10. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Якщо в роботі вжита специфічна термінологія, маловідомі скорочення, символи і таке інше, то їх перелік може бути поданий у вигляді окремого списку.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, а справа – їх детальну розшифровку.

Якщо в роботі специфічна термінологія, скорочення, символи і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.

11. Вступ

Розкриває сутність і стан розглянутого питання (задачі) та його значущість, обґрунтування доцільності роботи. У вступі подають загальну характеристику роботи в такій послідовності.

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу стану розглянутого питання (задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми.

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет – це те, що міститься в межах об’єкта дослідження. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага, оскільки предмет дослідження визначає тему роботи.

Мета і завдання дослідження. Формулюють мету роботи і задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як “Дослідження…”, “Вивчення…”, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Мета роботи звичайно тісно переплітається з назвою дипломної (курсової) роботи і повинна чітко вказувати, що саме розв’язується в роботі. Формулювання завдань слід робити якомога ретельніше, оскільки описання їх вирішення і буде складати зміст роботи. Зазвичай завдання визначають у формі перерахунку (вивчити…, описати…, встановити…, виявити… і т.ін.).

Гіпотеза. Формулюють гіпотезу дослідження. Гіпотеза – спрямовуюча наукова ідея, що потребує подальшої перевірки з точки зору якісних характеристик. Гіпотеза – це науково-обґрунтоване припущення про факт, що знаходиться за межами безпосереднього спостереження або про закономірні зв'язки і закономірний порядок явищ, не перевірені науковими методами. Гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється; володіти певною передбаченістю; не повинна бути логічно суперечливою.

Необхідність розробки гіпотези полягає в тому, що, по-перше, неможливо здійснювати дослідження, не маючи певної цілі та методів її досягнення; по-друге, передбачення розв'язку дає уявлення про достатність матеріалу, що є в наявності у дослідника, чи його недостатність.

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності вибору саме цих методів.

В дослідженнях можуть використовуватись наступні методи:

• спостереження – це систематичне цілеспрямоване вивчення об’єкта;

• порівняння – це процес встановлення подібності та відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам;

• вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру;

• експеримент – це такий метод вивчення об’єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості;

• абстрагування – відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника;

• аналіз та синтез. Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини. Синтез, навпаки, припускає з’єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле;

• індукція та дедукція. Дедукція як метод пізнання полягає у використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому;

• моделювання – метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, замінюють об’єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі поділяють на матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі – дереві, металі, склі і т.ін. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп’ютерна програма тощо. Метод моделювання має таку структуру : постановка завдання; створення або вибір моделі; дослідження моделі, перенесення знань з моделі на оригінал;

• ідеалізація - це конструювання подумки об’єктів, які не існують насправді або практично не здійсненні;

• формалізація – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов;

• аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші виводяться з них відповідно до певних логічних правил;

• історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей;

• бесіда, опитування, анкетування.

Практичне значення одержаних результатів. В роботі, що має теоретичне значення, подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання. В роботі, що має прикладне значення, надати відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. За наявності, дати відомості про впровадження результатів дослідження (назви організацій, реквізити відповідних документів) (додаток З).