- •1Предмет вікової психології
- •Загальні питання вікової психології Вікова психологія як наука Предмет та завдання вікової психології
- •10Психічний розвиток людини та його особливості Поняття про психічний розвиток
- •Особливості психічного розвитку людини
- •Показники психічного розвитку
- •11Рушійні сили, чинники й умови психічного розвитку
- •13Соціогенетична концепція (соціальна, соціологізаторська)
- •14Біогенетичний напрям
- •16Когнітивні теорії в психології розвитку Теорія ж. Піаже
- •Поняття про вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку, їх співвідношення
- •17Епігенетична теорія е. Еріксона (1902 - 1994)
- •18Теорії соціального научіння
- •Когнітивний підхід до психічного розвитку
- •19Теорія морального розвитку л. Колберга
- •20Проблема здійснення вікової періодизації психічного розвитку. Одиниці поділу онтогенезу
- •22Основні закономірності психічного розвитку
- •25Періодизація психічного розвитку за л.С.Виготським
- •26Періодизація психічного розвитку за д.Б.Ельконіним
- •31Особливості особистості обдарованих дітей з дисгармонійним типом розвитку. Нерівномірність психічного розвитку.
- •5. Взаємозв'язок креативності та особистісних особливостей
- •33Взаємозв'язок психічного розвитку і навчання
- •36Криза новонародженості
- •38Особливості психічного розвитку новонародженого
- •Анатомо-фізіологічні особливості новонародженого
- •Значення рефлексів новонародженого у розвитку дитини
- •39Особливості розвитку в ранньому дитинстві
- •Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві
- •Провідна діяльність у ранньому дитинстві.
- •40Особливості предметної діяльності у ранньому дитинстві
- •42Криза трьох років
- •43Психічний і особистісний розвиток дитини в дошкільному віці
- •Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці
- •Провідна діяльність у дошкільному віці
- •45Практичне оволодіння мовою і осмисленість мови
- •46Загальна характеристика розвитку мислення
- •47Розвиток пам'яті у дошкільному віці
- •52 Особливості розвитку вольових дій дошкільників
- •Розвиток цілеспрямованості вольових дій
- •54Особистісний аспект розвитку волі дошкільників
- •59 Психологічна готовність дитини до навчання у школі
- •63 Новоутворення молодшого шкільного віку
- •66 Неуспішність, її причини та запобігання
- •Новоутворення молодшого шкільного віку
- •74Особливості психосексуального розвитку підлітка.
- •77Особистісне зростання підлітка.
- •Криза особистості підлітка.
- •86Соціальна ситуація розвитку старшокласників
31Особливості особистості обдарованих дітей з дисгармонійним типом розвитку. Нерівномірність психічного розвитку.
Уявлення про обдаровану дитину як про кволе, слабке і соціально безглуздій істоті не завжди відповідає дійсності. Проте у частини дітей, виключно обдарованих в якій-небудь однієї області, дійсно наголошується яскраво виражена нерівномірність психічного розвитку (диссинхронія), яка прямо впливає на особу в період її становлення і є джерелом багатьох проблем незвичайної дитини.
Для таких дітей достатньо типовим є значне випередження в розумовому або художньо-естетичному розвитку. Зрозуміло, що все інші психічні сфери - емоційна, соціальна і фізична - не завжди встигають за таким бурхливим зростанням, що приводить до вираженої нерівномірності розвитку. Цю нерівномірність в розвитку підсилює надмірна спеціалізація інтересів у вигляді домінування інтересу, відповідного їх неабияким здібностям.
Найбільш важливою характеристикою особистості дітей з проявами яскравої обдарованості є особлива система цінностей, тобто система особових пріоритетів, найважливіше місце в якій займає діяльність, відповідна змісту обдарованості. У переважної більшості обдарованих дітей існує упереджене, особове відношення до діяльності, що становить сферу їх інтересів.
Свої особливості у таких дітей має і самооцінка, що характеризує їх уявлення про свої сили і можливості. Цілком закономірний факт надзвичайно високої самооцінки у цих дітей і підлітків. Проте іноді у особливо емоційних дітей самооцінка відрізняється відомою суперечністю, нестабільністю - від дуже високої самооцінки в одних випадках той же підліток кидається в іншу крайність в інших, вважаючи, що він нічого не може і не уміє. І ті, і інші діти потребують психологічної підтримки.
Прагнення добитися досконалості (так званий перфекціонізм) характерний і для цієї категорії обдарованих дітей. В цілому перфекціонізм носить, як вже мовилося, позитивний характер, сприяючи досягненню вершин професійної майстерності. Проте підвищена вимогливість може перетворюватися на болісну і хворобливу незадоволеність собою і результатами своєї праці, що негативно впливає на творчий процес і на життя самого творця. Нерідко завдання, які ставить перед собою дитина, можуть набагато перевищувати його реальні можливості на даному етапі навчання і розвитку. Відомий ряд прикладів, коли неможливість досягти поставленої мети породжувала важкі стреси, тривале переживання своїх невдач.
Нерідко у таких дітей є проблеми в емоційному розвитку. У більшості з них спостерігається підвищена вразливість і пов'язана з нею особлива емоційна чутливість, що має виборчий характер і зв'язана, перш за все з сферою їх наочного інтересу. Події, не дуже значні для звичайних дітей, стають для цих дітей джерелом яскравих переживань. Так, наприклад, для цих дітей характерний ухвалення на себе відповідальності за результати своєї діяльності, визнання, що саме в них криється причина успіхів і невдач, що дуже часто веде до не завжди обґрунтованого відчуття провини, самобичування, іноді навіть до депресивних станів.
Підвищена реактивність в деяких випадках виявляється в схильності до бурхливих афектів. Ці діти можуть справляти враження істеричних, коли в складних ситуаціях проявляють явно інфантильну реакцію, наприклад критичне зауваження викликає у них негайні сльози, а будь-який неуспіх приводить до відчаю. У інших випадках їх емоційність носить прихований, внутрішній характер, виявляючи себе в зайвій соромливості в спілкуванні, труднощах засипання, а іноді і деяких психосоматичних захворюваннях.
Вельми важкою з погляду допомоги цим дітям є проблема вольових навиків або - ширше - саморегуляції. Для особливо обдарованих дітей ситуація розвитку часто складається так, що вони займаються тільки діяльністю, достатньо цікавою і легкою дня їх, складовою суть їх обдарованості. Будь-яку іншу діяльність, яка не входить в сферу їх схильностей, більшість обдарованих дітей уникають, користуючись поблажливим відношенням до цього дорослих людей
У багатьох обдарованих дітей помітні проблеми, пов'язані з їх фізичним розвитком. Так, деякі діти явно уникають всього, що вимагає фізичних зусиль, явно обтяжуються уроками фізкультури, не займаються спортом. В цьому випадку фізичне відставання виявляється як би в помноженому варіанті, коли на природну вікову невідповідність накладається і явне небажання дитини займатися нудною, на його думку, справою. Певною мірою цьому потурають і батьки такої дитини.
Зрештою виникає специфічна ситуація, коли особливо обдаровані діти, будучи в певному відношенні «трудоголіками», тобто проявляючи очевидну схильність до улюбленої праці, все ж таки не уміють трудитися в тих випадках, коли від них потрібні виражені вольові зусилля. У набагато меншому ступені це відноситься до дітей з психомоторною (спортивної) обдарованістю і в значно більшому ступені - до дітей з підвищеними пізнавальними здібностями.
Іншою серйозною проблемою деякої частини дітей з високими інтелектуальними здібностями є домінування спрямованості лише на засвоєння знань. Особливо часто це властиво дітям, у яких спостерігається прискорений темп розумового і загального вікового розвитку. З раннього дитинства вони дістають схвалення тих, що оточують за той, що вражає всіх об'єм і міцність знань, що і стає згодом провідною мотивацією їх пізнавальної діяльності, Через це їх досягнення не носять творчого характеру, і справжня обдарованість не сформована. Разом з тим при відповідній системі навчання і виховання, при чітко продуманій системі розвитку мотивації ця проблема інтелектуально обдарованих дітей може бути успішно подолана. При цьому система розвитку обдарованості дитини повинна бути ретельно збудована, строго індивідуалізувалася і її реалізація повинна доводитися на достатньо сприятливий віковий період.
Роль сім'ї
Як би ми не розглядали роль і вагу природно-обумовлених чинників або вплив цілеспрямованого навчання і виховання (школи) на розвиток особистості і обдарованості дитини, значення сім'ї є вирішальним. Навіть, здавалося б, несприятливі умови (поганий побут, недостатня матеріальна забезпеченість, неповна сім'я і т.д.) виявляються відносно байдужі для розвитку здібностей. Особливо важливо для становлення особистості обдарованої дитини, перш за все підвищена увага батьків.
Як правило, в сім'ях обдарованих дітей виразно спостерігається висока цінність освіти, при цьому часто вельми утвореними виявляються і самі батьки. Ця обставина є сприятливим чинником, що значною мірою обумовлює розвиток високих здібностей дитини.
Головна, практично обов'язкова особливість сім'ї будь-якої особливо обдарованої дитини - надзвичайне, незвично висока увага до дитини, коли все життя сім'ї зосереджене на ньому. У багатьох випадках така увага приводить до симбіозу, тобто тісному переплетенню пізнавальних і особових інтересів батьків і дитини. Хоча така увага згодом може стати гальмом для його душевної автономії, проте саме воно, поза сумнівом, є одним з найважливіших чинників розвитку неабияких здібностей. Часто батьками таких обдарованих дітей виявляються літні люди, для яких дитина - єдиний сенс життя, Ще частіше обдаровані діти є єдиними дітьми в сім'ї або, принаймні, фактично єдиними (старший вже виріс і не вимагає уваги), і увага батьків направлена тільки на цю дитину. У багатьох випадках саме батьки починають навчати обдаровану дитину, при цьому часто, хоч і не завжди, хто-небудь з них на довгі роки стає його наставником в самій різній діяльності: у художньо-естетичній, спорті, тому або іншому виді наукового пізнання. Ця обставина є однією з причин закріплення тих або інших пізнавальних або яких-небудь інших інтересів дитини.
Визначена «дитиноцентричність» сім'ї обдарованої дитини, фанатичне бажання батьків розвинути його здібності має у ряді випадків і свої негативні сторони. Так, в цих сім'ях спостерігається певна позиція потурання відносно розвитку у своєї дитини ряду соціальних і побутових навиків.
Батьки обдарованих дітей проявляють особливу увагу до шкільного навчання своєї дитини, вибираючи для нього підручники або додаткову літературу і радячись з вчителем, як їх краще вивчати. Дана обставина іноді має і негативні сторони: батьки нерідко втручаються в учбовий процес і в окремих випадках навіть провокують конфлікт з адміністрацією і педагогами.
Взаємостосунки з однолітками і дорослими
Велике значення для розуміння особливостей особистості обдарованої дитини з дисгармонійним типом розвитку має аналіз його взаємостосунків з однолітками і дорослими, які, будучи слідством незвичності самої дитини, значною мірою визначають історію його життя і тим самим формують його особу.
Нерідко особливий пізнавальний розвиток йде в якомусь сенсі за рахунок інших сфер. Так, до певного часу спілкування з однолітками у сфері особових інтересів займає у багатьох обдарованих значно менше місця, чим у інших дітей того ж віку. Саме тому такі діти украй рідко стають лідерами в своїй дворовій або шкільній групі.
Так, через вже описану вище нерівномірність розвитку, у частини дітей з різко підвищеними інтелектуальними і художньо-естетичними можливостями часто відсутні достатньо сформовані і ефективні навики соціальної поведінки і виникають проблеми в спілкуванні. Це може виявлятися в зайвій конфліктності. У багатьох випадках особлива обдарованість супроводжується незвичайною поведінкою і дивностями, що викликає у однокласників подив або насмішку.
Іноді життя такої дитини в колективі складається найдраматичнішим чином (дитину б'ють, придумують для нього образливі прізвиська, влаштовують принизливі розиграші). В результаті таких взаємостосунків з однолітками породжуються і ще більш посилюються проблеми спілкування. Можливо, це одна з причин недотримання ними деяких норм і вимог колективу. Властива всім обдарованим дітям неконформність в даному випадку підсилює цей негативний момент.
В результаті це приводить до своєрідної відчуженості дитину від групи однолітків, і він починає шукати інші ніші для спілкування: суспільство більш молодших або, навпаки, значно більш старших дітей або тільки дорослих.
Правда, багато що залежить від віку дітей і системи цінностей, прийнятої в даному дитячому співтоваристві. У спеціалізованих школах значно вище вірогідність того, що особливі інтелектуальні здібності такої обдарованої дитини або підлітка будуть по гідності оцінені і відповідно його взаємостосунки з однолітками складатимуться сприятливішим чином.
Вчителі також неоднозначно відносяться до особливо обдарованих дітей, проте все залежить від особистості самого вчителя. Якщо це педагог, що уміє відмовитися від позиції непогрішності, що не приймає методи виховання «з позиції сили», то в цьому випадку підвищена критичність інтелектуально обдарованої дитини, його високий розумовий розвиток, що перевищує рівень самого педагога, викличуть у нього пошану і розуміння, В інших випадках взаємовідношення з вчителем характеризуються конфліктністю, неприйняттям один одного. Деякі особливості особистості таких обдарованих викликають у вчителів обурення, пов'язане з їх уявленням про цих дітей як про крайніх індивідуалістів, яке посилюється через відсутність відчуття дистанції з дорослими у багатьох таких дітей. Саме тому розуміння своєрідності особистості обдарованої дитини з дисгармонійним типом розвитку є принципово важливим для успішної роботи вчителя з таким контингентом дітей і підлітків.
В цілому виникає ситуація деякої дезадаптації особливо обдарованої дитини, яка може приймати досить серйозний характер, часом цілком виправдовуючи віднесення обдарованих дітей цього типа до групи підвищеного ризику.
Необхідно звернути увагу на той факт, що вибірка обдарованих дітей неоднорідна і особливості, властиві одній групі, не можна поширювати на всіх обдарованих дітей. Важливо підкреслити, що виникаючі у них проблеми не є наслідком самої обдарованості, її іманентною характеристикою.
32Згадані дослідники, тестуючи інтелект і креативність учнів 11-12 років, виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності. Діти, що належать до різних груп, відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і рішення життєвих проблем.
Діти, що володіють високим рівнем інтелекту і високої креативністю, були упевнені у своїх здібностях, мали адекватний рівень самооцінки. Вони мали внутрішню волю і разом з тим високим самоконтролем. При цьому вони можуть здаватися маленькими дітьми, а через якийсь час, якщо того вимагає ситуація, поводитися по-дорослому. Виявляючи великий інтерес до всього нового і незвичайному, вони дуже ініціативні, але при цьому успішно пристосовуються до вимог свого соціального оточення, зберігаючи особисту незалежність суджень і дій.
Діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативности прагнуть до шкільних успіхів, що повинні виразитися у формі відмінної оцінки. Вони украй важко сприймають невдачу, можна сказати, що в них переважає не надія на успіх, а страх перед невдачею. Вони уникають ризику, не люблять висловлювати привселюдно свої думки. Вони стримані, потайливі і дистанціюються від своїх однокласників. У них дуже мало близьких друзів. Вони не люблять бути надані самими собі і страждають без зовнішньої адекватної оцінки своїх учинків, результатів навчання або діяльності.
Діти, що володіють низьким рівнем інтелекту, але високим рівнем креативності, часто стають «ізгоями». Вони з працею пристосовуються до шкільних вимог, часто займаються в кружках, мають незвичайні захоплення тощо, де вони у вільній обстановці можуть виявити свою креативність. Вони дуже тривожні, страждають від невір'я в себе, «комплексу неповноцінності». Часто вчителі характеризують їх як тупих, неуважних, оскільки вони з небажанням виконують рутинні завдання і не можуть зосередитися.
Діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей зовні добре адаптуються, тримаються в «середняках» і задоволені своїм положенням. Вони мають адекватну самооцінку, низький рівень їхніх предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю, пасивністю в навчанні.
Таблиця
Особистісні особливості школяра з різними рівнями інтелекту і творчих здібностей за Воллахом і Коганом [32]
|
Інтелект |
|
|
||||
|
Високий |
Низький |
|||||
Творчі здібності |
Низькі |
Віра у свої можливості Гарний самоконтроль Гарна соціальна інтеграція Висока здатність до концентрації уваги і великий інтерес до всього нового |
Постійний конфлікт між власними уявленнями про світ і шкільними вимогами Недостатня віра в себе Страх оцінки з боку навколишніх |
|
|
||
|
Високі |
Енергія спрямована на досягнення успіху в навчанні Невдачі сприймаються як катастрофа Острах ризику і висловлення власної думки Знижена товариськість Острах самооцінки |
Гарна (принаймні, по зовнішніх ознаках) адаптація і задоволеність життям Недостатній інтелект компенсується соціальною товариськістю або деякою пасивністю |
|
|||
Творчим людям властиві наступні особистісні риси:
1) незалежність — особистісні стандарти важливіше стандартів групи, неконформність оцінок і суджень;
2) відкритість розуму — готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйнятливість до нового і незвичайному;
3) висока толерантність до невизначених і нерозв'язних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;
4) розвите естетичного почуття, прагнення до краси
У результаті емпіричного дослідження виявлені два фактори креативної поведінки.
У перший фактор ввійшли образотворче мистецтво, відео- і фотодизайн, музика, література, дизайн одягу, театр.
В другий фактор об'єдналися наука, інженерія і бізнес. Причому кореляція між факторами дорівнює 0,32.
Отже, існує чіткий поділ особистісних проявів творчої поведінки в мистецтві і науці. Крім того, діяльність бізнесмена більш подібна з діяльністю вченого (по своїх творчих проявах), потім до діяльністю художника, артиста, літератора і т.д.
Не менш важливий і інший висновок: особистісні прояви креативності поширюються на багато областей людської активності. Як правило, творча продуктивність в однієї основній для особистості області супроводжується продуктивністю в інших областях.
Головне ж у тому, що вчені і бізнесмени в середньому краще контролюють свою поведінку і менш емоційні і чуттєві, ніж діячі мистецтва.
Деякі висновки з погляду відносин рівня інтелекту і креативності в конкретної особистості.
У тому випадку, коли високий інтелект сполучиться з високим рівнем креативності, творча людина найчастіше добре адаптована до середовища, активна, емоційно урівноважена, незалежна і ін. Навпаки, при сполученні креативності з невисоким інтелектом людина найчастіше невротична, тривожна, погано адаптована до вимог соціального оточення. Сполучення інтелекту і креативності визначає вибір відповідних сфер соціальної активності.
Принаймні, помітно, що різні дослідники, приписуючи зовсім протилежні риси творчим особистостям, мають справу з різними типами людей (за класифікацією Когана і Воллаха) і переносять висновки, справедливі для одного типові, на всю сукупність творчих людей минулого, сьогодення і майбутнього.
