Тема № 7. Міжнародне гуманітарне право

1. Міжнародно-правова регламентація ведення війн. Гаазькі конференції “Про закони і звичаї сухопутної війни”, “Про права і обов’язки держав у разі збройних конфліктів” 1899 і 1907 рр. Ці положення розвинені в Женевській конвенції “Про захист жертв війни” 1949 р., маючи на увазі захист поранених, хворих, полонених під час збройних конфліктів. У 1977 р. до них були прийняті два додаткові протоколи: №1 – захист жертв війни в міжнародних збройних конфліктах; №2 - захист жертв війни в локальних збройних конфліктах.

2. Які міжнародно-правові акти регламентують ведення війни. Санкт-Петербурзька декларація “Про скасування вживання вибухових і запальних куль” 1888 р., Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр.: “Про розв’язання військових дій”, “Про закони і звичаї сухопутної війни”, “Про права і обов’язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної і морської війни”, Женевський “Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів” 1925 р. тощо. У 1949 р. були прийняті Женевські конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях. У 1977 р. були підписані Додаткові протоколи, I і II, до Женевських конвенцій про захист жертв збройних конфліктів.

3. Що таке акт початку війни, які його правові наслідки. За нормами МП військові дії повинні розпочинатися тільки після попереднього і недвозначного попередження, тобто війна повинна оголошуватися. Оголошення війни може бути мотивованим або мати форму ультиматуму. Стан війни веде до ряду міжнародно-правових наслідків: припинення всіх видів мирних відносин між воюючими державами (дипломатичних, консульських, торгових тощо). Договори між воюючими сторонами припиняються.

Тема № 8. Дипломатичне і консульське право

1. Поняття, система і джерела дипломатичного права. Дипломатичне право - це сфера МП, що акумулює сукупність норм, які регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин. Найважливіші джерела: Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про представництво держав в їхніх зносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., Конвенція про спеціальні місії 1969 р., Конвенція 1973 р. про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, зокрема дипломатичних агентів.

2. Види органів зовнішніх зносин. Дипломатична діяльність держав реалізується через систему органів зовнішніх зносин, які поділяються на внутрідержавні (найвищий представницький орган, президент тощо) і зовнішні (дипломатичні представництва тощо).

3. Склад і функції дипломатичного представництва. Склад: дипломатичний (посли, посланники, спеціальні аташе, радники і аташе); адміністративно-технічний (перекладачі, бухгалтера тощо) і обслуговуючий (садівники, кухарі, прибиральниці тощо). Функції: представництво акредитованої держави в країні перебування; захист інтересів акредитованої держави і її громадян у межах, що допускаються МП; ведення переговорів з урядом країни перебування; з’ясування всіма законними засобами умов і подій у країні перебування і повідомлення про них своєму уряду; заохочення дружніх відносин з державою, що акредитує.

4. Поняття дипломатичного корпусу. Дипломатичний корпус - це сукупність членів дипломатичних представництв і членів їхніх сімей у даній державі. Старший за класом і часом перебування в даній країні вважається главою (дуайеном) дипломатичного корпусу.

5. Обов’язки дипломатичного представництва і його працівників щодо держави перебування. Обов’язки представництв: використання службових приміщень тільки з офіційною метою, ведення всіх офіційних відносин через відомство закордонних справ і інші відомства. Обов’язки працівників: поважати закони і ухвали країни перебування, не втручатися в її внутрішні справи, не займатися професійною і комерційною діяльністю, переслідуючи особисту вигоду.

6. Поняття і джерела консульського права. Консульське право - сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їхнього персоналу і визначають їхній статус, функції, права і обов’язки. Джерела: міжнародний договір і міжнародний звичай. Універсальний характер має Віденська конвенція про консульські відносини 1963 р. Як правило, консульські відносини регулюються також спеціальними угодами між державами.

7. Класи і персонал, які функціонують у консульських установах. Консульська установа – постійний державний орган зовнішніх зносин, який знаходиться на території іноземної держави і виконує консульські функції із захисту інтересів держави, її громадян. Класи: генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агенти. Відрізняються обсягом правоздатності. Персонал: генеральні консули, дуайени, віце-консули, агенти. Функції - різноманітні, викладені в консульському статуті СРСР (паспортно-візова, нотаріат тощо).

8. Імунітети і привілеї консульських установ і їхнього персоналу. Привілеї і імунітети надаються для забезпечення ефективного здійснення консульськими установами функцій, пов’язаних з виконанням обов’язків. Види: недоторканність установ, архівів, податкові пільги, імунітет від юрисдикції іноземної держави тощо.