Е

Економічне сприйняття

кономісти застосовують методи, спільні для всіх природничих і суспільних наук. Дослідники в усіх галузях знання намагаються уникнути розглянутих вище помилок. Отже, економісти не думають по-особливому. Проте вони аналізують речі з позиції особливого сприйняття – економічного сприйняття.

Економічне сприйняття грунтується на декількох дуже важливих і тісно пов’язаних між собою обставинах: 1) обмеженість благ; 2) раціональна поведінка; 3) порівняння вигід і витрат.

Як уже зазначалося, ресурси суспільства обмежені. Звідси випливає, що обсяги товарів і послуг, які виробляють також обмежені. Ця обмеженість зумовлює потребу вибору. Ми “не можемо мати всього”. Якщо ні, то що ми маємо вибрати?

Економісти виходять з того, що люди вибирають, керуючись раціональною поведінкою. Інакше кажучи, індивіди ухвалюють раціональні рішення, щоб найповніше досягти власних цілей. Наприклад, споживачі намагаються витрачати свої доходи раціонально, щоб отримати найбільшу вигоду або задоволення від товарів і послуг, які купують.

Раціональна поведінка означає, що люди здійснюватимуть різний вибір. Вибір грунтується на різних можливостях та інформації.

Раціональні рішення можна ухвалити лише порівнянням граничних вигід і граничних витрат. Граничний означає додатковий. Наприклад, фірми безперервно вирішують питання: чи наймати ще додатково працівника (працівників), чи навпаки, зменшити кількість працівників. Ухвалюючи рішення, фірма порівнює додатковий виторг від продажу продукції, яку створять додаткові працівники, із додатковими витратами на їх наймання (зарплата додаткових працівників та інші витрати). Якщо граничні вигоди перевищують граничні витрати, то вибір є раціональним. Якщо, навпаки, граничні витрати перевищують граничні вигоди, то вибір нераціональний.

Уряд на національному рівні постійно ухвалює рішення, що ґрунтуються на врахуванні граничних вигід і витрат. Більші видатки на охорону здоров’я означають менші видатки на житло для тих, хто його потребує, на допомогу безробітним або скорочення видатків на національну оборону.

Отже, у світі обмежених ресурсів та можливостей раціональні рішення ґрунтуються на порівнянні граничної вигоди від певного конкретного вибору і граничних витрат унаслідок відмови від чогось іншого.

Н

Філософія аналітичної економії

айбільшою перешкодою у вивченні економіки є, очевидно, суб’єктивність дослідників, які, як уже зазначалось, нерідко є в’язнями своїх теоретико-методологічних упереджень. Учені мають діаметрально протилежне розуміння економіки: одні з них вважають, що ринок найкраще організовує національну економіку, а інші – директивно-централізоване планування; державні програми соціального захисту населення захоплюють одних і дратують інших. Ось чому економісти заслужили репутацію людей, які не можуть дійти згоди з будь-якого питання. Джордж Бернард Шоу написав так: “Якби всіх економістів зібрати разом, вони все одно не вироблять дійового рішення”.

В аналітичній економії існують три основні філософії економіки – класична, кейнсіанська та марксистська – кожна з яких має численні розгалуження. Філософія економіки – це сукупність принципів, тобто складових побудови найефективнішої й стабільної економічної системи. Основними складовими побудови економічної системи, як нам уже відомо, є: тип і форма власності; спосіб досягнення рівноваги, збалансованості економіки; спосіб розподілу виготовлених життєвих благ та ін.

Витоки класичної філософії аналітичної економії знаходимо у Сміта, Рікардо та інших економістів. Нині цю філософію економіки прийнято називати лібералізмом. Прихильники лібералізму вважають, що ефективною є лише приватна власність, всі інші форми власності малорезультативні.

Адепти лібералізму твердять, що ринковий механізм збалансовує національну економіку і створює найкращі умови для економічного зростання. Ринкова система само собою прямує до стабільності. Щодо збурень, які виникають в економіці, то – це результат зовнішнього, здебільшого державного втручання в економіку. Послідовники цієї філософії економіки виступають проти державного регулювання економіки, яке, на їх думку, порушує нормальний хід господарського розвитку. Унаслідок державного втручання в економіку, наприклад, ухвалення закону про мінімальну зарплату, підтримання цін на сільськогосподарську продукцію чи законодавча діяльність в інтересах трудових спілок – уряд посилює негнучкість цін і зарплати. Останні втрачають властивість до зниження, що блокує діяльність ринку, тобто порушує механізм передачі інформації. На думку лібералів, ринковий механізм спроможний забезпечити макроекономічну збалансованість і стабільність. Прихильники філософії лібералізму підкреслюють також, що централізоване державне регулювання є бюрократичним, неефективним і стримує індивідуальну ініціативу та порушує свободу людини. Державний сектор, на думку лібералів, повинен бути якомога меншим.

Прихильники ліберальної філософії економіки вважають, що ринок забезпечує справедливий розподіл доходів. Вони виступають проти перерозподілу доходів через систему податків і трансферів біднішим родинам. Основний аргумент лібералів проти перерозподілу доходів полягає в тому, що він підриває стимули до напруженої праці, а отже зменшує обсяг національного виробництва й доходу. Нерівність у розподілі, творить на їхню думку, ефективну національну економіку, а рівність підриває економічні стимули. Спосіб розподілу доходу впливає на величину самого доходу. Максимально, що суспільство може прийняти у сфері перерозподілу доходів – це пенсії для людей похилого віку та допомога з безробіття. Для прихильників класичної філософії ефективність економіки важливіша за рівність.

Кейнсіанська філософія організації економіки пов’язана з іменем Джона Мейнарда Кейнса. Кейнс у листі до Джорджа Бернарда Шоу у 1935 р. писав: “Мені здається, що я пишу книжку з аналітичної економії, яка великою мірою революціонізує ... той спосіб, за допомогою якого економісти розмірковують над економічними проблемами.” І справді, праця Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента й грошей” здійснила революцію в економічному аналізі та макроекономічній координації. Філософія економіки Кейнса знайшла своє застосування на практиці, в економічних програмах і в практичних заходах економічної політики.

Кейнс виходив із того, що приватна власність є високоефективною і національна економіка має ґрунтуватися на ній. Водночас Кейнс вважав, що ефективними є й інші форми власності, в тому числі державна. Тому він висловлювався за змішану економіку, в якій співіснують різні сектори, зокрема, і державний.

Стрижнем кейнсіанської філософії економіки є те, що ринкова система не має автоматичного механізму, який забезпечує повну зайнятість ресурсів. Аналіз Кейнса показав, що спад може легко перейти в глибоку й затяжну депресію, в якій національна економіка може перебувати багато років. Кейнс обґрунтував неминучість державного регулювання економіки. Його основна рекомендація урядові, яка вразила усіх у цей час, полягала в тому, що уряд повинен збільшити видатки, або стимулювати виробництво і повернути безробітних на робочі місця.

Кейнс і його послідовники вважають, що обсяг національного виробництва й зайнятості визначаються чинниками попиту. Якщо сукупний попит недостатній, то обсяг національного виробництва зменшується, а зайнятість знижується. Тому уряд повинен розширювати сукупний попит. Одним із напрямів збільшення попиту є перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отримують найнижчі доходи. Така політика збільшить попит масових покупців. Отже, кейнсіанська філософія економіки акцентує на необхідності компромісу між рівністю та ефективністю.

Мислителі завжди мріяли про досконаліше суспільство. Республіка Платона, утопія Томаса Мора чи комунізм Маркса були серед найвпливовіших уявлень про справедливе суспільство. Згідно з марксистською філософією економіки, усі економічні системи, які ґрунтуються на товарній формі виробництва і приватній власності, є неефективними, несправедливими, втіленням хаосу й нерівності. Крім того, приватна власність, відповідно до поглядів Маркса, є результатом експлуатації найманої праці. Маркс намагався довести, що ринкова економіка внаслідок загострення її суперечностей поступиться місцем комуністичній, в якій безроздільно пануватиме суспільна, тобто державна власність.

Прихильники марксизму твердять, що ринковий механізм унаслідок його слабин не спроможний збалансувати національну економіку. Ринкове регулювання індукує економічні цикли й кризи, які стають дедалі глибшими і руйнують цю економічну систему. Марксисти вважають, що найефективнішу організацію національної економіки забезпечує централізоване державне планування. У цій системі макрокоординації на найвищому рівні піраміди управління ухвалюють основні складові плану – які блага, як і для кого виробляти. План спускають униз по щаблях бюрократичної драбини, де на нижчих рівнях управлінської ієрархії його деталізують. Отже, організацію національної економіки забезпечує багаторівнева державна ієрархія.

Марксисти обстоюють зрівняльний розподіл, рівність економічного становища людей. Згідно з їхньою ідеєю, всі люди повинні мати однаковий рівень споживання незалежно від рівня їх здібностей; заробітна плата мусить бути однаковою для лікаря й няньки, вчителя й прибиральниці, інженера й землекопа, правника і т. д. “Від кожного за здібностями, кожному за потребами” – одне із тверджень марксистської філософії економіки.