2.1. Психічна характеристика поведінки дитини раннього віку

Особистість – це відносно пізній продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку дитини, дане поняття соціальне; це людський індивід як суспільна істота, суб’єкт та продукт соціальних відносин. Поняття „особистість”. у вітчизняній психології описується „як суб’єкт соціальних відносин і соціальної діяльності” [14, с. 46]. На думку психолога С.Л. Рубінштейн, що для характеристики особистості людини потрібно з’ясувати, що він хоче та до чого він прагне .

У своєму психічному розвитку дитина не просто оволодіває різноманітними діями, не лише вчиться бачити світ, мислити, вона засвоює, що таке власного „добре” і „погано”, звикає підпорядковувати свої бажання необхідності, вбирає в себе правила поведінки, які властиві людям. Завдяки цьому починає формуватись особистість дитини та розвивається внутрішній світ [13, с.38].

Дитині раннього віку притаманна емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення від цього. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для 2- 3-місячного немовляти і для 3-річної дитини [3, c. 56].

Дитину дуже легко залучити до чого-небудь, але так само легко і відвернути, але вже на початку раннього дитинства у зв’язку з формуванням стійких уявлень про предмети починають виникати почуття і бажання, пов’язані з предметами, про які дитина пам’ятає, хоча і не бачить їх перед собою в даний момент [11, с. 151].

Нам відомо, що на початку раннього віку над дитиною володарює предмет: він диктує її бажання, визначає поведінку, проте уже трирічний малюк сам стає володарем предметів, усвідомивши їхнє суспільне призначення та навчившись користуватися ними. Зацікавленість якимось предметом у дитини, явищем чи діями породжує та стимулює увагу, пізнавальну активність, викликає практичні дії, створює ситуацію взаємодії з дорослим, сприяючи комунікативно-мовленнєвому розвитку дитини. Ситуативність усіх психічних процесів – це ще одна особливість раннього дитинства .

У немовлячому віці починають формуватися любов, симпатія до близьких людей – мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм [13, с.39].

Крім того, характерною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей тому у дітей відбувається легка змінюваність емоційного стану. Навіть незначний, з погляду дорослого привід, може спричинити зміну веселого настрою на плач або навпаки. Імпульсивність поведінки проявляється в миттєвому напруженому бажанні отримати певний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент .

Соціальний розвиток дитини йде через засвоєння правил взаємовідносин людей один з одним і через взаємодію дитини з предметом у світі постійних речей. Відносини зі старшим в онтогенезі виникають у дитини практично відразу. Дитина безпосередньо залежить від старшого. Позитивно оцінюючи ті чи інші дії, вчинки, дорослі надають їм привабливості в очах дітей, пробуджують в дітях бажання заслужити похвалу, визнання [11, с. 151].

Отже, уже в ранньому віці у дитини починається психічний розвиток. В цей період життя дитина не просто оволодіває різноманітними діями, починає мислити, розвивається увага, уява , а й починає формуватися особистість дитини.