Тема: стратегія соціально-економічного розвитку країни
План
1. Соціально-економічне прогнозування.
2. Макроекономічне планування.
3. Директивне та індикативне планування.
4. Державне програмно-цільове планування.
1. Соціально-економічне прогнозування.
Розробка плану соціально-економічного розвитку країни будується насамперед на принципах макроекономічного прогнозування.
Прогноз – науково обґрунтоване передбачення можливого стану об’єкта у майбутньому.
Об’єкти державного прогнозування:
– напрямки розвитку країни в цілому;
– напрямки розвитку окремих секторів, галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць;
– можливий стан економіки та соціальної сфери у майбутньому;
– альтернативні шляхи і терміни досягнення певних параметрів економічного і соціального розвитку.
Державне соціально-економічне прогнозування – виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення майбутніх змін і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки.
Таке прогнозування базується на наступних принципах:
1) наукової обґрунтованості – передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки, враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний та світовий досвід, а також використовує систему наукових знань та методик;
2) системності – розглядає національну економіку з одного боку як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування;
3) адекватності – прогноз як теоретична модель має достатньо повно і точно відображати реальні процеси національної економіки;
4) альтернативності – передбачає розробку не одного, а кількох (мінімум трьох) найбільш вірогідних варіантів розвитку подій;
5) гласності – прогнозна інформація має бути доступною для громадськості незалежно від отриманих прогнозних результатів;
6) самостійності – прогнозувати майбутній стан народного господарства повинні всі без виключення органи державної влади, при цьому в межах своїх повноважень вони несуть відповідальність за своєчасність розробки прогнозів.
Класифікацію методів прогнозування наведено на рисунку 2.
Рисунок 2 – Класифікація методів соціально-економічного прогнозування
Існує досить багато класифікаційних ознак власне прогнозів. Серед яких можна виділити: за рівнями прогнозування (макроекономічні, міжгалузеві, галузеві, регіональні, міжрегіональні тощо) та за термінами розрахунків (оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові).
2. Макроекономічне планування.
Макроекономічне планування – це свідома діяльність держави з метою досягнення бажаного стану національної економіки.
Об’єктами макроекономічного планування є економічні, соціальні й науково-технічні народногосподарські процеси. Сферою макроекономічного планування є державно-корпоративний сектор економіки.
Суб’єкти макроекономічного планування: держава; великі акціонерні товариства та корпорації; недержавні органи і організації (профспілки інші об'єднання й асоціації).
Стратегічною метою макроекономічного планування є забезпечення економічного зростання держави відповідно до критеріїв конкурентоздатності й стабільного розвитку (економічного, екологічного, соціального і технічного).
В системі розробки програм соціально-економічного розвитку макроекономічне планування виконує наступні функції:
1) визначення цілей і пріоритетів розвитку національної економіки;
2) забезпечення найоптимальнішого варіанта розвитку національної економіки (найефективнішого способу досягнення поставленої цілі);
3) координація економічної діяльності суб’єктів (забезпечення інформацією, стимулювання, організація тощо);
4) гармонізація економічних інтересів всіх суб’єктів господарювання.
До основних методів макроекономічного планування належать:
– метод системного аналізу;
– балансовий метод;
– нормативний метод;
– програмно-цільовий метод;
– економіко-математичні методи.
Метод системного аналізу передбачає комплексний підхід до об’єкта планування: визначення потреб і можливостей, наявних ресурсів; аналіз механізмів реалізації та результатів планових рішень; вивчення варіантів планових рішень для вибору найефективнішого; обґрунтування планових завдань тощо.
Балансовий метод передбачає узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства, так і за окремими складовими національної економіки, а також координацію розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів. Баланси є складовою державних планів (програм). У практиці використовують: матеріальні (баланси засобів виробництва, предметів споживання, природних ресурсів тощо); вартісні (зведений фінансовий баланс, грошових доходів і витрат суб’єктів різних рівнів); трудові (баланси трудових ресурсів, ринку праці); міжгалузеві; міжрегіональні та інші баланси.
Нормативний метод передбачає обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають ступінь економічної, екологічної чи соціальної ефективності виробництва (норми рентабельності, амортизації, ресурсомісткості, викиду шкідливих речовин, прожитковий мінімум, мінімальна пенсія та інше).
Програмно-цільовий метод передбачає розробку програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства.
Економіко-математичні методи побудовані на засадах реалізації принципу оптимізації, тобто вибору варіанту з найбільшим економічним ефектом. В економіко-математичному плануванні використовуються: лінійне програмування; нелінійне програмування; динамічне програмування; оптимізаційне програмування; математична статистика; метод найменших квадратів та інші.