Д

Економічні ресурси

ля задоволення своїх матеріальних потреб люди використовують необхідні засоби, які називають виробничими або економічними ресурсами.

Економічні ресурси складаються з усього того, що необхідно для виробництва потрібних людям товарів і послуг. Це – незліченні види праці, найрізноманітніші корисні копалини, земля, фабричні й сільськогосподарські будівлі і споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту тощо.

Одні з цих ресурсів дані природою і вже тому абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Інші ресурси обмежені, бо обмежений наш власний розвиток (знання, кваліфікація тощо). У всякому разі у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, який неможливо швидко збільшити. Проте обмеженість ресурсів є певною мірою відносною, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів.

Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи: матеріальні ресурси – земля і капітал; людські ресурси – праця і підприємницький хист.

Земля – це насамперед просторово-географічний фактор. На Землі живе людина, народ, розташовані держави – великі й малі. Однак території цих країн, хоч якими б вони були значними, обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують урожаї. Крім цього, земля містить великі багатства – корисні копалини, воду. Отже, земля як економічний ресурс – це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві, – орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає людині всі ті матеріали, з яких вона виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля – вихідний різновид ресурсу, без якого неможлива господарська діяльність.

Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства країни, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне положення.

Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди становить результат попередньої праці людей і вже тому є обмеженим ресурсом; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ має назву інвестування. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Капітал є могутнім фактором виробництва. Застосовуючи в процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свою силу і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не могла б ніколи подужати. Історичний прогрес величезною мірою пов’язаний із застосуванням капіталу в різних його формах.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші – це фінансовий капітал.

Праця охоплює сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини, джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який ми маємо нині і який слугує основою нашої цивілізації.

Розвиток національної економіки та її результативність значною мірою зумовлені кількістю і якістю праці. Кількість праці залежить від чисельності населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господарської активності населення. Якість праці визначають: освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Усі чинники, які впливають на якість праці, підвищують її продуктивність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, яку виробляють за одиницю часу; чим більше виробляють продукції – тим вища продуктивність.

Важливість цих трьох економічних ресурсів у процесі виробництва життєвих благ протягом людської історії змінювалося. Початково, коли людина привласнювала готові продукти природи, вирішальна роль належала землі. З переходом від збирання диких плодів, полювання і рибальства до скотарства і, особливо, землеробства, а потім до ремесла щоразу вагомішою ставала праця: створювані продукти дедалі більшою мірою становили результат праці. З цього часу аж дотепер праця є визначальним фактором виробництва.

Капітал з’являється пізніше. Тривалий час він існував у вигляді нескладних інструментів. Великого значення капітал набуває тільки наприкінці XVIII ст. із винаходом машин і переходом до механізованого виробництва. З цього часу капітал перетворюється на могутню господарську силу, розширює можливості виробництва до грандіозних розмірів. Роль цього ресурсу зростатиме й надалі.

Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є ще одним, четвертим економічним ресурсом.

Підприємницький хист, або просто підприємливість, є особливим людським ресурсом. Підприємець виконує низку функцій.

По-перше, він організовує поєднання ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг.

По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.

По-третє, підприємець – це новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технології.

По-четверте, підприємець – це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантований. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.

Для задоволення своїх потреб люди повинні мати відповідну сировину і матеріали, які можна взяти тільки від природи. Потрібно докласти багато праці, щоб пристосувати надані природою сировину і матеріали для отримання потрібних життєвих благ.

Виробничі ресурси поділяють на відновні і невідновні. До відновних ресурсів належать ті, які створюються і поповнюються природою або людиною. Так, вирубаний ліс можна відновити, посадивши нові дерева. Щоправда, на новий ліс доведеться чекати 50-100 років, а то і більше. До відновних ресурсів належать ґрунти, флора, фауна, трудові ресурси тощо.

Невідновні виробничі ресурси – це корисні копалини, передовсім нафта, газ, вугілля, залізна руда та ін. Людство поки що не знає, як відновити запаси копалин, що швидко вичерпуються.