3.1. Поняття і особливості джерел правового регулювання аудиторської діяльності

Відомо, що визначення джерел господарського права в цілому є дискусійним питанням, що пояснюється існуванням різних правових шкіл (концепцій праворозуміння) та «метафоричністю самого поняття джерела права».

Крім того, при висвітленні питання про поняття та зміст джерела права як загальноправової категорії науковці зазначають про необхідність (а деякі – про можливість) відмежування таких понять як «форма» права і «джерело» права. З огляду на предмет нашого дослідження, дозволимо собі приєднатись до такого порівняння наведених двох категорій, за якого під «формою» права розумітимемо організацію змісту та способи існування, прояву, втілення та функціонування правових норм; також приймемо, що існує внутрішня форма (система права чи його структура), та зовнішня (власне, джерела права) форми права.

Отже, під джерелами правового регулювання аудиторською діяльністю ми визначатимемо спосіб зовнішнього вираження і закріплення загальнообов’язкових правил поведінки, які виникають у зв’язку із здійсненням аудиторської діяльності та управлінням нею.

Одразу відмітимо, що правовому регулюванню аудиторських правовідносин притаманні певні особливості, які, в першу чергу, пов’язані із тим, що аудиторська діяльність проголошується саморегулівною. Так, рівень втручання держави в процес регламентації процедури проведення перевірки фінансової звітності суб’єктів господарювання на предмет повноти і достовірності відображення в ній суттєвої інформації є максимально низьким. Більше того, держава також не втручається в процес легітимації суб’єктів, які отримують право на здійснення аудиторської діяльності, тобто не проводить їх сертифікацію, не має повноважень щодо застосування до таких суб’єктів заходів правового примусу в сфері здійснення аудиторської діяльності, зокрема, щодо позбавлення їх права нею займатись тощо. Саме тому питома вага в структурі джерел регулювання аудиторською діяльністю належить не юридичним, а так званим соціальним (позаюридичним) джерелам (мова йде про акти Аудиторської палати України (надалі – АПУ) і стандарти аудиту).

Друга ж особливість регулювання аудиторською діяльністю дуже тісно пов’язана із наведеною вище і полягає у наявності великої кількості таких термінів і визначень, що містяться в актах позаюридичних джерел, які не мають аналогів в українському законодавстві або застосовуються у іншому значенні. Зокрема, МСА визначають такий напрям діяльності аудитора як «надання впевненості», хоча такий термін українському законодавству не знайомий.

Наступну ж особливість регулювання аудиторською діяльністю можна визначити як наявність «хаотичного» втручання держави у процес регулювання першою. Зокрема, аналіз змісту –Закону України «Про аудиторську діяльність» дає підстави стверджувати, що єдиним органом сертифікації аудиторів України є АПУ, водночас відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачається видача незалежним аудиторам сертифікатів Національного банку України на аудиторську перевірку банківських установ. Власне таке положення витікає із ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до якої здійснення сертифікації аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, віднесено до інших функцій НБУ. Вважаємо, що питання здійснення сертифікації аудиторів банків саме НБУ потребує окремого ґрунтовного дослідження, а тому у цій статті просто висловимо нашу позицію щодо неправомірності надання НБУ права сертифікації аудиторів банків. Крім того, і такі державні органи як Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг також приймають загальнообов’язкові правила здійснення аудиторської діяльності.

І на останнє до особливостей регулювання аудиторською діяльністю можна віднести наявність великого впливу на формування законодавства про аудиторську діяльність Директив ЄС, зокрема, Директиви 2006/43/ЄС. Так, саме цією Директивою визначено необхідність застосування на території України міжнародних стандартів аудиту, визначаються умови допуску аудиторських фірм (аудиторів) до надання аудиторських послуг, визначаються загальні заходи до підвищення якості аудиту в країнах ЄС.