8.2 Водний режим, фізичні властивості і хімічний склад озерних вод

Озера діляться на дві категорії: стічні та безстічні.

Стічні озера характеризуються тим, що поверхневі та підземні води, що надходять до них, витрачаються на живлення річок, що з них витікають, а також на випаровування та фільтрацію. Стічні озера можуть мати стік на протязі року або лише в період найбільшого притоку (тимчасові стічні озера).

В окремих випадках, коли одна із стікаючих в озеро річок по водності того ж порядку, що й річка, що витікає з нього, озеро називається проточним. Річки, що витікають з озер, мають менші амплітуди коливань рівнів і витрат. Озера служать природним регулятором режиму річок, що з них витікають.

Безстічні озера витрачають води, що в них поступають, на випаровування і на просочування в ґрунт.

По складу води озер поділяються на прісні та солоні, або мінеральні. Стічні озера, як правило, бувають прісними. В безстічних озерах відбувається випаровування чистої води, а солі залишаються в них. Тому вода в безстічному озері безперервно мінералізується (засолюється), і тим швидше, чим більша концентрація солей у стікаючих в озеро водах.

8.3 Походження боліт, їх поширення, типи, класифікація.

Болотами називаються ділянки земної поверхні з надлишковим зволоженням, що зайняті вологолюбною (гідрофільною), пристосованою до нестатку кисню у ґрунті, рослинністю. На цих ділянках йде процес торфонакопичення; товща торфу така, що корені основної маси рослин не досягають підстилаючого мінерального ґрунту. Ділянки, на котрих товща торфу мала і корені рослин розташовані у мінеральному ґрунті, належать до заболочених земель.

Болота утворюються при заболоченні суходільних ділянок або заростанні природних водоймищ.

Формування боліт на суходолах відбувається в областях з уповільненим стоком, малою річковою мережею, а також у місцях, де притік води перевищує її відтік. Заболоченню сприяє неглибоке розташування водонепроникного ґрунту (глина), що викликає постійну надлишкову кількість вологи у поверхових горизонтах.

При таких умовах у хвойному лісі з'являються спочатку зелені мохи, потім мох сфагнум, який припиняє доступ кисню до коренів дерев. У зв'язку з цим відбувається поступове вимирання дерев та перехід лісу у болото.

Заболочення луків відбувається під впливом щільнокущових злаків. Їхня дернина ускладнює доступ кисню у ґрунт, а також затримує опади між купинами; виникає накопичення органічних речовин (торфу), лучна рослинність гине; утворюється осокове болото. Потім під впливом браку зольного живлення осока поступається місцем моху.

У місцях вікової мерзлоти заболоченню сприяє товща мерзлого ґрунту, що затримує усю воду на поверхні землі.

Утворення боліт можливе у підніжжя схилу річкової долини, якщо цей схил безперервно зволожується ґрунтовими водами, що виходять на поверхню.

Болота утворюються при заростанні водоймищ: озер, річкових стариць, заводей. Внаслідок відкладення мулу на дні озера, так званого сапропелю, та виносу в озеро мінеральних і органічних речовин, змитих з площі водозбору, відбувається поступове обміління озера. Воно починає від берегів заростати водяною рослинністю, яка відмирає з часом і падає на дно. Це сприяє подальшому обмілінню озера. З бігом часу водяна рослинність вкриває все озеро і утворюється болото з характерною водолюбною рослинністю. Відмираюча рослинність, яка насичена водою, внаслідок нестачі у воді кисню повністю не розкладається та перетворюється у торф.

У залежності від стадії розвитку розрізняють такі типи боліт: низинні, перехідні та верхові.

Низинні болота відносно багаті мінеральними речовинами, що сприяє розвитку трав'яної рослинності: осоки, очерету, зелених мохів. Потужність торфу в таких болотах невелика.

Перехідні болота - це болота, в яких внаслідок зростання потужності торфу та зменшення в ньому мінеральних речовин осокова рослинність замінюється на чагарники та дерева.

Верхові болота - це подальший процес накопичення органічних речовин та зменшення мінеральних солей, який приводить до розповсюдження моху сфагнум. Сфагнум швидше росте у центрі болота. Завдяки цьому поверхня болота приймає випуклу форму. Центр болота буває на 5 м і більше вище своїх країв.