15. Методологічні проблеми міждисциплінарних досліджень свідомості.

Явище міждисциплінарності було визначено як утворення на межі наук синтетичних галузей знання в 70-х роках ХХ ст. Хоча треба сказати, що метод отримання нових знань шляхом об’єднання методів різних наук у біологічному пізнанні існував здавна. Прикладом цього є симбіоз біології з географією, завдяки якому виникла теорія походження видів Ч.Дарвіна, або ще давніший – біології з фізикою, завдяки якому була відкрита тваринна електрика Л.Гальвані.

Сьогодні поняття «свідомість» є об’єктом міждисциплінарних досліджень. Ним активно оперують у гуманітарних і природничих науках. Це один з ключових концептів філософії, психології та соціології. Поняття перебуває в полі зору наукових студій психіатрії, нейрофізіології, біології, логіки, теології, антропології, кібернетики. Кожна з цих дисциплін розвиває свій підхід до дослідження феномена «свідомість».

У філософії, свідомість розглядається як здатність співвідноситися, усвідомлювати предмет (Гегель). При цьому під «свідомістю» розуміється не психічна здатність тіла (як в психології), але фундаментальний спосіб, яким людина співвіднесена зі своїм предметом і світом взагалі. Філософія намагається відповісти на два основні питання про свідомість: яка природа свідомості і як свідомість пов'язана з фізичною реальністю, передусім з тілом. Уперше проблема свідомості в явній формі була сформульована Декартом, який стверджував, що людина є мислячою субстанцією, здатною засумніватися в існуванні усього, окрім своєї власної свідомості, і що свідомість, таким чином, не зводиться до фізичного світу.

Дуалізм – теорія про те, що існує два різновиди субстанцій : свідомість і фізичні об'єкти. Дуалізм душі і тіла – точка зору, згідно якої свідомість (дух) і матерія (фізичне тіло) є дві незалежні, взаємодоповнюючі один одного і рівні за значенням субстанції. Основоположниками є Платон і Декарт.

Логічний біхевіоризм – теорія про те, що бути в психічному стані означає здійснювати деяку поведінку, або мати диспозицію до такої поведінки. Логічний біхевіоризм пов'язаний з біхевіоризмом в психології, але їх слід розрізняти: в останньому випадку біхевіоризм розуміється як метод для вивчення людських істот, але не намагається вирішити філософські проблеми відносно природи свідомості і співвідношення свідомості і тіла. Серед представників логічного біхевіоризму можна назвати таких філософів як Гемпель і Райл.

Ідеалізм – це теорія, згідно якої існує тільки свідомість. Ідеалісти стверджують, що об'єкти фізичного світу не існують поза їх сприйняттям. Найбільш послідовно ця теза була розвинена Джорджем Берклі, який стверджував, що «бути,. – означає бути сприйманим».

Матеріалізм – теорія про те, що якщо щось існує, то воно має фізичний характер. Свідомість, тому, описується матеріалістами як властивість мозку. Матеріалісти критикують як дуалістів і ідеалістів, так і біхевіористів, доводячи, що поведінка не є свідомістю, але внутрішньою фізичною причиною свідомості. Серед матеріалістів можна згадати Фрідріха Енгельса, Володимира Леніна, Дэвида Армстронга, Дональда Дэвидсона і інших.

Функціоналізм – це теорія, згідно якої знаходитися в психічному стані означає знаходитися у функціональному стані, тобто виконувати деяку певну функцію.

Двохаспектна теорія – це теорія про те, що психічне і фізичне суть дві властивості деякої вищої реальності, що лежить в основі, яка по суті не є ні психічною, ні фізичною. Двохаспектна теорія, тому, відкидає і дуалізм, і ідеалізм, і матеріалізм як уявлення про те, що існує психічна або фізична субстанції. Подібні погляди характерні, наприклад, для Бенедикта Спінози, Бертрана Рассела и Пітера Стросона.

Феноменологія є спробою безпередумовного опису змісту досвіду без яких-небудь тверджень відносно реальності цього змісту. Феноменологія намагається відкрити ідеальні риси людського мислення і сприйняття, вільні від яких-небудь емпіричних і індивідуальних вкраплень, і обгрунтувати, таким чином, усі інші науки, як засновані на мисленні. Основною властивістю людської свідомості згідно феноменології є интенціональність. Серед прибічників цієї теорії назвемо Едмунда Гуссерля і Моріса Мерло-Понти.