9.5. Роль військової діяльності та спілкування

в розвитку особистості військовослужбовця

Психологічна і педагогічна науки розглядають формування та розвиток особистості вихованця як активного суб’єкта крізь призму її діяльності, як “систему”, що має свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток і самовдосконалення. Тому високоорганізована і змістовна, емоційно позитивно забарвлена військова діяльність суттєво впливає на розвиток особистості вихованця. У зв’язку з цим, вихователь свою цілеспрямовану виховну роботу направляє на подальше формування та розвиток особистості вихованця шляхом психолого-педагогічно зумовленої організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі, повсякденної життєдіяльності вихованців.

Кожній змістовній військовій праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їхніх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взаємодії з товаришами по службі члени військового колективу обмінюються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів по службі. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і пізнавальних процесів: сприйняття, уявлення, уваги, мови, пам’яті, мислення та передусім формування і визначення життєвих настанов, військово-професійної спрямованості тощо.

Великі резерви має військова діяльність для розвитку волі вихованця, яка допомагає йому керувати своєю поведінкою, мобілізувати сили на подолання труднощів військової служби. Тому вихователь у процесі навчання і виховання військовослужбовців має прагнути формувати й розвивати у них такі вольові риси: цілеспрямованість, сміливість, ініціативність.

Ці риси забезпечують успішну діяльність військовослужбовця у складних обставинах. Завдяки їм військовослужбовець здатний самостійно організувати свою діяльність, успішно керувати своєю поведінкою під час виконання бойових завдань.

Основними напрямками розвитку вольових рис особистості воїна є:

1. формування мотиваційної сфери військової діяльності;

2. організація насиченої бойової та гуманітарної підготовки;

3. спеціальне тренування зі зміною обставин, умов і засобів досягнення мети;

4. заохочення до самовиховання;

5. систематичне закріплення досвіду вольових дій на всіх етапах досягнення результатів (від усвідомлення мети і способу дії до оцінки досягнутого).

З накопиченням досвіду служби зростає і сфера діяльності вихованця, що сприяє розвитку його психічних функцій і можливостей їх організації, пов’язаних із психічними станами. Офіцеру слід зважати, що психічний стан безпосередньо впливає на динаміку психічних процесів, на прояв властивостей особистості, ефективність її службової діяльності. Він характеризує тимчасову динаміку психічної діяльності вихованця.

Психічні стани у своєму розвитку та прояві багато в чому залежать від мотивів службової діяльності вихованця, від успіхів у бойовій і гуманітарній підготовці, індивідуально-психічних властивостей особистості, умов військової служби та взаємин між військовослужбовцями у підрозділі. На психічному стані особового складу позначається соціально-психологічний клімат, морально-психологічна атмосфера, громадська думка, колективний настрій і традиції в колективі, взаємовідносини з безпосереднім командиром. Психічні стани характеризуються цілеспрямованістю, стійкістю, єдністю переживання й поведінки, продуктивністю психічного функціонування, рівнем активізації (від сну до стресу), конкретною направленістю тощо. Їх воїн може усвідомити або не усвідомити. Вихователь має знати причини виникнення тих чи інших психічних станів.

Такими причинами можуть бути:

біоритми емоційної активності і пасивності вихованця;

характер та особливості військової діяльності;

різні зовнішні впливи тощо.

Незалежно від причин виникнення останніх, необхідно розвивати й закріплювати такі позитивні психічні стани, як зосередженість, стійкість, рішучість, зібраність, наполегливість.

Слід запобігати й нейтралізувати розвиток таких негативних психічних станів, як: неуважність, боязливість, дратівливість.

Ні в якому разі вихователю не можна забувати про такий фактор формування особистості вихованця, як виховання. Важливість його посилюється тим, що розвиток особистості воїна на сучасному етапі характеризується суперечливістю. Це пов’язано з тим, що у молодих людей, які тільки розпочали військову службу, ще недостатньо систематизовані погляди та переконання. Серед призваних на військову службу у лави збройних сил зустрічаються, на жаль, призовники з негативними рисами характеру та звичками, недисциплінованою поведінкою, з орієнтацією на хибне самоствердження, схильністю до пияцтва, наркоманії, паління, злодійства. Тому вихователь має враховувати ці обставини в організації виховної роботи та проводити спеціальні виховні заходи з профілактичними намірами.

На початковому етапі військової служби дуже важливою проблемою є адаптація особистості до нових умов життєдіяльності. Тому вихователю необхідно тримати у полі зору процеси соціально-психологічної адаптації своїх вихованців. Це процес їх включення у первинний військовий колектив і сприйняття ними різних ролей. Тут можливі протиріччя між засвоєними настановами та звичками і новими вимогами військової служби. Перебудова стереотипів, яка при цьому відбувається, супроводжується негативними психологічними явищами, закріплення яких може погано позначитися на розвитку особистості військовослужбовця.

Під впливом виховної роботи активно формується та розвивається мотиваційна сфера вихованця, на основі якої реалізується його ставлення до військової служби. У зв’язку з цим, вихователь має допомогти йому усвідомити своє призначення, глибоко зрозуміти зміст мети й завдань військової служби, пройнятися відповідальністю за захист своєї Батьківщини.

Від успішного опанування функціональних обов’язків, конкретної бойової спеціальності неабияк залежить розвиток особистості вихованця. Тому вихователь повинен методично правильно організувати навчально-виховний процес у підрозділі. Динаміка та якість цієї роботи певною мірою залежать від умілого використання прихованих можливостей вихованця, чіткої організації колективної життєдіяльності, суворого статутного порядку. Послідовне керування цими процесами визначає гармонійний розвиток особистості вихованця.

Виховна робота і закріплення дружніх стосунків між воїнами на основі співпраці і взаємодопомоги у процесі польових занять і бойових навчань позитивно впливає на формування їх особистості. Таким чином, участь вихованців в аналізі успіхів та невдач своїх дій розвиває у них почуття відповідальності, сприяє формуванню самостійності й правильному їх самоствердженню. Позитивні приклади вихователів також спонукають вихованців до самооцінки, розвивають у них самодисципліну й прагнення до самовдосконалення.

Отже, військовослужбовець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб’єкт своєї громадсько-корисної військової діяльності. При цьому слід мати на увазі такі зауваження П.Я.Гальперіна: діє не свідомість, яка регулює дії на основі свідомості... Для того, щоб стати особистістю, необхідно бути відповідальним суб’єктом.

Без спілкування, в ізоляції від суспільства, немає особистості, вона не може розвиватися, не може існувати як соціальна істота.

Тільки у спілкуванні з товаришами по службі формується і вдосконалюється особистість вихованця. На цій особливості будується принцип виховання у вітчизняній педагогіці, докладно розроблений А.С.Макаренко: виховання у колективі та через колектив. Тому постає питання про роль і місце вихователя у формуванні особистості воїна в навчально-виховному процесі. Він зобов’язаний уміло формувати і гуртувати свій підрозділ у військовий колектив, який має виконувати свої виховні функції щодо кожного окремого воїна.

На закінчення слід зазначити, що поняття особистості вихованця, діагностика її індивідуально-психічних особливостей випливають із того, що діяло, які стосунки і яке соціальне оточення. При цьому обов’язково слід знати життєвий шлях вихованця до військової служби, його нинішні інтереси, ставлення до військово-професійної діяльності. Спираючись на ці знання, володіючи обґрунтованою методикою вивчення особистості, вихователь може визначити перспективи й можливості розвитку особистості вихованця, а також уміло керувати цим процесом.

Отже, формування і розвиток особистості вихованця може бути цілеспрямованим, самостійним або стихійним. Якими вони будуть, в першу чергу, залежить від вихователя, педагогічно обґрунтованої ним діяльності, спілкування, поведінки вихованців.