3. Санітарні вимоги до якості води

Якість води, використовуваної населенням для господарсько-питних потреб, характеризується органолептичними властивостями, хімічним складом і відсутністю або наявністю хвороботворних мікроорганізмів. Цей ДЕРЖСТАНДАРТ регламентує лише якість водопровідної води й складається із двох частин. У першій частині викладені, гігієнічні вимоги до води й норми окремих її показників, у другий - контроль над якістю води. Перша частина Дст має три розділи: перший - мікробіологічні, другий - токсикологічні й третій - органолептичні показники води

Вода, відповідно ДО ДЕРЖСТАНДАРТУ 2874-82 'Вода питна', повинна відповідати наступним вимогам: бути безпечної в епідемічнім відношенні, нешкідливої по хімічному складу й мати сприятливі органолептичні властивості. Епідемічну безпеку води характеризують мікробіологічні показники, що включають у себе загальне число мікроорганізмів і число бактерій групи кишкової палички. Так, в 1 л їх не повинне бути більш 3. Підвищений вміст алюмінію (вище 0,5 мг/л) впливає на смак води. Нормований берилій - речовина, що володіє вираженою токсичною дією на органі подиху, серцево-судинну й нервову системи, печінка. Токсична дія на організм людини виявляє в кількості, що перевищує 0,0002 мг/л. Зміст у воді молібдену не повинне перевищувати 0,25 мг/л. Нітрати, - солі азотної кислоти - майже завжди зустрічаються в природних водах (ґрунтових і поверхневих), у які вони надходять із дощовими водами (вони можуть утворюватися під час грози з азоту повітря, при електричних розрядах). Підземні води можуть містити велика кількість нітратів при великому змісті їх у ґрунті. Вміст свинцю у воді не повинне перевищувати 0,03 мг/л. Свинець - отрута кумулятивної дії. Надходячи В організм разом з водою, він накопичується й викликає отруєння. Зміст стронцію нерадіоактивного у воді не повинне перевищувати 7 мг/л. Ця речовина вимивається з порід, у яких залягають підземні води. У третьому розділі Дст нормуються органолептичні показники води, які повинні бути наступними: запах при температурі повітря 20 °С и при нагріванні до 60 °С - не більш 2 балів; смак і присмак при 20 °С - також не більш 2 балів; кольоровість - не більш 20, мутність - не більш 1,5 мг/л ( по стандартній шкалі). Гігієнічне значення кольоровості води полягає в тому, що вона служить показником ефективності знебарвлення води на водопровідних станціях. Деякі хімічні речовини впливають на органолептичні властивості води. Вони можуть зустрічатися в складі природних вод або додаватися до води в процесі її обробки. Друга частина Дст стосується контролю якості води. Лабораторно-виробничий контроль проводиться з обліком місцевих природних умов і узгоджується з органами санітарно-епідеміологічної служби. При цьому якість води перевіряється перед вступом у розподільну мережу по мікробіологічним, хімічним і органолептичні показникам. На водопроводах з поверхневих джерел водопостачання аналіз води проводиться силами санепідемслужби не рідше одного разу на місяць, а з підземних - протягом першого року експлуатації не рідше чотирьох раз ( по сезонах року) і не рідше одного разу в рік у найбільш несприятливий період ( за результатами спостереження першого року) надалі. Якщо вода при використанні підземного джерела не знезаражується.

Практична робота №5

Тема: Побудова гідрогеологічного розрізу.

Мета: Ознайомитись з технікою побудови гідрогеологічного розрізу.

Хід роботи.

Якщо геологічні карти здебільшого характеризують геологічні особливості певних ділянок літосфери у горизонтальній проекції, то геологічні розрізи розкривають геологічну будову окремої території на глибині (рис. 10.5).

Рисунок 10.5 – Схематична геологічна карта (а) та геологічний розріз по лінії І – І (б)

Геологічний розріз – графічне зображення у вертикальній площині геологічної будови ділянки. Звичайно його складають по лінії вхрест (перпендикулярно) простяганню гірських порід за даними геологорозвідувальних та гірничих виробіток 9 бурових свердловин, шахт, шурфів та ін., геофізичних досліджень і геологічних побудов з урахуванням кутів залягання порід.

Для побудови розрізу на геологічній карті вибирають напрямок (лінію) розрізу, позначаючи його літерами або римськими цифрами (А – А` або І – І`). На аркуші паперу проводять допоміжну або нульову лінію, на яку наносять точки перетину лінії розрізу з горизонталями (а₁, а₂, а₃) та границями виходів порід (1, 2, 3). Ліворуч, нижче від допоміжної лінії наносять вертикальну пряму, на якій указують вертикальний масштаб. Часто вертикальний і горизонтальний масштаби є однаковими. Проте якщо товщина шарів, що вказані на розрізі, є дуже малою й в одному (горизонтальному) масштабі не може бути показаною, то вертикальний масштаб укрупнюють до необхідної величини. Опустивши перпендикуляри з точок а₁, а₂, і т. д., розташованих на допоміжній лінії, до перетину їх з лініями відповідних відміток вертикальної шкали, отримують ряд точок. З’єднавши точки плавною лінією, отримують криву – топографічний профіль місцевості за лінією розрізу. На криву з точок 1, 2, 3 опускають перпендикуляри. Точки перетину будують місцями виходу границь шарів порід на денну поверхню. Знаючи елементи залягання пласта порід (кут падіння, лінії падіння та простягання), під відповідним кутом до горизонту прокладають продовження його границі нижче від топографічного профілю. Якщо шар породи залягає горизонтально, то з точки перетину проводять горизонтальні лінії, а якщо похило, то у точці перетину будують кут його падіння.

Між границями шарів штриховими позначками вказують їхній літологічний склад. Відповідно до географічних сторін, буквами позначають орієнтування розрізу, а індексами вказують вік порід. За відсутності на карті горизонталей, принцип побудови розрізу залишається таким самим, за винятком побудови топографічного профілю. Замість нього поверхню позначають будь-якою хвилястою лінією згідно зі складом гірських порід, що виходять на денну поверхню.

Побудова геологічного розрізу за даними лише геологорозвідувальних виробіток також починається з побудови топографічного профілю, на який наносять виробітки (свердловини й ін.), що знаходяться на лінії розрізу. З точок їх розташування на глибину в прийнятому масштабі будують колонки свердловин: границі одновікових (або однакового складу) шарів з’єднують лініями, позначають виробки, їхні глибини та орієнтують розріз.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Архангельский А.М. и др. Методика полевых физико-географических исследований: Учебное пособие для университетов и педвузов. – М.: Высш. шк., 1972. – 304 с.

2. Басманов Є.І. Загальна гідрологія: Конспект лекцій. – Харків, 2004. –

3. Богословский Б.Б., Самохин А.А., Иванов К.Е., Соколов Д.П. Общая гидрология. – Л.: Гидрометеоиздат, 1984. – 420 с.

4. Важнов А.В. Гидрология рек. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 338 с.

5. Великанов М.А. Гидрология суши. М.: Изд-во МВТУ, 1925. – 192 с.