Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Diplom.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
12 Мб
Скачать
☆
      1. Аналіз пошкоджуваності матеріалів склоформуючих інструментів після експлуатації.

Надійність деталей і конструкцій великою мірою визначається опором матеріалів поширенню тріщин. Кількісна оцінка тріщиностійкості ґрунтуються на визначені напруження К1C поблизу вершини тріщини в момент нестабільного поширення.

Значення К1С залежить від ступеня пластичної деформації у вершині тріщин (її затуплення ) і характеризує опір розвитку в’язкі тріщині. Тому коефіцієнт інтенсивності напружень К1С називають в’язкістю руйнування. Чим він більший, тим вище опір матеріалу в’язкому руйнуванню і його надійність.

Крім якісної характеристики надійності, К1С доповнює параметри HB, б 0,2 і Е у розрахунках на міцність деталей. Використання цього критерію дає змогу визначити безпечний розмір тріщин за відомого робочого напруження, або безпечне напруження, якщо відомий розмір дефекту [34].

Характеристики в’язкості руйнування отриманні для одних і тих самих матеріалів під час випробувань зразків різних розмірів і різної форми можуть суттєво відрізнятися особливо для пластичних сплавів, і тому розрахунок граничного стану деталей за характеристиками, що визначені на лабораторних зразках не завжди є обґрунтованими. Все це примушує до пошуків інших критеріїв руйнування матеріалів з тріщинами, які були би інваріантними до умов випробувань [34].

Щоб оцінити несучу здатності матеріалу, широко використовують показники в’язкості руйнування, які відомі з вимірів фізичних параметрів тріщини: довжини, переміщення берегів у середній частині й у вершині тріщини, кута розкриття, а також швидкості збільшення тріщини, розміру пластичної зони біля вершини тріщини.

Стандартні методи визначення показників в’язкості руйнування доволі складні й під час пружно-пластичного поводження матеріалу із тріщиною не є ефективні. Їхнє використання для оцінювання несучої здатності пластичного листового матеріалу, може призвести до звичайного зниження у несучій здатності.

Це зумовлено, насамперед, розходженням схем навантаженням, при визначенні параметрів в’язкості руйнування тонкої пластини й компактного зразка [35].

Оскільки в’язкість руйнування чутлива до структурного стану матеріалу, зокрема до однорідності структури, то для оцінювання несучої здатності матеріалу як параметр, що контролює розвиток тріщини, можна прийняти стан пошкоджень матеріалу на ділянці вершини тріщини, який досягається до моменту її старту.

Проте, методи визначення запропонованих параметрів оцінки стану пошкоджень не мають достатньо чіткого визначення. Крім того, слід врахувати той факт, що конкретним зразкам конструкційних матеріалів, а також виготовлених з них виробам властива індивідуальність характеристик міцності і пружності. Розкид їхніх значень для різних зразків, виготовлених з одного і того самого матеріалу, зумовлений статистичною природою міцності твердих тіл, відмінністю структур зовні однакових зразків [35].

Невизначеність реальних механічних характеристик матеріалу і невизначеність деяких зовнішніх навантажень, що діють на технічний об’єкт, приводять до погрішностей розрахунків щодо працездатності проектованих конструкцій і вживання відповідних заходів безпеки.

За таку міру використання приймають пониження в n разів щодо небезпечного напруження матеріалу (межі міцності, межі текучості, межі витривалості або межі пропорційності) величини напруження, що максимально допускається, і яка використовується в умові міцності, що зумовлює збільшення матеріаломіцності виробів [35].

Під дією навантаження матеріал на ділянці вершин тріщини пошкоджується й, досягнувши граничного рівня накопичених пошкоджень, тріщина стартує, ‘‘ впроваджується ’’ у цей ушкоджений матеріал.

Для пластичного матеріалу процес його пошкодження на ділянці вершини тріщини проявляться у вигляді візуального спостереження “ утягнення ” матеріалу по лінії поширення тріщини. Стан пошкодження матеріалу в межах шийки зразка, підданому одноосьовому розтягу, подібний до моменту її старту.

Цей факт було встановлено під час дослідження пористості матеріалу на ділянці вершини тріщини й на зламі в шийки зразка. Виявлена адекватність станів матеріалу в зоні вершини тріщини й у шийці одновісного розтягнутого зразка спричиняє можливість проведення оцінки несучої здатності пластини без залучення критеріїв в’язкості руйнування.

Непрямим підтвердженням висловлених міркувань є взаємозв’язок характеру розподілу напружень у вершини тріщини із процесами нагромадження пошкоджень за простого розтягу зразка матеріалу [36].

Розрахунок пошкоджуваності проводили в наступні послідовності: визначити розподіл Вейбулла(m) за формолою:

Р(σ)=І - ,

де m, k – параметри розподілу, при цьому параметр m (коефіцієнт гомогенності, який відображає ступінь розсіяння характеристик досліджуваної властивості)

m – коефіцієнт гомогенності Вейбулла

- середнє значення логарифма твердості.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]