1. Фінансово-бюджетне регулювання.

Фінансово-бюджетне регулювання є основним комплексом засобів державного регулювання фінансової системи. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування.

Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси, які складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів.

Коли фінансова система орієнтована на досягнення певних цілей на рівні держави, то мова йде про державну фінансову політику.

Фінансова політика є частиною економічної політики держави, що виявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулюванні доходів і витрат, формуванні та використанні державного бюджету, у податковому регулюванні, в управлінні грошовим обігом і впливі на курс національної валюти.

Фінансова політика може бути двох типів:

1) дискреційна політика, що проводиться безпосередньо державою, і включає такі основні засоби, як держконтракт, держзамовлення, державні інвестиції, соціальні трансферти, зміни у податковому регулюванні, фінансування державних програм;

2) не дискреційна політика, яка здійснюється за допомогою вбудованих регуляторів: податків, соціальних виплат, схильності до споживання, ефекту надійності компаній.

Функціонування фінансового механізму передбачає необхідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене Конституцією України, кодексами України, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Основними напрямками діяльності держави у сфері реалізації фінансової політики є:

– регулювання економіки за допомогою доходів і витрат (фіскальна політика);

– регулювання бюджетних процесів (бюджетною політика).

Основним завданням фінансової політики є досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. У цьому процесі регулювання беруть участь усі елементи фінансової системи, але насамперед необхідно почати з характеристики державних витрат і доходів.

2. Видатки та доходи державного бюджету.

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Організація бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками, характеризуються поняттям «бюджетний устрій». Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством.

Консолідований державний бюджет України – бюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

1) податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності);

2) неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від приватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності);

3) доходів державних цільових фондів (Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та інше);

4) інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп.

1) Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління, утримання законодавчих, виконавчих та судових органів, міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку та безпеки тощо).

2) Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації тощо).

3) Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробництва, на забезпечення більш високої ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов для економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм тощо).

4) Видатки державних цільових фондів.

5)  Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру тощо).

Згідно з економічними характеристиками видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови економіки; субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.

Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Надлишок бюджету може використовувати уряд за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Перевищення видатків над доходами становить нестачу (дефіцит) бюджету. Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження.

Покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися у декілька способів:

1) додаткова емісія грошей;

2) спосіб продажу державних цінних паперів;

3) спосіб державних позик.