Методи аналізу зовнішнього середовища

Загальні методи аналізу

Аналіз конкурентів

Конкурентний аналіз

Аналіз індивідуальних характеристик конкурентів

Аналіз «сліпих» зон

Аналіз купівельної цінності

Аналіз покупців

Рис.2.4.2. Методи аналізу зовнішнього середовища

Аналіз покупців являє собою аналіз ринку на основі відмін­них потреб різних груп покупців і відносно однорідних — усереди­ні кожної групи.

Аналіз покупців дозволяє виявити ризики неправильного від­бору потенційних покупців продукції компанії.

Аналіз купівельної цінності використовується для кращого розуміння покупців, конкурентів і ринків компанії. Даний аналіз доповнює попередній проведенням сегментації ринку для відбо­ру найбільш прибуткових сегментів, а також спостереженням за класними конкурентними перевагами.

До аналізу конкурентів належать такі методи: конкурентний аналіз та аналіз індивідуальних характеристик конкурентів (див. рис. 2.4.2).

Конкурентний аналіз дозволяє скласти картину сильних і а слабких сторін поточних та майбутніх конкурентів. У процесі линого аналізу виявляють майбутні стратегії та плани конкурен­ті, передбачають можливі реакції конкурентів на конкурентні ініціативи, визначають, наскільки стратегії конкурентів відпо- підають їхнім можливостям, розуміють слабкі сторони конку­рентів.

Аналіз індивідуальних характеристик конкурентів дозво- 'I не дати оцінку рівня освіти, цілей, особистісних якостей І ПСИ­ХОЛОГІЧНИХ характеристик менеджменту конкурентів, що при- имле управлінські рішення. Володіння даною інформацією дозво­ли 11. менеджменту компанії прогнозувати рішення конкурентів, л иідповідно, враховувати це в позиціонуванні себе на ринку.

Методи аналізу внутрішнього середовища наведено на рис. 2.4.3. До аналізу розвитку компанії можна віднести аналіз вектора зростання та аналіз купівельної цінності (рис. 2.4.3).

Методи аналізу внутрішнього середовища

Аналіз розвитку компанії

Фінансовий аналіз

Аналіз вектора зростання

Аналіз життєвого циклу компанії

Аналіз фінансових показників

Балові моделі

Дискримінанті факторні моделі

Рейтингові моделі

Рис.2.4.2. Методи аналізу внутрішнього середовища

Аналіз вектора зростання дає можливість порівняти товари, які пропонує компанія, з потребами потенційних покупців, з мож­ливими варіантами розвитку ринку. У результаті такого порів­няння можна виявити можливості для ринкового зростання і пов’язані з цим зростанням ризики.

Аналіз життєвого циклу компанії передбачає визначення етапу, на якому перебувають види продукції та сама компанія. Відповідно до цього можна прогнозувати на майбутнє, чи буде компанія розвиватися, чи будуть зростати обсяги її продажу то­що, або вона вже перебуває в кризовому стані.

До фінансового аналізу можна віднести такі методи, як аналіз фінансових показників, моделі комплексної балової оцінки фі­нансового стану, моделі рейтингового фінансового стану та дис­кримінантні факторні моделі (див. рис. 2.4.3). На практиці, як правило, досить поширеним є саме цей аналіз. Більшість вітчиз­няних страховиків використовують фінансовий аналіз, тому що він є найбільш розробленим та зрозумілим. Проте це неправиль­но, аналіз страхувальника потрібно проводити обов’язково в комплексі, використовуючи й інші методи, особливо це стосуєть­ся аналізу зовнішнього середовища.

Аналіз фінансових показників являє собою інструмент для оцінки фінансового стану компанії. За допомогою даного методу можна спрогнозувати ризики втрати ліквідності та платоспромож­ності, ризики втрати фінансової стійкості та незалежності.

Моделі комплексної балової оцінки фінансового стану використовуються за наявності багатьох показників з різними значеннями. Для того щоб їх оцінити і звести до спільного зна­менника необхідно показники проранжирувати в балах і визна­чити комплексну балову оцінку. Це дозволить спрогнозувати ризики фінансової неспроможності компанії.

Моделі рейтингового фінансового стану характеризують та­кі основні результати діяльності компанії, як ліквідність (плато­спроможність), фінансова стійкість і незалежність, ділова актив­ність і рентабельність організації. Основою даного методу є порівняння фактичного фінансового стану з еталонним. Еталон­ний фінансовий стан характеризується тим, що фінансові показ­ники, які входять у рейтингову модель, мають нормативні (реко­мендовані) значення.

Дискримінантні факторні моделі будуються на основі ко- реляційно-регресійного аналізу даних бухгалтерської звітності. У результаті аналізу визначаються фактори, які суттєво впли­вають на фінансовий стан компанії, і на їх основі будується ре- гресійна модель, за допомогою якої можна кількісно визначати пилив факторів на результуючу ознаку. Дуже часто цей метод ішкористовують для прогнозування ймовірності банкрутства компанії.

Використання перелічених методів аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища потенційного страхувальника дасть змогу страховій компаній спрогнозувати можливі характерні ри­зики. Звичайно, перелік даних методів можна продовжувати, але ефективність проведеного аналізу полягатиме не в їх великій кі­лькості, а в їх комплексному застосуванні.

Якісний аналіз ризику є чи не найскладнішим у економічній ріізикології. Він потребує ґрунтовних знань як з теорії економіки, оі шесу, фінансів, так і з низки спеціальних предметів, необхід­них для підготовки конкурентоспроможного на ринку праці фа- миця певного напряму. Однак здебільшого одного лише якісного аналізу недостатньо для ідентифікації та виокремлення суттєвих цінників ризику й нехтування несуттєвими (надуманими). З цією метою необхідно здійснювати кількісний аналіз ризику. А це по- ірсбус здобуття відповідної інформації (даних). В Україні, накинь, ринок інформаційних послуг поки що розвинутий мало.

Часто буває досить важко отримати не тільки фактичні дані, які необхідно відповідним чином обробляти, а навіть і нормативно- регулятивну інформацію.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розраху­нків, виконання яких потребує достатньої статистичної та мате­матичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває міру їх еконо­мічної загрози.

Для кількісного аналізу ризику використовують низку методів:

1. метод аналогій;

2. аналіз чутливості (вразливості);

3. методи імітаційного моделювання;

4. аналіз ризику збитків тощо.

Метод аналогій полягає у зіставленні ризиків, які прийма­ються на страхування, з тими, які вже аналізувалися, за якими накопичена певна статистична інформація. Для використання да­ного методу необхідно формувати та постійно оновлювати бази даних та знань щодо можливих ризиків та їх чинників. Ці бази формуються на матеріалах літературних джерел, пошукових ро­біт, моніторингу, опитувань фахівців тощо.

Як правило, метод аналогій використовується як допоміжний у низці інших методів, оскільки практично досить важко знайти однакові ризики, не кажучи вже про їх чинники.

Аналіз чутливості є одним з найпростіших і широко­відомих методів урахування чинників невизначеності, характер­них для оцінювання ризиків. Як правило, він передує аналізу ризиків, бо за його допомогою з’ясовують, які з чинників мож­на віднести до найбільш «ризикових», тобто таких, що спричи­няють найбільшу частку ризиків. Аналіз чутливості здійсню­ється у два кроки:

Перший крок — формування моделі, яка визначає математичні співвідношення між параметрами, які стосуються прогнозування майбутнього. Вона враховує майже всі суттєві чинники щодо об’єкта, який моделюється, ігнорує несуттєві чинники, а також постулює на підставі системи відповідних гіпотез адекватні спів­відношення між суттєвими змінними. Дослідження адекватності моделі крім оцінки її точності передбачає всебічний змістовий аналіз об’єкта з урахуванням закономірностей, тенденцій, цілей дослідження тощо.

Другий крок — це, власне, аналіз чутливості. Він дає змогу ідентифікувати найважливіші змінні в моделі, пов’язані з оцін­кою об’єкта. Його сутність полягає у «вимірюванні чутливості» основних показників залежно від випадкової зміни чинників.

Методи імітаційного моделювання набули широкого застосу­вання в економіці. Узагальнюючи матеріали, наведені в низці літературних джерел, розподілімо процес кількісного аналізу ри­зику за допомогою методів імітаційного моделювання на шість кроків. їхню сутність і послідовність подано на рис. 2.4.4.

Крок 1 Формування моделі, здатної прогнозувати значення відповідних показників ефективності об’єкта

Крок 2 Вибір ключових аргументів (чинників ризику) об’єкта, що аналізується

Крок 3 Визначення множини можливих значень ключових аргументів (чинників ризику)

Крок 4 Визначення множини випадкових значень ключових аргументів (чинників ризику)

Крок 5 Виявлення відношень взаємозалежності (кореляції ) між ключовими аргументами (чинниками ризику)

Крок 6 Генерація випадкових сценаріїв, що ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо можливих значень ключових чинників

Рис.2.4.4. Методи імітаційного моделювання

Як і в методі чутливості аналізу ризику, у цьому випадку та­кож здійснюється оцінка коливань вихідної величини при випад­кових змінах вхідних величин, але більш детально, з урахуванням ступеня взаємозалежності випадкових змін вхідних величин.

Узагалі, оцінка ризиків — найбільш важливе питання для їх страхування. Фінансування ризиків методом страхування перед­бачає можливість їх кількісної оцінки. Для оцінки ризику необ­хідно знати очікувану величину збитку та ймовірність його на­стання, або частоту збитку.

Імовірність, або частота, збитку оцінюється частіше за все на основі статистичних даних про кількість випадків настання збит­ку на сукупність об’єктів, що підпадають під даний ризик.

Максимальна величина збитку визначається для конкретно- і о страхувальника, щоб установити максимально можливий розмір грошової вимоги до страховика у разі настання страхо- иої події.

Імовірнісний характер подій, що страхуються, визначає мож­ливість відхилення фактичної статистики збитків від очікуваної. Розкид або ступінь мінливості можливих результатів оцінюються показниками дисперсії, стандартного відхилення і варіації.

Коефіцієнт варіації показує співвідношення стандартного від­хилення і очікуваного значення, тобто ступінь розсіювання фак­тичних результатів.

Співвідношення між частотою та величиною збитку може бу­ти відмінним для різних ризиків.

Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлен­ня контролю над ризиками.

Останній етап процесу відбору ризиків — контроль за ризи­ками, який має на меті приведення їхніх величин до фінансових можливостей страхової компанії.

Контроль над ризиками здійснюється такими способами:

• застосуванням превентивних заходів;

• використанням інституту перестрахування.

Перший спосіб полягає в превентивній (попереджувальній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефек­тивної попереджувальної діяльності потребує значних фінансо­вих витрат на придбання різноманітних технічних засобів та про­ведення організаційно-технічних заходів, які могли б протисто­яти виникненню ризиків.

Другий спосіб, як форма контролю, полягає в тому, що стра­хові компанії можуть обмінятися частинами ризиків, віддавши таким чином частину власного ризику і взявши частину чужого, або скористатися послугами професійного перестраховика, від­давши йому частину або навіть увесь ризик на підставі договору перестрахування за відповідну плату. Перестраховик, беручи на себе зобов’язання за ризиками, має змогу вирівняти їх перероз­поділом між багатьма суб’єктами світового страхового ринку. Вирівнювання ризиків за допомогою перестраховувального ме­ханізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі. Такі операції відомі як операції з диверсифікації стра­хового портфеля.

Обидва наведені способи контролю над ризиками застосову­ються одночасно, але необхідно додержуватись оптимального співвідношення між ними з погляду їхньої ефективності.