13. Глобальний еволюціонізм і проблема історичності психіки.

Глобальний еволюціонізм вивчається на перетині відразу декількох взаємопов’язаних дисциплін. Для сучасного стану науки характерний перехід до глобального розгляду проблем тематики «глобальний еволюціонізм». Еволюціонізм став антропологічною інтерпретацією ідей розвитку й прогресу, які сформувалися наприкінці XVIII – першої половині XIX ст. в межах геології (Ч. Лайел), біології (Ж. Ламарк, Ч. Дарвін), філософії (Д. Дідро, А. Тюрго) та соціології (Конт, Спенсер).

В основі еволюціонізму лежали уявлення про закономірності диференціації загальних форм і про трансформацію простих явищ в складні. Еволюціонізм сформувався переважно в Великобританії та США, пізніше набрав популярності в більшості європейських країн.

Проникнення ідеї розвитку в геологію, біологію, соціологію, гуманітарні науки в ХІХ – першій половині XX ст. відбувалося незалежно в кожній з цих галузей пізнання. Філософський принцип розвитку світу (природи, суспільства, людини) не мав спільного, стержневого для всього природознавства (а також для всієї науки) виразу. В кожній з галузей природознавства, він мав свої (незалежні від іншої галузі) форми теоретико-методологічної конкретизації.

В концепції глобального еволюціонізму підкреслюється найважливіша закономірність – спрямованість розвитку світового цілого на підвищення своєї структурної організації. Вся історія Всесвіту – від моменту сингулярності до виникнення людини – постає як єдиний процес матеріальної еволюції, самоорганізації, саморозвитку матерії.

Важливу роль у концепції глобального еволюціонізму відіграє ідея відбору: нове виникає як результат відбору найбільш ефективних формоутворень, неефективні ж інновації відкидаються історичним процесом; якісно новий рівень організації матерії остаточно самостверджується тоді, коли він виявляється здатним ввібрати в себе попередній досвід історичного розвитку матерії. Ця закономірність характерна не тільки для біологічної форми руху, але й для всієї еволюції матерії. Принцип глобального еволюціонізму вимагає не просто знання часового порядку утворення рівнів матерії, а глибокого розуміння внутрішньої логіки розвитку космічного порядку речей, логіки розвитку Всесвіту як цілого.

Еволюціонізм – це течія, яка визнає лише одну форму розвитку – безперервну, що протікають без стрибків, перерви поступовості, за рахунок кількісних змін. Рушійна сила еволюції – природний відбір. І якщо раніше вважалося, що сучасна людина вже вийшла з-під влади законів природного відбору, то зараз ці уявлення змінюються. Таким чином, в даний час ідея глобального еволюціонізму – це не тільки констатуюче положення, але й регулятивний принцип. З одного боку, він дає уявлення про світ як про цілісності, дозволяє мислити загальні закони буття в їх єдності, а з іншого – орієнтує сучасне природознавство на виявлення конкретних закономірностей глобальної еволюції матерії на всіх її структурних рівнях, на всіх етапах її самоорганізації.

14. Проблема об’єктивності методу в психології.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги: — психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності; метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Основним принципом психологічного дослідження є його об’єктивність. Методами, які забезпечують об’єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв’ю та ін. Метод самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості. Самоспостереження легко піддається суб’єктивному тлумаченню психічних явищ, особливо тоді, коли досліджувана особа малорозвинена і не здатна до самоспостереження. Перевірити ж описи психічних переживань, що досліджуються самоспостереженням, здебільшого неможливо. Втім, при дослідженні об’єктивними методами самоспостереження може використовуватись у формі словесного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час самоспостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні особистість одночасно постає як суб’єкт та як об’єкт дослідження, що унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспостереження є ретроспективне спостереження, засадовим стосовно якого є згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після того, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам’ятовувала чи міркувала, розв’язуючи завдання.

Провідним принципом об’єктивних методів у психологічному дослідженні є єдність свідомості та діяльності, опосередкованість пізнання внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях.

Об'єктивний метод в психології вимагає, щоб пояснення суб'єктивного як вторинного, похідного йшло від того об'єктивного, що є по відношенню до психіки первинним. Іншими словами, психічна діяльність: 1. це вища нервова діяльність. Психічні процеси невіддільні від мозкових процесів. Не може бути психічного процесу як самостійного процесу, іншого по відношенню до мозкового процесу. (тобто при поясненні психічних процесів треба спиратися на закони вищої нервової діяльності). 2. це відбивна діяльність мозку. Наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки суть образи матеріального світу. 3. вона як і всі інші форми життєдіяльності, залежить від умов існування організму. Психіка і свідомість людини залежать насамперед і вирішальним чином від суспільних умов існування.