Висновки

План «Барбаросса» був класичним сценарієм «блискавичної війни» - бліцкригом. Значною мірою він грунтувався на досвіді німецького генерального штабу і особисто Адольфа Гітлера у військових кампаніях проти: Франції, Польщі, Голландії, Крітом. Цей досвід багато в чому був механістично перенесений на планування кампанії проти Радянського Союзу. Автори плану «Барбаросса» - Йодль, Варлімонт, Кейтель, Гальдер - суттєво недооцінили реальні умови майбутньої війни. Основним інструментом бліцкригу є «знаряддя прориву»: бронетанкові війська, авіація, артилерія.

 Саме вони і розглянуті в роботі. Генеральний штаб Вермахту не мав, або не вірив даним про реальне співвідношення своїх військових сил із силами Червоної Армії. Особливо це виявилося у недооцінці кількості радянських танків і можливостей радянської промисловості з їх випуску. Аналогічна ситуація простежується і при порівнянні кількості і якості артилеристських систем. Наприклад, кількість 45-мм протитанкових гармат була близько 15 тис. шт. тобто: на кожен німецький танк, включаючи Pz 1, доводилося по 5 гармат лише однієї системи! У тій же мірі була недооцінена географія майбутнього театру воєнних дій. Протяжність передбачуваних операцій абсолютно не відповідала можливостям німецьких танків того часу. Початок бойових дій було, заплановано на 22 червня, що автоматично втрачало 2 місяці сприятливих погодних умов, вже у вересні, через 2,5 - 3 місяці після початку компанії ставало необхідним планувати бойові дії в залежності від погодних умов. Крім природних факторів, безумовно існувала проблема поганого стану доріг, з якою Вермахт не зустрічався до цього в Європі.

Виходячи з наведених міркувань і даних, можна зробити наступні висновки:

1.       У кількісному відношенні бронетанкові сили Вермахту катастрофічно поступалися чисельному складу танкових сил Червоної Армії. Німецькі танкові угрупування не мали змоги виконати головні установки пана «Барбаросса»: наступ за трьома розбіжними напрямками, захоплення Ленінграда, Москви, виходу на рубіж річки Волга. Танкові сили Червоної Армії слід розділяти на танки Т-26, Т-28, БТ-5, створені одночасно з Pz -1 і Pz -2, і вироблених в набагато більших кількостях; танків БТ-7, БТ-7М на озброєнні РККА стояло значно більше, ніж аналогічних танків Pz -3 у Німеччині. Новітні Т-34 і КВ-1 перевершували за своєю чисельністю танки Pz -3, Pz -4.

2.       Кількісний склад Люфтваффе на початковому етапу війни, за умови нанесення першого удару по аеродромах Червоної Армії, дозволяв вирішити задачу завоювання панування у повітрі. Разом з тим, німецька авіація не мала можливості одночасно виконувати завдання безпосередньої підтримки наступаючих сухопутних військ і здійснення стратегічних бомбардувань великих населених пунктів у тилу Радянського Союзу. У кількісному сенсі, нові радянські літаки не поступалися німецьким, але здійснення плану «Барбаросса» раптовим нанесенням удару по аеродромах Червоної Армії, звело нанівець цю рівність.

3.       У кількісному відношенні артилерія Червоної Армії в кілька разів перевершувала артилерію Вермахту. Кількісний склад радянської артилерії був серйозно недооцінений німецьким генералітетом. Раптовість нападу дозволила Вермахту захопити мільйони тонн боєприпасів та тисячі одиниць радянської артилерії. Але навіть при цьому в будь-якої військової операції Червона Армія завжди мала перевагу над Вермахтом у кількості гармат і мінометів.

4.       У якісному відношенні німецькі танки за усіма показниками поступалися радянським танкам. Тотальна перевага танків Т-34 і КВ-1 підкріплювалася відмінними характеристиками радянських танків більш ранніх років розробки: Т-26, Т-28, БТ-5, які впевнено перевершували німецькі Pz -1 - Pz -3, Pz -4 ранніх модифікацій. Порівняльний аналіз якісних характеристик танків Вермахту і Червоної Армії дозволяє зробити висновок про цілковиту якісну перевагу танків Радянського Союзу, що надалі проявилося влітку і восени 1941 року. Німецькі танки у порівнянні із радянськими представляли собою попередню епоху в розвитку танкобудування. Танки Вермахту не мали дизельних двигунів, танкових гармат калібром понад 70-мм.

5.       Якісні характеристики авіації Люфтваффе цілком дозволяли виконати завдання завоювання переваги у повітрі на початковому етапі війни. Німецька винищувальна авіація була рівносильна останнім розробкам радянських літаків з технічної точки зору, але з урахуванням бойового досвіду отриманого німецькими льотчиками у військових кампаніях у Західній Європі, перевершувала авіацію РККА за бойовими можливостями. При цьому необхідно окремо зупинитися на тому факті, що уся німецька бомбардувальна авіація за своїми ТТХ була фронтовою бомбардувальної авіацією. Цілком успішно забезпечуючи завдання безпосередньої підтримки наступаючих сухопутних військ, бомбардувальники Люфтваффе не могли здійснювати прорив ППО великих міст, (Москва, Ленінград), і тим більше, навіть теоретично, не могли виконати завдання поставлене у плані «Барбаросса» - контроль радянських промислових центрів за Волгою і Уралом з повітря, так як не тільки на озброєнні Люфтваффе, але і в близьких до завершення розробках, Німеччина не мала моделей далньої бомбардировочної авіації. Авіація РККА перед війною мала однотипні з Люфтваффе винищувачі, (Як-1, ЛаГГ-3), при цьому на її озброєнні знаходилися пікіруючий бомбардувальник Пе-2 і штурмовик Іл-2, рівних яким Німеччина не створила за увесь період війни.

6.       В якісному аспекті артилерія Червоної Армії перевершувала артилерію Вермахту. Німецька артилерія мала на озброєнні знаряддя навіть 1916 і 1918 років, а радянська артилерія була повністю озброєна артилерійськими системами, створеними після 1930 року. Німецька протитанкова артилерія не могла успішно вражати радянські танки Т-34 і КВ-1 у фронтальних і бічних проекціях, тому функції боротьби з новітніми радянськими танками були покладені на 88-мм зенітні гармати, кількість яких на одну дивізію становила всього лише 8 шт. Основним засобом тяги артилерії Вермахту залишалися коні, Червона Армія у той час мала тягові сили у вигляді тракторів і вантажівок. Радянські збройні сили мали у своєму розпорядженні 15 тис. 45-мм протитанкових гармат, які впевнено вражали усі типи німецьких танків на дальності 1000м. При цьому у резерві радянської артилерії знаходилася розроблена 57-мм протитанкова гармата, яка не була прийнята на озброєння після її випробувань, через відсутність танків володіють адекватними характеристиками бронювання. Вона була прийнята на озброєння лише в кінці 1942 року при появі танків «Пантера» і «Тигр». Таким чином, радянська артилерія випередила німецьку на всі воєнні роки.

7.       На дії танків Вермахту крім протидії Червоної Армії значно впливали географічні чинники. Конструкція танків Pz -1 - Pz -4 не дозволяла ефективно пересуватися на дорогах СРСР. Ходова частина німецьких танків була пристосована для експлуатації в умовах Західної Європи. Поєднання дощів другої половини літа й початку осені із грунтовими дорогами, робила абсолютно неможливим експлуатацію більшої частини гусеничної техніки Вермахту. У разі найменшої затримки у виконанні плану «Барбаросса», германська армія неминуче зіткнеться з проблемами експлуатації своєї техніки в зимових умовах: відсутність змазувальних матеріалів, розкладання синтетичного бензину на фракції, відсутність зимової екіпіровки для особового складу.

8.       На підставі усього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що німецькі Люфтваффе в цілому були готові до виконання завдань плану «Барбаросса». У той же час сухопутні сили Вермахту не мали технічних можливостей здійснення плану нападу на Радянський Союз.