- •1. Анатомiчнi, фiзiологiчнi, гістологічні, патофізіологічні вiдомостi з теми:
- •2.Актуальність теми.
- •3.Конкретні цілі.
- •4. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми.
- •5. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття:
- •Визначення поняття
- •Загальні патогенетичні механізми шоку
- •Класифiкацiя шоку:
- •Загальні принципи інтенсивної терапії шокових станів
- •Характеристика та особливості терапії деяких видів шоку
- •6. Завдання для самоконтролю.
Визначення поняття
Шок - критичний стан організму, що виникає внаслідок дії надзвичайного чинника, патогенетичною основою якого є зниження мікроциркуляторної перфузії із зростаючею гіпоксією тканин і втратою метаболічної рівноваги, що проявляється швидко прогресуючим порушенням функцій життєвоважливих органів і систем.
Шок – це алегоричний «аутожгут», який організм „накладє” на судини фізіологічно мало значимих периферійних тканин для зменшення судинного русла і забезпечення життєво важливих органів кровопостачанням в умовах дефіциту ОЦК.
Будь-який шок обов’язково проходить крізь розлад мікроциркуляції з виникненням ішемічного ураження органів і тканин, тяжкого енергодефіциту, загибелі клітин і потужної аутоінтоксикації.
Загальні патогенетичні механізми шоку
Причиною виникнення шоку є значні порушення хоча б однієї з чотирьох окремих, але взаємопов’язаних функціональних елементів серцево-судинної системи: насосної функції серця, об’єму циркулюючої крові (ОЦК) та місткості (рос. - емкости) судинного русла. Однак в основі будь-якого шокового стану лежить невідповідність ОЦК місткості судинного русла або/та насосній функції серця. Тому ключовим критерієм шоку є дефицит ОЦК, який може бути:
Реальним - крове- та плазмовтрата, зневоднення (блювота, діарея и др.);
Відносним - секвестрація рідини у збільшеному, внаслідок втрати тонсу, судинному руслі, або різко зменшеному – за рахунок шунтування – при неспроможності серця (инфаркт) «прокачати» кров крізь мікроциркуляторне русло.
Тип |
Механизм |
Етіологічний фактор |
Гіповолемічний |
Реальний дефіцит ОЦК |
Геморагічний (швидка крововтрата) Зневоднення (аліментарне, діарея, блювота, гіпергидроз) |
Вазогенний |
Зменшення судинного тонусу (відносний дефіцит ОЦК) |
Нейрогенний (травма спинного мозку – втрата симпатичної іннервації) Гостра наднирникова недостатність (втрата гуморальної регуляції) |
Кардіогенний або Обструктивний |
Зниження серцевого викиду (відносний дефіцит ОЦК) |
Гострий інфаркт міокарда (втрата 35-40% міокарда) Тампонада перикарда Напряженный пневмоторакс Тромбоемболія легеневої артерії Гострий міокардит, Аритмії |
Змішанный |
Комбінація механизмів (у більшості ситуацій: гіповолемічний + вазогенний) |
Травматичний Анафілактичний Септичний Опіковий |
Дефіцит ОЦК – потужний стресовий фактор – зменшення тиску на барорецептори дуги аорти та синокаротидних зон сприяє стресовій активації гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи:
зростає тонус симпатичної нервової системи,
посилюється секреція катехоламінів,
посилюється секреція альдостерона, АДГ, кортикостероїдов.
Реалізуються ці механізми наступними фізіологічними реакціями:
зменьшення місткості судинного русла – спазм судин,
зменьшення місткості судинного русла – артериовенозне шунтування,
аутовідновлення дефіциту ОЦК:
інтерстиціальною рідиною,
депонованою кровью,
зниженням діурезу та потовиділення.
Перелічені адаптаційно-компенсаторні механізми спрямовані на усунення невідповідності місткості судинного русла до зниженого ОЦК, тобто на підтримання нормального артериального тиску (АТ)!
Ці неспецифічні нейро-ендокринні компенсаторні механізми (вивільнення вазопресину, аденокортикотропного гормону (АКТГ), альдостерону, антидіуретичного гормону (АДГ)) призводять до затримки рідини в організмі, переорієнтації метаболізму на катаболічний режим, підвищення тонусу резистивних артерій – вазоспазму (венозного, а потім – артериального), артерио-венозного шунтування з «вимкненням» периферійних тканин і централізацією кровообігу в життєво важливих органах. За рахунок “обкрадання” менш життєво важливих органів і тканин організм підтримує необхідний рівень перфузії і оксигенації центральних органів (мозку, серця, легень). Якщо таке “обкрадання” не надто тривале, то цей механізм носить фізіологічний характер. Якщо ж надмірно тривале, то в “обкрадених” органах і тканинах розвивається гіпоксичний некробіоз та некроз, що на системному рівні ставить організм на межу життя і смерті і вимагає негайної інтенсивної протишокової терапії.
Таким чином, у відповідь на дію надзвичайного чинника (масивна травма, крововтрата, опік, ...) запускаються вищеозначені стресові компенсаторні механізми, розвивається вазоконстрикція з прискоренням кровоточу, шунтування та централізація кровообігу, які орієнтовані на зменшення кисневого голодання центральних органів (мозку, серця, легень) за рахунок «вимкнення» із кровообігу периферичних тканин - м’язів, кишечника та ін. Зі збільшенням тривалості стану гіпоксії у “обкрадених” тканинах без належних інтенсивних протишокових заходів послідовно розвиваються первинно вогнищевий цитоліз, а при пролонгованій гіпоксії – масивний, поширений цитоліз. Масивний цитоліз клітин, навіть периферійних, на рівні організму веде до декомпенсованої інтоксикації продуктами аутолізу, поліорганної недостатності та смерті.
