1.3. Спілкування дитини з дорослими і однолітками

Спілкування з дорослими та однолітками є одним із основних чинників психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залучення дитини до суспільно-історичного досвіду людства та допомагає в подальшій реалізації себе в соціумі.

Соціальна ситуація розвитку в період 1-3років дитини:

1) „дитина-дорослий” де дорослий є прикладом дій з предметами (дитина відкриває світ предметів) (М.І. Лісіна);

2) „дитина-ровесник”, де набувається досвід спілкування та співжиття (А.Г. Рузська, Н.Н. Авдєєва, Д.Б. Годовікова) .

Багато дослідників звертають увагу на те, що в товаристві ровесників у дітей відбувається взаємовплив, а в спілкуванні з дорослими останній підпорядковує собі дитину, яка виступає виконавцем. В зв’язку з цими на сьогоднішній день ми вбачаємо актуальність досліджень Є.В. Субботського, які свідчать, що ровесник сприяє формуванню критичного ставлення у дитини. Такої ж думки дотримується і дослідник Г.А. Цукерман. Також ми враховуємо думку М.І. Лісіной, яка зазначала, що спілкування дитини з дорослим та з ровесником – це різновиди єдиної комунікативної діяльності. Водночас дослідники спілкування між ровесниками у ранньому віці А.Г. Рузська, Л.М. Царєгородцева, Л.Н. Галігузова, Н.І. Ганошенко, О.О. Смірнова, Д.Б. Годовікова, Н.Н. Авдєєва та ін. , підкреслюють специфічну роль у загальному психічному розвитку дитини її спілкування з однолітками порівняно з спілкуванням із дорослими.

Контакти з однолітками відзначаються невимушеним і розкутим характером, яскравим емоційним забарвленням. Водночас ці контакти значно поступаються сфері спілкування з дорослими своєю змістовністю та глибиною особистісних відносин, а в спілкуванні з ровесником у дитини стимулюється розвиток ініціативності [7, с. 119 - 200].

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне значення для її психічного розвитку та подальшого формування особистості. Основу цієї взаємодії становить ділове спілкування, спрямоване на оволодіння предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитивне ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користуватися різними предметами. Велике значення має емоційна взаємодія, яка підсилює результати діяльності дитини й сприяє подальшому виявленню її активності (рухової, мовленнєвої, пізнавальної) [12, с. 9].

Важливе новоутворення цього віку – мовленнєве спілкування. Воно є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є універсальною умовою розвитку та формуванню особистості. Мовлення в ранньому віці розвивається по двох лініях: удосконалюється розуміння мовлення дорослих (пасивне мовлення) та формується власне активне мовлення дитини.

Ранній вік характеризується активним формуванням мовлення за участю дорослого, яке в принципі і не можливе без нього. Дитина має розуміти мову дорослого, тому потрібно стимулювати дитину, спонукаючи її самостійно говорити про власні бажання та не бажання [8, с. 8].

У ранньому віці швидко збільшується пасивний словник – кількість слів, що розуміються. До двох років дитина розуміє майже усі слова, які вимовляє дорослий, називаючи предмети, що оточують його. До цього часу дитина починає розуміти і пояснення дорослого (інструкції) стосовно спільних дій. Мовна активність дитини зазвичай різко зростає між 2-3 років. Розширюється коло його спілкування – він вже може спілкуватися за допомогою мови не лише з близькими людьми, але і з іншими дорослими, з дітьми. Дитина відповідає на питання дорослого і сама ставить питання про те, що вони роблять разом. Коли ж вона вступає в діалог з однолітком, то мало вникає в зміст реплік іншої дитини, тому такі діалоги бідні і діти не завжди відповідають один одному [11, с. 158].

На третьому році життя розвиток мовлення пов’язаний з розширенням кола його функцій. Іде насамперед налагодження взаємодії і взаємин з близькими дорослими й дітьми (комунікативна форма мовлення), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування – діалогічну. Дитина вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до людей, які її оточують, з проханнями та пропозиціями [19, c.39].

Ми можемо побачити, що основні новоутворення у змісті та структурі мовлення з’являються саме в процесі ініціативних висловлювань дитини, а тому не варто занадто регламентувати його мовленнєву поведінку. У дитини має бути можливість вільно висловлюватися за власним бажанням без допомоги дорослого.

Розвиток емоційної сфери у ранньому віці залежить від характеру спілкування дитини з дорослими і однолітками. У спілкуванні з близькими дорослими, які допомагають дитині пізнавати світ предметів, переважають мотиви співпраці, хоча зберігається і чисте емоційне спілкування, яке є необхідним на всіх вікових етапах[22, с. 30].

Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволені дорослі. Ми підкреслюємо увагу на тому , що висловлюючи незадоволення відносно дій та вчинків дітей, дорослі повинні дотримуватися наступних правил: можна виявляти незадоволення окремими діями, а не самою дитиною; не можна засуджувати почуття дитини; незадоволення не повинно бути систематичним відносно дитини.

Сьогодні найчастіше в спілкуванні з дітьми переважають накази, вказівки, контроль та покарання. На нашу думку за такого типу спілкування дитина буває не слухняною, забитою, безініціативною та часто стає агресивною. У таких дітей погана самоорганізація, відсутня особиста відповідальність, виробляється соціальна байдужість або соціальний протест.

Приблизно до середини другого року життя, якщо дитина спілкується з іншими дітьми, почуття симпатії переноситься і на них [11, с. 152]. Задоволення потреби дитини в любові – необхідна умова її нормального розвитку, психологічного благополуччя. Інакше виникають емоційні проблеми. Ця потреба задовольняється, якщо повідомляти дитині, що вона дорога, потрібна, важлива, просто хороша, її поважають [21, с. 31].

Для емоційно сприятливих умов у спілкуванні дитини з вихователем характерними є співчуття, сприйняття, щирість, повага й теплота. Доброзичливий, співчутливий вихователь повинен розуміти і враховувати погляди дітей, коригувати свої дії залежно від настрою дітей, радіти і сумувати разом з ними. Вихователь має сприймати дітей, тобто цінувати їх незалежно від зовнішності, сімейного стану, здібностей чи поведінки. Він має бути щирим та відвертим, але водночас поміркованим, поважати дітей, вірити в їхню здатність до навчання. Вихователь також повинен демонструвати „теплоту”, тобто бути чуйним до кожної дитини окремо. Діти обов’язково мають відчувати, що їх цінують та підтримують [18, с. 4].

В 1 - 1,5-річних дітей зміст контактів з однолітками залишається таким, як і в немовлят. У цей період однолітки дитині малоцікаві. Виникає співробітництво з ровесниками (Я.Л. Коломінський), характерною є гра поряд, але не разом [9 c. 11]. Спілкування з іншими дітьми в ранньому дитинстві тільки з’являється і не стає ще повноцінним. На думку колективу психологів під керівництвом А.Г. Рузської, у спілкуванні з ровесником створюються умови, що забезпечують дитині самопізнання й самооцінку у тих видах діяльності, що відбуваються з ровесником, тому як ми бачимо велике значення займає спілкування дитини з ровесником [20, c. 56]. На другому році життя при наближенні однолітка, дитина відчуває занепокоєння, може перервати своє зайняття і кинутися під захист вихователя. На третьому році він вже спокійно грає поряд з іншою дитиною, але моменти загальної гри короткочасні, ні про які правила гри мови бути не може. Спілкування зводиться до біганини, веселих криків, забавних рухів і є розкутим і безпосереднім. Мотиви такого спілкування полягають у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне наслідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його образ ще дуже нечіткий, тому що спільні дії поверхові і не мають глибинного змісту [8, с. 8 ].

Один із способів правильної поведінки з дитиною – це невтручання у справу, яку дитина може і хоче зробити самостійно. Нехай дитина все перебудовує, вчиться на власних помилках, звикає робити щось краще для інших аніж буде відбуватися постійна допомога зі сторони дорослих. Важливо пам’ятати, що якщо дитина щось малює, то не потрібно втручатись із зауваженнями та рекомендаціями, але якщо вже так сталося вони не викликають ворожого сприйняття та надовго позбавлять бажання щось робити [24, с. 22].

Щоб дитина раннього віку формувалась як особистість, важливо підтримувати в неї оптимістичне, радісне, бадьоре самопочуття, гарний настрій, надавати їй можливість діяти самостійно, обирати щось на власний розсуд [15, с. 4].

Таким чином, ми бачимо, що спілкування з дорослим виступає важливим, але не достатнім фактором повноцінного, гармонійного розвитку особистості дитини раннього віку. На його основі повинні розвиватися також взаємовідносини дитини з ровесником, які також є необхідною умовою готовності дитини до повноцінного розвитку. Та головне пам’ятати, що формування особистості дитини раннього віку відбувається при спілкуванні з дорослими та однолітками.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У РАННЬМУ ВІЦІ