4.3 Напрямні елементи пристроїв

При виконанні деяких операцій механічної обробки (свердління, розточування) жорсткість різального інструменту і технологічної системи в цілому виявляється недостатньою. Для усунення відтискання інструменту використовують напрямні елементи. Вони повинні бути точними, зносостійкими і при великій виробничій програмі — змінними. Такими елементами пристроїв є кондукторні втулки для свердлильних і розточувальних пристроїв.

Конструкція і розміри кондукторних втулок для свердління стандартизовані. Втулки бувають постійні (рис.4.30, а) й змінні (рис.4.30, б). Постійні втулки застосовують у дрібносерійному виробництві при обробці отвору одним інструментом. Змінні втулки використовують у масовому і великосерійному виробництві. Швидкозмінні втулки із замком (рис.4.30, б) уживають при обробці отвору декількома послідовно змінюваними інструментами. Змінні й швидкозмінні втулки вставляють у постійні втулки, які запресовують у корпус пристрої.

Рис.4.30 – Схеми кондукторних втулок

При діаметрі отвору до 25мм втулки виготовляють зі сталі марки В10А, гартують до твердості HRC60...65, при діаметрі отвору понад 25мм - зі сталі 20 (20Х) з цементацією і загартуванням до тієї ж твердості.

Орієнтований термін служби кондукторних втулок 10...15 тис. свердлінь.

Якщо інструменти направляються у втулці не робочою частиною, а циліндричними центрувальними ділянками, отвір втулки виконують з допусками за системою отвору. Для визначення граничних розмірів отвору допуски на діаметр інструменту приймають за відповідними ДСТУ. Ексцентриситет зовнішньої поверхні втулки стосовно отвору не повинен перевищувати 0,005мм. Між нижнім торцем втулки і поверхнею заготовки залишають зазор від 1/3d до d, а при свердленні глибоких отворів у сталі - до 1.5d (тут d— діаметр оброблюваного отвору). Посадкові поверхні втулок обробляють шліфуванням (Rа=1>25...0,32мкм). Поверхню отвору для проходу інструменту обробляють (Rа=0,32...0,08мкм) для підвищення терміну служби втулки.

Приклади спеціальних втулок наведені на рис.4.31. На рис. 4.31, а показана втулка для свердлення отворів на похилих поверхнях; подовжену швидкозмінну втулку (рис.4.31, б) застосовують, якщо обробляють отвір у поглибленні заготовки; при малій відстані між осями отворів використовують зрізані втулки (рис.4.31, в) чи одну блокову (рис.4.31, г).

Для напрямку борштанг (розточувальних оправок) застосовують нерухомі й обертові втулки. На рис. 4.32, а наведена конструкція обертової втулки, поверхня ковзання якої захищена від стружки. На рис.4.32, б показана втулка, яка вмонтована на підшипниках кочення. В обох конструкціях на внутрішніх поверхнях прорізаний паз для шпонки борштанги; цим забезпечується примусове обертання втулок. Для полегшення влучення шпонки в паз втулки останню часто виконують зі скошеними крайками чи плаваючу. На внутрішній поверхні втулки часто передбачають пази для проходу виступаючих резців-бортштанги.

Рис.4.31 - Приклади спеціальних втулок

Рис.4.32 – Схеми нерухомої (а) і обертової (б) втулок

До направляючих елементів пристроїв відносяться також копіри, які застосовують при обробці фасонних поверхонь складного профілю. Їх завдання - направляти різальний інструмент по оброблюваній поверхні заготовки для одержання заданої траєкторії їх руху.