1.1 Види судів дореформеної Росії
Структуру судової системи складали різні історично сформовані органи. Через це судова система тих часів була досить заплутаною та важкою для розуміння. Судова влада не була ще відокремлена від адміністративної, підсудний мав досить обмежені права і не міг оскаржувати рішення суду тому, що його оскарження могло так довго йти до інстанції, що сам підсудний вже міг би відсидіти термін ув’язнення і в решті-решт справу могли все одно почати розглядати з самого початку, доводивши тим самим до стану розпачу підсудного. Були окремі суди для різних верств населення: для дворян, для міщан, для селян, спеціальні комерційні суди, радні, межові, повітові а також інші суди. Але кріпаки не мали змоги звернутися до суду. Слід зазначити, що повітові суди були судами першої інстанції. Для міщан існував спеціальний суд, що мав назву – міський магістрат, торгові ж позови розглядалися в комерційних судах. Для духовенства був створений також окремий суд, назва якого була Синод. Для ,,державних злочинців’’, тобто справ, що мали політичний характер, засновувалися тимчасові спеціальні судові органи. Крім того існували різні відомчі суди як військові, морські та інші. Другою інстанцією були губернські судові палати з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вищою апеляційною інстанцією з розгляду більшості справ був Правлячий сенат. У випадках, коли в сенаті виникали суперечки та розбіжності, справа передавалася Державній раді, яка вже мала винести остаточний вирок. Крім цього, слід зазначити, що сенат виступав першою удовою інстанцією у справах великих сановників. Тож велика кількість різних етапів, галузей і ланок судів в судовій системі дореформеної Російської імперії значно ускладнювало роботу системи в цілому, адже взаємодії між ними практично не існувало, система знаходилася в хаосі. Дуже часто суди не могли визначитися навіть до якого саме суду та чи інша справа мала відношення. Функції суду відправляли і адміністративні органи - губернські правління, органи поліції та ін.
Правова база
Олександр II чудово розумів, що Російська імперія підлягає негайному реформуванню, аби уникнути сільського та дворянського повстання, адже ситуація в імперії вже була досить напруженою. Тож доручив підготовку судової реформи комісії з кращих юристів, яких очолював С.І. Зарудний. Саме йому Росія забов’язана Судовими статутами 1864 року.
Підготовка реформи почалася ще восени 1861 р. Це була найвища точка демократичного піднесення імперії того часу. Реформа готувалася рівно рік, і вже восени 1862 р. була повністю готовою, і могла бути затверджена Олександром II. Але лише через 2 роки, 20 листопада 1864 року, цар затвердив нові Судові статути. Ці статути, замість вже відомих феодальних станових судів, вводили нові цивілізовані судові установи, які вже були загальними для всіх станів і прошарків суспільства з одним і тим же порядком створення судочинства.4
З моменту проголошення Статутів, в Росії вперше затверджувалися чотири наріжних принципу сучасного права: гласність суду, незалежність від адміністративних органів, незмінність судочинства і, головне, судовий процес почав ставати в формі змагального характеру. Сліди демократизації були дуже помітними саме на судовому апарату. У кримінальних судах було запроваджено інститут присяжних засідателів з населення, які обиралися на основі помірного майнового цензу (не менше 100 десятин землі або будь-яка інша нерухомість в 2000 рублів. В столицях і 1000 рублів). Для проведення будь-якої справи потрібно було призначити суд присяжних з дванадцяти осіб. Призначення проходило за жеребом. Саме суд присяжних мав визначити провину підсудного або її відсутність. Після чого вже суд призначав міру покарання винному або відпускав невинного. Нарешті був створений інститут адвокатури (присяжних повірених) для юридичної допомоги нужденним і для захисту обвинувачуваних А справи, що знаходилися раніше в руках поліції тепер перешли до рук слідчого. Присяжні повірені і судові слідчі повинні були мати вищу юридичну освіту, а перші, крім того, ще п'ятирічний стаж судової практики.
Кількість судових інстанцій була значно зменшена, а компетенція суворо розмежована. Були створені три типи судів: світовий суд, оружний суд, судова палата. Світові судді обиралися повітовими земськими зборами або міськими думами на основі високого майнового цензу (не менше 400 десятин землі або інша нерухомість на суму не нижче 15000 рублів.), А члени окружних судів і судових палат призначалися царем Олександром II. Світовий суд (у складі однієї людини - мирового судді) розглядав у спрощеному порядку судочинства дрібні провини і цивільні позови. Рішення мирового судді могло бути оскаржене на повітовому з'їзді мирових суддів. Це була найчисельніша судова установа Система загальних судових органів складалася з окружних судів та судових палат. Першою інстанцією цього суду був одноособовий суд дільничного мирового судді або суд почесного (який працював безоплатно) мирового судді. Працювати до Світового суду запрошували судді, строком на 3 роки, зазвичай земські збори або міські думи
Окружний суд (у складі голови і двох членів) діяв в кожному судовому окрузі, що дорівнює одній губернії. Окружні суди створювались у складі призначуваних голови, також в апарат окружного суду входили прокурор і його товариші (тобто помічники), судові слідчі, залучалися адвокати. У першій інстанції окружному суду були підсудні всі цивільні і майже всі (за винятком особливо важливих) кримінальні справи. Кримінальні справи розглядалися трьома суддями, а попереднє слідство здійснювали судові слідчі. Рішення, прийняті окружним судом за участю присяжних засідателів, вважалися остаточними і не підлягали оскарженню по суті, їх можна було оскаржити тільки в касаційному порядку (тобто при порушенні законності у провадженні справи). Рішення ж окружного суду, прийняті без участі присяжних засідателів, оскаржувалися в судовій палаті. Без присяжних розглядалися такі справи, за якими обвинуваченому не загрожувало позбавлення або обмеження громадянських прав. Судова палата (у складі чотирьох членів і трьох станових представників: предводителя дворянства, міського голови та волосного старшини) засновувалася одна на кілька губерній. Всього їх на території України було 3 (Київська, Харківська, Одеська). Її апарат був аналогічний апарату окружного суду (прокурор, його товариші, судові слідчі, адвокати), тільки великих розмірів. Судова палата розглядала особливо важливі кримінальні і майже всі (крім найбільш важливих) політичні справи. Її рішення вважалися остаточними і могли бути оскаржені лише в касаційному порядку. Судові палати складалися з департаментів цивільних і кримінальних справ. Кожна з них керувала діяльністю відповідних окружних судів. Вони розглядали апеляції на рішення окружних судів, а також діяли як суди першої інстанції саме у справах політичних (про державні та посадові злочини).
Найбільш важливі політичні справи мав розглядати Верховний кримінальний суд, який не функціонував постійно, а призначався у виняткових випадках за височайшим повелінням. Таких випадків в XIX в. виявилося всього два, і обидва вони були пов'язані з замахами на Олександра II - в 1866 р (справа Д.В. Каракозова) і 1879 (справа А.К. Соловйова).
Єдиної касаційною інстанцією для всіх судів імперії був Сенат - з двома департаментами: кримінальним та цивільним. Він міг скасувати рішення будь-якого суду (крім Верховного кримінального), після чого справа поверталася на вторинне розгляд того ж чи іншого суду. / 207 /
Судова реформа була завершена вже після того, як демократичний підйом схлинув. Тому царизм визнав можливим і тут обмежити буржуазне початок, а в наступні роки ще більше ущемив його. Так, відразу була порушена безстановість суду, оскільки збереглися особливі суди для селян (волосний суд) та духовенства (консисторія). Залишився відомчий суд і для військових. Закон 1871 передав дізнання у політичних справах жандармерії. У 1872 р були вилучені з ведення судових палат і передані в спеціально засноване Особлива присутність Урядового сенату (ОПУЗ) всі великі політичні справи, а в 1878 р частину цих справ (про «опір владі») відійшла до військовим судам.
Дуже умовною виявилася незмінюваність суддів, збереглися інквізиторські прийоми слідства, свавілля, продажність і тяганина в судах. Хоча в 1863 р були скасовані тілесні покарання шпіцрутенами, батогами, тавруванням і т.д., збереглася, як тоді казали, «привілей бути секомимі» різками для селян (за рішеннями волосних судів), а також для засланців, каторжних і штрафних солдатів . Прикладом тяганини в пореформеному суді може служити справа з позовом гірничозаводських робітників проти уральського промисловця Строганова, яке тягнулося 51 рік (з 1862 по 1913).
Навіть територіально судова реформа (втім, як і інші реформи 1861-1874 рр.) Була обмежена. Нові судові статути вводилися тільки в 44 губерніях імперії з 82. На Білорусію, Сибір, Середню Азію, північні і північно-східні околиці Європейської Росії вони не поширювалися.5
Проте судова реформа 1864 з'явилася найбільшим в історії Росії кроком до правової держави. Всі її принципи та установи (особливо два найдемократичніших її інституту - суд присяжних і адвокатура), незважаючи на обмеження і навіть утиски з боку царизму, сприяли розвитку в країні цивілізованих норм законності та правосуддя. Присяжні засідателі, всупереч надіям і прямого тиску влади, виносили іноді зухвало незалежні вироки, виправдавши, наприклад, в 1878 р Віру Засулич, а в 1885 р.- морозівськи ткачів. Що стосується російської адвокатури, то вона зуміла поставити себе - і юридично, і навіть політично - на надзвичайну для самодержавної країни висоту. До 1917 в Росії було 16,5 тис. Адвокатів, тобто на душу населення більше, ніж в СРСР 1977 р (як ми тоді говорили, в державі «розвиненого соціалізму»). Головне ж, російські дореволюційні адвокати завоювали національне і світове визнання своєї самоврядної корпорації (присяжних повірених), висунувши сузір'я першокласних юридичних талантів і політичних бійців. Імена В.Д. Спасовіча і Ф.Н. Плевако, Д.В. Стасова і Н.П. Карабчевського, П.А. Александрова та / 208 / С.А. Андріївського, В.І. Танєєва і А.І. Урусова і багато інших були відомі всій країні і далеко за її межами, а довгий ряд виграних ними в боротьбі за право та правду судових процесів викликав загальноросійський і світовий резонанс. Сьогоднішня Росія про настільки сильною і авторитетною адвокатуру, яку терпів при собі царизм, на жаль, поки ще може тільки мріяти.6