1.1. Типоутворююча роль породи.

З родини Букових (Fagaceae) на Україні зустрічаються два види: бук лісовий або європейський (F. sylvatica) і бук східний (F. оrіеntalis). В умовах даного типу лісу росте тільки бук лісовий. Це дерево першої величини, у вологих грудових типах лісорослинних умов він досягає висоти 40 і більше метрів. Крона густа, велика, яйцеподібна. Стовбур повнодеревний, правильної форми. У старшому віці в бука розростаються кореневі лапи і в зв'язку з цим у відземковій частині стовбура з'являється жолобкуватість, а, отже, і збільшується збіжність стовбура. Коренева система розвинена добре, особливо – бічні корені, що мають вертикальні якірні відгалуження. Кора світло-сіра, гладка, в молодому віці тонка, містить 2-4 % дубильних речовин. Бруньки веретеноподібні, гострі, довгі (до 2 см), до гілок не прилягають. Листки яйцеподібні, довжиною до 10 см і шириною 3-7 см, з 5-9 боковими жилкам, на верхівці загострені, майже цілокраї (краї часто хвилясті). Квітки різностатеві: чоловічі суцвіття – кулеподібні, звисаючі; жіночі по 2-4 шт. в середині плюски, прямостоячі. Розпускаються разом з розпусканням листків. Плоди – тригранні горішки, які зберігаються в дерев’янистій плюсці. Плюска зверху покрита голкоподібними лусками, при дозріванні розколюється на 4 частини. Насінини дозрівають восени першого року після цвітіння. Плюски при дозріванні розтріскуються на 4 стулки. Плодоносить з 30-40 років. Урожайні роки повторюються через 5-7 років. Схожість насінин – близько 80%. Сходи появляються з двома сидячими брунькоподібно-окрулими сім'ядолями, довжиною близько 2 см і шириною 3-4 см; зверху зелені, знизу білуваті, по краях хвилясті. Перші листки овальнояйцеподібні, по краю зубчаті. Сім'ядолі відмирають на другому році. Виділено близько 50 морфологічних форм бука лісового. Виділяють форми за листковими пластинками (широколиста, вузьколиста і круглолиста),за формою горішків (довго- і широкоплідна), за корою (гладкокора і тріщинуватокора). Важливе практичне значення мають фенологічні форми бука – рання і пізня. Ранню і пізню форми бука визначив К. Дюмін (1925 р).

Бук лісовий – одна із основних лісоутворюючих порід. Природно росте в Центральній і Західній Європі в Карпатах, на Розточчі і Опіллі. У Карпатах бук лісовий є основним лісоутворювачем у межах висот 250-1400 м н. р. м. Утворює чисті і змішані деревостани. Бук – порода тіневитривала, проте поряд із значною його тіневитривалістю виявлено високу світлолюбивість (А.І.Молотков, 1958; А.І.Молотков, А.Ф.Поляков, 1959). На Україні бук лісовий в холодні зими часто пошкоджується низькими температурами. Особливо чутливі до них молоді пагони і листки, що недавно розпустилися. Пониження температури на 2-5 градусів нижче нуля, може бути для них згубним. Найчастіше заморозками пошкоджується бук ранньої форми. За відношенням до низьких температур бук в Україні відносно стійкий. Букові насадження в зимовий період можуть витримати пониження температури до 30-40 градусів. До високих додатніх температур бук відносно стійкий. В жаркі літні дні, коли температура ґрунту піднімається до 50 градусів і вище, в розсаднику пошкоджуються однорічні сіянці бука, а на вирубці – лісові культури. Проходить опік кореневої шийки. Бук – порода вологолюбна, в сухих типах лісу він зустрічається рідко. В посушливі роки можливе масове відмирання сходів, а при тривалій засусі відмічається часткове, або повне відмирання крон у дорослих дерев. Поряд із сухістю бук уникає і місць з надлишковим зволоженням.

Найпродуктивніші букові насадження формуються на вологих і свіжих ґрунтах. Бук лісовий – мезофітна і мегатрофна порода. У перші 20-30 років росте повільно. Найбільшим приростом відзначається у віці 40-70 років. Великий приріст зберігається довго. На території України букові ліси поширені на найбагатших ґрунтах. У цих лісорослинних умовах букові насадження ростуть за І-І^а класом бонітету. Бук лісовий – порода високопродуктивна. У свіжих бучинах на глибоких родючих ґрунтах у 100-річному віці дає 600-640 м³/га стовбурної деревини при загальній продуктивності до 990 м³/га.

Бук лісовий добре відновлюється насінням. Доживає до 300-500 р. Дерева стійкі до буреломів і вітровалів, його широко використовують в озелененні. Бук лісовий характеризується чіткою залежністю продуктивності від типів лісу і висотного ареалу. У карпатському регіоні і на прилеглих територіях виділено 6 лісонасінних районів з 16 підрайонами, що є одночасно і його висотно-екологічними поясами.

Широкий діапазон типологічної різноманітності бука лісового зумовлений його біоекологічними властивостями росповюдженнням у висотному плані та іншими факторами. У складі дерево станів букових типів лісу приймають участь фактично всі аборигенні породи Українських Карпат: граб, ялиця, явір, смерека та інші. Серед характерної домішки зустрічається також реліктова порода — тис ягідний, який разом з буком і ялицею формує унікальний тип лісу вологу тисову бучину (80 га).

В Українських Карпатах деревостани букових типів лісу займають площу близько 500 тис.га. Найбільш розповсюджені і господарсько цінні насадження представлені свіжими і вологими смереково-ялицевими субучинами і бучинами, грабовими і чистими бучинами. Інші типи лісу займають незначні площі.

Ялина європейська (я. звичайна, смерека) (Picea abies Karst.) – це дерево висотою 30-45 м і до 1,5 м в діаметрі. Крона пірамідальна. Стовбур циліндричний. Кора коричнево-бура, тонка. Бруньки продовгуваті, розпускаються у другій половині весни. Хвоя 4-гранна, колюча, довжиною до 3 см, темно-зелена, розташована спірально. Живе хвоя 8-12 років, опадає поступово в осінньо-зимовий період. Пагони тонкі, ребристі, звисаючі або майже горизонтальні, коричневі до ясно-червонувато-жовтих, голі, іноді з витоками смоли.

Мікростробіли формуються на минулорічних пагонах з бокових ґенеративних бруньок у вигляді яйцеподібних жовто-червоних колосків завдовжки 15 мм. Мегастробіли утворюються на кінцях минулорічних пагонів з ґенеративних бруньок у вигляді вертикальних, циліндричних рожевих колосків завдовжки 5 см. Пилок з двома повітряними мішками розноситься вітром. Шишки дозрівають до жовтня. Шишки циліндричні, довжиною 6-16 см, діаметром 3-4 см, червонувато-бурі. Луски шишок жорстко шкірясті, ромбічні, із зазубреним верхнім краєм. Насінини яйцеподібні з загостреним кінцем, крило обернено-яйцеподібне, що легко відділяється від насінини. Маса 1000 шт. насінин – 5-8 г. Насінини зберігають схожість кілька років. Розкриття шишок і розсіювання насінин відбувається з січня по квітень, цьому сприяє суха морозна погода і вітер як аґент поширення.

Поодинокі дерева плодоносять з 15-20 років, у насадженнях – з 25-30 років. У 250-300 років дерево всихає; рідко доживає до 500 років. У 2-3 річному віці головний корінь росте вниз, потім розгалужується на кілька бічних і в 10-річному віці не вирізняється з-поміж інших. Формується поверхнева коренева система, тому ялина звичайна часто пошкоджується вітровалами. Вітростійкості сприяє утворення бічних якірних коренів.

Поширена в Європі від Піренеїв до Уралу, за винятком Британії і Північної Німеччини. Порода мезофільна, у молодості терпить від пізніх весняних приморозків та опіків сонцем, тіневитривала, середньо вибаглива до родючості і вологості ґрунту, погано переносить заболочення, сухість ґрунту і повітря, а також забруднення повітря. Надає перевагу свіжим і вологим добре дренованим ґрунтам. Добре відновлюється під наметом лісу. У межах природного ареалу ялина до хвороб і шкідників відносно стійка.

Спочатку росте повільно, а потім приріст збільшується і досягає кульмінації в 30-40 років. У 100-річному віці в Карпатах запас стовбурної деревини при повноті 1,0 сягає більше 1100 м³/га. Зі 100-120 років приріст падає. У більш суворих ґрунтово-кліматичних умовах продуктивність ялинових деревостанів нижча. Утворює найчастіше чисті деревостани.

Деревина біла, іноді з жовтуватим відтінком, трохи блискуча, довговолокниста, легка, м’яка, пружна, слабо гнучка, добре колеться, важко обробляється, не стійка проти гниття. Деревину використовують у будівництві, для виготовлення стовпів зв’язку, музичних інструментів, у столярно-меблевому і целюлозно-паперовому виробництві, на тару, шпали, у судно- і вагонобудуванні, гідролізному виробництві. Із ялинової деревини виробляють віскозу, спирт, оцет, гліцерин тощо. З хвої виробляють хлорофіло-каротинову пасту, хвойно-вітамінне борошно, лікарські препарати.

Як лісоутворююча порода смерека сильно впливає на оточуюче середовище. Вона має ряд морфологічних відмінностей по формі крон, типу галуження, забарвлення хвої, шишок, формі насінних лусок тощо. Завдяки цьому, а також високій декоративності і фітонцидності застосовується в зеленому будівництві.

Ялиця біла (Abies alba Mill.) – дерево висотою 30-65 м, діаметром понад 1,5 м. Крона гостро-пірамідальна. Кора світло-сіра, у молодому віці гладка, пізніше пластинчаста. Молоді пагони волосисті, сірувато-бурі, бруньки не залиті смолою, яйцеподібні. Хвоя темно-зелена, знизу з двома білими смужками, тупа, її краї не зігнуті. Хвоя довжиною 2-3 см та шириною 2-3 мм, розташована правильно гребінчасто в одній площині. Видову назву отримала завдяки білуватій нижній поверхні хвої.

Стробіли одностатеві. Чоловічі стробіли за формою циліндричні, у вигляді жовтих колосків; жіночі стробіли дрібні, у вигляді зелених шишечок. Розпускаються стробіли у травні. Сформовані шишки прямостоячі, циліндричні, тупі, 9-16 см довжиною. Гострі та вузькі покривні луски виступають над насіннєвими. Насінини довжиною 7-9 мм з довгим крилом. Маса 1000 шт. насінин – 40 г. Схожість становить до 80%.

Зростає у горах Середньої Європи, зокрема у Карпатах. Ялиця біла – основний вид роду в Західній Європі. Західна межа поширення – до франко-іспанського кордону, південна – південь Італії, східна – Західна Україна, де ялиця біла утворює чисті і змішані з буком лісовим і смерекою деревостани. Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Доживає до 300-400 років. Займає близько 1,4% державного лісового фонду України. Райони заготівель - Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області.

Смолоносна, ефіроолійна, деревинна, лікарська, вітамінозна, медоносна, танідоносна і декоративна рослина. З дерев ялиці білої добувають дуже цінну живицю. Смоляні ходи знаходяться в корі. При потовщенні стовбура смоляні ходи руйнуються, утворюються вмістища живиці, які мають вигляд потовщення і називаються жовнами. У кожному з них міститься кілька грамів живиці. Живиця ялиці білої містить близько 34% ефірної олії, смоли, незначну кількість янтарної кислоти. З її живиці виготовляють ялицевий бальзам, який має ті ж фізичні властивості, як і канадський. Ялицевий бальзам широко використовують в оптичній промисловості для склеювання лінз, а також при виготовленні мікропрепаратів (показник заломлення бальзаму близький до показника заломлення скла).

Деревина біла, зрідка з жовтуватим відтінком, блискуча, легка, м'яка, пружна, неміцна, легко колеться. Використовується для виготовлення столярних виробів, музичних інструментів, тари (діжки і ящики), ґонти, а в деяких місцевостях навіть у будівництві. Цінними якостями деревини є велика довжина трахеїд і незначна смолистість, що дає можливість використовувати її в паперово-целюлозній промисловості. Деревина ялиці містить біля 60% целюлози, смоли в ній у 22,5 рази менше, ніж у деревині ялини. Промисловий вихід целюлози з деревини ялиці дорівнює 37 %.

З хвої, гілок і шишок ялиці одержують цінну ефірну олію. Головна складова частина ефірної олії – борнілацетат (30-40% ), який є сировиною для синтезу медичної камфори, що за своєю дією на організм рівноцінна тій, яка добувається з камфорного дерева (камфорного лавра). Ялицеву ефірну олію використовують у парфумерній і лікеро-горілчаній промисловості, з неї виготовляють технічну камфору, яку використовують при виробництві целулоїду. 3 хвої ялиці виготовляють також концентрат протицинготного вітаміну С. у науковій медицині застосовують ефірну олію і живицю ялиці. Ефірну олію ялиці вживають іноді для вдихання при ураженнях дихальних шляхів, а також для втирання при ревматизмі. у народній медицині молоді хвоїнки і бруньки ялиці використовують проти цинги, для лікування ревматизму, а також як сечогінний засіб. Ялиця дає багато пилку, клею, а в кінці літа інтенсивно виділяє медяну росу, з якої бджоли виробляють шкідливий для них падевий мед. У корі та хвої ялиці є таніди. Проте високий вміст пектинових речовин у корі ускладнює їх екстрагування.

Як декоративна рослина рекомендується для поодиноких та групових насаджень у парках і лісопарках вдалині від промислових підприємств, бо вона не витримує загазованого повітря. Ялиця біла має декоративні форми; пірамідальну, колоноподібну, плакучу, строкату й золотисту.