2.2.5. Значення музично-виховної системи к.Орфа

Намагаючись проникнути у таємниці природної музикальності людини, К. Орф виходив з того, що кожен крок в осягненні духовного у мистецтві є водночас утвердженням його елементарної першооснови. Першоджерелом. музики він вважав ритм, якому не можна навчити, але який можна вивільнити у людині як живу силу організму і всього біологічного життя.

На думку Орфа, музичне виховання не повинно обмежуватися розвит­ком слуху, ритму, слуханням музики, навчанням співу і гри на інструмен­тах. Завдання музичного виховання — стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, уміння імпровізувати, творити у процесі індивідуального і коле­ктивного музикування. У цій роботі слід опиратися на зв'язок музики з жестом, словом, танцем, пантомімою.

Результатом півстолітніх зусиль К.Орфа і його соратниці Г.Кеетман стала струнка концепція відродження і виховання природної музикальності людини, раціональні організаційні форми її реалізації, знайдені й удоско­налені засоби втілення педагогічного задуму. Партитури написані зовсім не для того, щоб діти їх розучували і демонстрували своє вміння. Це моделі, створені професійним композитором і призначені для стимулювання музи­чної творчості дітей. Це споріднює “Шульверк” з народним музикуванням, учасники якого також нерідко продовжують творити на основі вже скла­дених у народних традиціях зразків.

Власна дитяча творчість, навіть найпростіша, власні дитячі знахідки, на­віть найскромніші, власні дитячі думки, навіть найнаївніші, — ось що ство­рює атмосферу радості, формує особистість, виховує людяність, стимулює розвиток творчих здібностей, — така одна з головних ідей музично-педаго­гічної концепції К.Орфа. З нею нерозривно пов'язана й інша ідея — закла­сти міцний фундамент музикальності, під яким розуміється музично-ритмі­чне відчуття і музичний слух, що дають змогу переживати і розуміти музи­ку та вільно в ній орієнтуватися і творити [5, 28].

Кінцевою метою музичного виховання К.Орф вважав виховання осо­бистості в дусі гуманізму, вивільнення пригнічених цивілізацією її природних сил, розвитку творчих здібностей. “Ким би не стала надалі дитина — музикантом чи лікарем, учнем чи робітником, — писав К.Орф, — завдан-ня педагога —виховати у ній творче начало, творче мислен­ня. В індустріаль-ному світі людина інстинктивно хоче творити і цьому слід допомогти. Проте прищеплені бажання і вміння творити виявлятимуться у будь-якій сфері майбутньої діяльності дитини” [5, 28].

Новаторство педагога особливо виявилось у продуманому використанні “елементарної музики”. Який зміст вкладався ним у це поняття? Насампе­ред, слово “елементарний” означає: первісний, початковий, найпростіший, голов-ний. Елементарна музика — це зовсім не примітивна музика, вона опирається на ті народні музичні й мовні джерела, які дали їй початок. “Елементарна музика — це не музика сама по собі: вона пов'язана з рухом, танцем і словом; її потрібно самому створювати, в неї слід самому включа­тися не як слухачу, а як її учаснику”, — писав К.Орф. Елемента­рна музика у найпростішій формі може передавати значущий зміст і ні в якому разі не є примітивним, другорядним мистецтвом. Справді, хіба можна назвати примітивними такі, скажімо, українські народні пісні, як “Щедрик” або “Дударик” з їх елементарними мелодіями?

Елементарна музика, елементарний інструментарій, елементарні словес-ні тексти стали для К.Орфа головними засобами виховання дітей. Він писав: “Елементарна музика, слово і рух, ігри і все, що пробуджує і розвиває духовні сили, створюють основу для розвитку особистості, основу, без якої ми прийдемо до душевного спустошення... Слід підкреслити, що елементар­на музика у школі має бути не чимось додатковим, а основоположним. Йдеться не лише про власне музичне виховання, а й формування людської особистос-ті: у навчальній роботі це виходить далеко за межі так званих уроків музики і співу. Фантазію і здатність до переживання слід розвивати у ранньому віці. Усе, що дитина переживає, усе, що у ній пробуджене і виховане, виявиться протягом усього її життя” [5, 63].

Педагог вважав, що для дійового музичного виховання надзвичайно ва­жливо, щоб дитина з ранніх років могла припасти до живих джерел мисте­цтва, навчалася зі слова, ритму, руху творити музику. Тому він відмовився від використання на першому етапі композиторської музики і обрав шлях активізації музичної діяльності дітей через їх власне музикування, спонукаючи цим до імпровізації й створення власної музики.

К.Орф дійшов висновку, що якщо музикування проводити на класич­них музичних інструментах, то оволодіння складною технікою гри на них вимагатиме значних зусиль, тривалих вправлянь, неодмінно відволікатиме увагу дітей від музики, імпровізації. Він віддав перевагу елементарним інстру­ментам, якими діти могли порівняно легко оволодіти. До складу орфівського дитячого оркестру входять мелодичні ударні інструменти (металофони, ксилофони, немелодичні ударні інструменти (дитячі литаври, барабани, тарілочки тощо), прості духові інструменти, близькі до народної сопілки (блокфлейти різного діапазону), смичкові інструменти для гри на “пустих” струнах. Відзначимо м'якість, чистоту і приємність зву­чання орфівських інструментів, розроблених ним спільно з музикознав­цем К.Зак-сом.

Вільна імпровізація стала відправним пунктом орфівського “уроку”. Хоча найпростіші ритми й мелодії були доступним елементарним матеріа-лом, імпровізація вимагала виявлення фантазії, яку слід було пробудити. З огля­ду на це К.Орф слушно підкреслював, що ніщо не вимагає такої ретельної підготовки, як проведення творчих й імпровізаційних вправ, які аж ніяк не дають учителю права імпровізувати.

Творчим імпровізаціям дітей мала сприяти опора на рух і гру на елемен­тарних музичних інструментах, на мову, музичну декламацію і спів. Особ­ливу увагу композитор приділяв слову — елементу мови й поезії, його ме­тричній структурі, мелодико-інтонаційній вимові і його звучанню (світло­му або тьмяному, прозорому або насиченому тощо). У єдності слова, жесту і мелодії він вбачав першооснову музики.

К.Орф вважав, що особистість не можна виховати на випадковому і довільному матеріалі. На його думку, найкращим матеріалом для виховання дітей є дитячі лічилки, дражнилки, приказки, скоромовки, заклички, колис­кові пісні, колядки, веснянки тощо. Народна словесна творчість завжди діє на дітей безпосередньо і безвідмовно, тому педагог був переконаний, що стародавня обрядова поезія і казка не можуть бути виключені зі світу ди­тинства. Важливо те, що світ простих форм поезії не потребує “композито­ра”, щоб покласти його на музику. Він сам насичений внутрішнім звучанням, і діти мимоволі стають творцями такої найпростішої музики. Обрядові тексти викликають посилену роботу уяви, активізують музичне мислення учнів.

Народне мистецтво, пісню і танець К.Орф розглядав не лише як найкращі зразки для виконання і слухання, а й як музику для дитячого виконання й інсценізації. Тому він добирав для роботи такі твори, які б давали дітям змогу брати участь у їх відтворенні. У цьому контексті “Шуль-верк” є ніби малень­кою антологією світового фольклору з переважанням вітчизняних зразків.

Вважаючи, що дитина у своєму розвитку сконцентровано проходить усі стадії, які раніше пережило людство, К.Орф дійшов думки, що музичне виховання слід здійснювати на початковому етапі на давній пентатонічній основі. Він розмістив пісенні зразки так, щоб вони вели від двозвучного наспіву до пентатоніки: “У мелодії вихідним пунктом стала для нас інтона­ція зозулі — низхідна терція, поспівка на двох ступенях, що поступово розширювалась і перетворювалась на звукоряд без півтонів, на мажорну пентатоніку. Мовною основою стали імена, лічилочки і найпростіші дитячі пісні; Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особли­во обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б Дала змогу охопити й малообдарованих дітей” [5,58].

Елементарне музикування, як правило, пов'язувалось зі сценічною грою. Тому курс початкового музичного навчання завершувався постановкою своєрідного спектаклю. Ритмізована мова, діалоги-речитативи, музично-сценічна гра, сцени з казок — усе це ставало засобом активного вихован­ня, протилежного пасивному сприйманню музики. З розвитком дітей му­зичні композиції дедалі більше відходять від елементарного музикування і приводять до цінностей великого мистецтва.

Отже, музично-виховна система К.Орфа закладає хороші передумови для участі дітей у різноманітній музичній діяльності, оскільки ґрунтується не лише на інструментальному, а й ритмопластичному, танцювальному, спі­вацькому музикуванні. Вона акумулює передові гуманістичні ідеї гармо­нійного розвитку особистості, пробудження її творчого потенціалу. Оріє­нтація на природні сили особистості, на елементарне музикування, на фоль­клор як першооснову музичної культури визначають прогресивність і пло­дотворність педагогічних пошуків К.Орфа.