25Періодизація психічного розвитку за л.С.Виготським

Лев Семенович Виготський розумів віковий розвиток як складний процес, який приводить до змін всієї особистості дитини на кожному віковому етапі. Головною суттю розвитку є виникнення нового. Стадії розвитку характеризуються віковими новоутвореннями, що розуміються як якості чи властивості, яких не було раніше в готовому вигляді. Новоутворення з'являються закономірно, передумови для їх виникнення готуються у ході попереднього розвитку.

Л.С.Виготський увів поняття "соціальна ситуація розвитку" - специфічне для кожного віку відношення між дитиною і соціальним середовищем. При переході від одного вікового періоду до іншого відбувається зміна соціальної ситуації розвитку. Взаємодія дитини зі своїм соціальним оточенням, яке виховує та навчає її, визначає той шлях розвитку, який веде до виникнення вікових новоутворень.

Зміни соціальної ситуації розвитку відбуваються на початку вікового періоду. Новоутворення з'являються у кінці періоду, серед них особливе місце займає центральне новоутворення, яке має найбільше значення для розвитку на наступній стадії.

Л.С.Виготський розглядав динаміку переходів від одного віку до іншого, виокремлюючи при цьому стабільні і кризові стадії розвитку. Стабільний період характеризується плавним перебігом процесу розвитку, без різких зрушень та змін в особистості дитини. Непомітні, мінімальні зміни, які відбуваються протягом тривалого часу, зазвичай, непомітні для оточуючих. Вони поступово накопичуються і в кінці періоду дають якісний стрибок у розвитку: з'являються вікові новоутворення. Той шлях, який пройшла дитина у своєму розвитку протягом того чи іншого періоду, можна оцінити, порівнявши початок і кінець стабільного періоду.

Л.С.Виготський розглядав як закон психічного розвитку чергування стабільних та кризових періодів, надаючи кризам великого значення. Кризи, на відміну від стабільних періодів, тривають недовго, у випадку сприятливого збігу обставин - кілька місяців, за несприятливого - до року і більше. Початок і кінець кризового періоду непомітні, межі його розмиті, нечіткі. Загострення відбувається у середині періоду. Оточуючі помічають зміни в поведінці, "важковиховуваність", як пише Л.С.Виготський.

Дитина виходить з-під контролю, а ті засоби педагогічного впливу, які раніше мали успіх, перестають діяти. З'являються специфічні симптоми кризи: афективні спалахи, капризи, гострі конфлікти з близькими. У школярів знижується працездатність, інтерес до занять, успішність, іноді виникають переживання, внутрішньо особистісні конфлікти.

Разом з тим, кожна дитина переживає кризові періоди. Індивідуальних відмінностей під час кризових періодів значно більше, ніж у стабільні періоди. Зміни відбуваються і у зовнішньому плані. Для того, щоб їх помітити, слід порівнювати дитину не з однолітками, які тяжко переживають кризу, а з нею самою - якою вона була раніше. Кожна дитина відчуває труднощі у спілкуванні з оточенням, у неї знижується темп у навчальній діяльності.

Але головні зміни у кризові періоди відбуваються у внутрішньому плані. Розвиток набуває негативного характеру. Дитина втрачає інтереси, які спрямовували її діяльність, відмовляється від попередніх цінностей і форм стосунків. Але поряд з втратами створюється і щось нове. Новоутворення, що виникають у бурхливий і нетривалий період, виявляються нестійкими і в наступний стабільний період трансформуються, поглинаються іншими новоутвореннями, розчиняються в них і таким чином відмирають.

Крім цього, у кризові періоди загострюються основні протиріччя: з одного боку, між зростаючими потребами дитини і її все ще обмеженими можливостями, з іншого - між новими потребами дитини і стосунками з дорослими, що склалися раніше.

Таким чином, на підставі вищевикладених міркувань Л.С.Виготський представив періодизацію психічного розвитку:

- криза новонародженості; - період немовляти (2 міс-1 рік);- криза 1 року;- раннє дитинство (1-3 роки);- криза 3 років;- дошкільний вік (3-7 років);- криза 7 років;- шкільний вік (7-13 років); - криза 13 років;

пубертатний період (13-17 років); - криза 17 років.