1.1. Особливості психічного розвитку дитини раннього віку

Ранній вік – стадія психічного розвитку дитини, що охоплює період від 1-го до 3-го року. Цей період характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це – інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість організму розвиток відбувається на несприятливому тлі. Наступна особливість – надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швидкий темп розвитку можливий лише за великої пластичності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Малим дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікувати. Не можна також вимагати від малят і швидкого припинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певне гальмування у реакціях [22, с.54].

У перші роки життя досить значущою є єдність і взаємозалежність фізичного та психічного розвитку. В зв’язку з цим ми можемо простежити таку єдність: навчившись самостійно ходити, дитина здобуває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допомогою рук, що вивільнилися від повзання. Якщо виникають якісь негаразди зі здоров’ям дитини, це позначається на ставленні до навколишнього; знижується її сприйнятливість. Діти, які довго хворіють, втрачають набуті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежать її фізичний та психічний розвиток [9, с. 11-12].

На думку О.М. Леонтьєва провідною діяльністю в ранньому віці є предметна діяльність оволодіння культурно зафіксованими способами використання предметів [7, с. 14]. Також ми прислуховуємося до думки Д.Б. Ельконіна, який зауважував, що предметна діяльність дитини розвивається в двох основних напрямах. По-перше, це перехід від спільного з дорослим виконанням до самостійного, що приводить до виділення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати; по-друге, розвиток засобів і способів орієнтації самої дитини в умовах здійснення предметної дії [23 с. 19].

Граючи, дитина маніпулює предметами, в тому числі іграшками, зосереджуючись на самих діях з ними . Основними показниками предметно-маніпулятивної діяльності є усвідомлення фізичних (величина, форма, колір) та динамічних властивостей предметів, їхнього просторового розташування, функціонального призначення тощо; передумова розвитку сюжетно-рольової гри; формування початків свідомої діяльності [15, с. 121].

Основні лінії психічного розвитку дітей:

– Розвиток ходьби, дрібної моторики, що розширюють можливості пізнання навколишнього світу. Особливо важливо освоїти простір у період до п’яти років, бо існує пряма залежність між активністю руху та розумовим розвитком дитини [10, с. 3].

– Розвиток ситуативно-ділового спілкування з дорослими (зароджується у другій половині немовлячого періоду і зберігається до 3-х років).

– Розвиток когнітивних процесів: ріст стійкості уваги, збільшення обсягу пам’яті та поступове вивільнення її від опори на сприйняття; засвоєння сенсорних еталонів, таких як геометричні форми, кольори, величини, звуки музики та мови; вдосконалення наочно-дійового і зародження наочно-образного мислення; формування доцільної діяльності; становлення процесуальної гри.

– Оволодіння пасивним (ситуативне мовлення, накопичення словникового запасу) й активним мовленням (поява двослівних речень та їх ускладнення) [15, с. 122].

– Розвиток афективної і вольової сфери: посилення наполегливості в діяльності, поява прагнення досягти в ній результату.

– Становлення спілкування з однолітками.

– Формування самосвідомості: поява знань про свої можливості та здібності, конкретної самооцінки, гордості за досягнен­ня в предметній діяльності; становлення статевої ідентифікації [5, с. 4].

Третій рік життя дитини характеризується суперечністю між прагненням дитини до самостійності та її реальними можливостями.

На третьому році життя дитини:

– активно формується наочно-дійове мислення ;

– пам’ять проявляється в формуванні навичок і звичок;

– розширюється сенсорні можливості, що забезпечують перцептивну, моторну й мовленнєву активність [1, с. 12-13];

– активізується її репродуктивна уява;

– притаманна висока чутливість до дискомфорту;

– об’єктом пізнання є предмети з безпосереднього оточення та їхній устрій;

– основний спосіб пізнання – маніпулювання предметами та розбирання їх;

– спілкування відбувається в ситуативно-особистісній формі [8, с.8].

Психомоторні здібності в розвитку та становленні особистості відіграють провідну, а можливо, навіть і визначальну роль. Звичайно слушно буде згадати Л.С. Виготського, який стверджував, що спритна дитина – це розумна дитина, бо саме рух спонукає розвитку мисленнєвих, почуттєвих та уявних здібностей дитини. Досвід, який здобула дитина в період раннього віку, далі допомагає їй оволодіти грою та продуктивними видами діяльності, мовленням, спілкуванням з дорослими і однолітками; закладає основи наочно-образного мислення, уміння діяти у внутрішньому плані, творчої уяви і фантазії, оволодіння соціальними навичка­ми, появи нових пізнавальних і комунікативних потреб; сприяє формуванню глибших знань про себе [7, с. 17].

Період раннього віку завершується кризою трьох років, у якому маніфестує особистість дитини. В основі даної кризи лежить ломка тісних взаємин, які існували досі між дитиною і дорослим. До кінця раннього віку виникає тенденція до самостійної діяльності, і вона знаменує собою те, що дорослі більше не закриті для дитини предметом і способом дії з ним, а як би вперше розкриваються перед ним, виступають як носії зразків дій і відносин у навколишньому світі. Найважливіше новоутворення у період кризи трьох років – це усвідомлення власного „Я”. Феномен „Я сам” означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасно відділення дитини від дорослої людини. Зміна позиції дитини вимагає від близьких своєчасної перебудови, якщо ж нові стосунки не складаються, то виникають власне кризові явища, вперше описані Ельзою Келер в роботі „Про особистість трирічної дитини” [24, с. 25]. Також слід розуміти, що при адекватному ставленні дорослих до особистості дитини, умінь і можливостей відбуваються прогресивні зміни у діяльності та поведінці: швидке накопичення навичок і вмінь, поява впевненості, наполегливості у досягненні мети, спілкуванні з дорослими та однолітками. У разі завищених вимог дорослих до дитини або, навпаки, занижених, а також при індиферентному ставленні, ігноруванні особистості малюка і його досягнень часто виявляються такі симптоми, як образливість, вередливість, упертість, агресія, різкі афективні спалахи. Особливо характерними є часті прояви неслухняності в режимних моментах: труднощі при вкладанні спати, годівлі, одяганні. Звичайно, такі симптоми зникають, якщо батьки починають більше грати з дитиною, позитивно оцінюючи її уміння, самостійні дії, виявляти чуйність і повагу до особистості малюка, його бажань, права на вибір дій і занять тощо. Якщо батьки не зуміють перебудувати своє ставлення до дитини, може відбутися придушення її особистості або закріплення конфліктних стосунків [5, с. 4].

Підсумовуючи викладений матеріал, можна дійти таких висновків:

– на основі фізичного розвитку значно розширюється самостійність дитини, що призводить до усвідомлення нею себе як діяча;

– провідною діяльністю дитини раннього віку виступає;

– предметно-маніпулятивна діяльність, що має ігрове забарвлення;

• предметно-маніпулятивна діяльність здійснюється на основі предметних дій, що розвиваються у малюка з маніпуляцій.

Ранній вік – це важлива стадія психічного розвитку дитини. Саме до трьох років відбувається ряд якісних змін, які забезпечують поступове її формування як особистості в найближчому соціальному середовищі. Отже значно розширюються можливості дитини взаємодіяти з середовищем і розвиватися психічно.