Заняття № 1 мікромодуля м – 2/4.

1. Підготовча частина - 10 хв.

1.1. Організаційна частина.

1.1.1. Прийняти доповідь командира навчальної групи та привітати курсантів.

1.1.2. Перевірити присутність курсантів, їх зовнішній вигляд та зробити необхідні записи в журналі.

1.1.3. Перевірити готовність аудиторії та матеріального забезпечення, щодо проведення заняття.

1.2. Вступна частина.

1.2.1. Ознайомити курсантів з темою, дидактичною метою, змістом та літературою заняття № 1.

1.2.2. Ознайомити курсантів з навчальними питаннями заняття № 1.

Навчальні питання заняття № 1:

Вступ.

1. Правові підстави застосування працівниками міліції вогнепальної зброї.

2. Підстави застосування зброї.

2. Основна частина - 60 хв.

Актуалізація знань курсантів з навчальних питань заняття № 1.

Вступ.

У відповідності до загальновизнаних міжнародних правових норм, закріплених у прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН (резолюція 34/169 від 17 грудня 1979 року) Кодексі поведінки службових осіб по підтримці правопорядку, застосування вогнепальної зброї вважається крайнім заходом.

Закликаючи усіх осіб, які причетні до правоохоронної діяльності захищати права людини, кодекс, разом з тим підкреслює: ..."слід ужити усіх зусиль до того, щоб виключити застосування вогнепальної зброї, особливо проти дітей...". Приймаючи цей документ, Генеральна Асамблея ООН зверну­лась до урядів із рекомендацією розглянути питання про його застосування у межах національного законодавства або практики у якості зводу принципів, котрих повинні дотримуватись службові особи.

Прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 1990 року закон "Про міліцію", сприйняв загальні вимоги міжнародних норм і положень, суворі умови і межі застосування вогнепальної зброї.

1. Правові підстави застосування працівниками міліції вогнепальної зброї.

Правовими основами застосування зброї є наступні нормативні акти:

1. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року - ст., ст. 15, 15¹

2. Кримінальний кодекс України:

• ст.36 – необхідна оборона;

• ст. 39 – крайня необхідність.

Працівник міліції не буде нести відповідальності, передбаченої кримінальним законодавством, за нанесення шкоди особі, якщо його дії по застосуванню вогнепальної зброї відповідали вимогам законодавства, що регламентує дії в стані необхідної оборони (ст. 36 КК України.). Для цього необхідно:

- щоб посягання було суспільно небезпечним, тобто таким, що стосується інтересів, які охороняються законом;

• посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинене самою особою, яка посягає;

• посягання має бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, а не тільки в уяві того, хто захищається;

• шкода повинна завдаватися тільки тому, хто посягає або затримуєть­ся, а не стороннім особам;

- оборона допускається тільки у випадках, коли треба захистити інтереси громадян, суспільства або держави.

* захист не повинен перевищувати меж необхідності. До необхідної оборони прирівнюються дії по затриманню особи, яка вчинила напад, і доставляння її відповідним органам влади.

У відповідності із законом заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин під час правомірного затримання, за правовими наслідками дорівнює необхідній обороні. Необхідна оборона і дії по затриманню злочинця різні по юридичній природі, що знаходить свій вираз, перш за все, в різниці умов їх правомірності. При необхідній обороні злочинець є нападаючою, активною стороною, а при затриманні – зникаючою, пасивною стороною. Якщо затримуваний чинить опір законним діям працівників міліції або громадян і цей опір перетворюється в громадсько-небезпечне посягання, відразу виникає стан необхідної оборони. При цьому правомірне заподіяння шкоди посягаючому основується на законі про необхідну оборону.

Прийняття заходів до затримання злочинця, в тому числі і застосування вогнепальної зброї, повинно відповідати .умовам правомірності цієї обставини.