Лекція 4. «Особливості євроінтеграційних трансформацій у 1990 – их рр.»

План

1. 1. Маастрихтський договір та утворення ЄС.

   2. Амстердамський і Ніццький договори.

   3. Економічний і Валютний Союзи.

   4. Співробітництво у сфері внутрішніх справ і юстиції.

   5. Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС:

5.1.   Передумови та значення розширення ЄС на Схід

5.2.  Еволюція політики ЄС щодо країн Центрально-Східної Європи.

1. Маастрихтський договір та утворення ЄС. Структура і цілі Європейського Союзу

 Підписання Маастрихтського договору знаменувало поча­ток нового етапу європейського будівництва. Маастрихтські домовленості в цьому ви­падку були більш визначеними, сміливими й широкими, ніж положення Єдиного акта. Важливе значення мало й те, що по­няття "Європейський Союз" із символу перетворилося на юри­дично закріплену формулу.

У грудні 1990 р. Одночасно розпочали роботу дві міжурядові конференції: одна для розгляду питання про політичний союз, друга — про Економічний і валютний союз. Підготовча робота здійснювалась на рівні міністрів та експертів з широким вико­ристанням пропозицій Комісії: доповіді Ж. Делора, проекту Статуту ЄЦБ, меморандуму про політичний союз. Переговори в межах МУК продовжувались протягом 1991 р. Підготовча робота ускладнювалася розбіжностями в позиціях держав-членів. Насамперед навколо проблематики спільної зовніш­ньої політики й політики безпеки, критеріїв готовності держав-членів до введення єдиної валюти, генералізації мажоритар­ного принципу. Найбільш контроверсійні питання вдалося врегулювати лише під час засідання Європейської Ради 9— 10 грудня 1991 р. У провінційному нідерландському містечку Маастрихті. Як і в 1985 р., під час підписання ЄЄА було вирі­шено об'єднати всі нові положення в одному документі — До­говорі про Європейський Союз (ЄС), підписаному в Маастрихті 7 лютого 1992 р. Договір про ЄС мав набути чинності одночасно зі створенням єдиного ринку Європейського Співтовариства — 1 січня 1993 р. Після його ратифікації національними парла­ментами.

Договір про ЄС передбачав утворення Союзу на базі Євро­пейських Співтовариств, доповнених політиками й формами співробітництва, запровадженими новим Договором. Маас­трихтський договір не скасував і не замінив інші установчі до­говори. Формально він створив нову структуру — Європей­ський Союз і одночасно вніс зміни й доповнення до Паризького договору 1951 р., а також до обидвох Римських договорів 1957 р. Римський договір про ЄЕС змінився настільки суттєво, що навіть назва Європейське Економічне Співтовариство була замінена на Європейське Співтовариство. Така зміна назви від­дзеркалювала значне розширення завдань і поля діяльності Співтовариства.

Згідно з Договором структура ЄС включає Європейські Спів­товариства і політичний союз, до компетенції якого належать сфери зовнішньої політики й спільної безпеки, а також співро­бітництво у сфері юстиції і внутрішніх справ. Зауважимо, що сам термін "політичний союз" не потрапив до тексту Ма­астрихтського договору, однак напрями й характер діяльності ЄС надали йому політичного виміру. Договір про ЄС розмежу­вав соціально-економічний сектор, де домінує Співтовариство, і політичний сектор із переважанням міжурядових інститутів.

Євросоюз не має статусу юридичної особи, але такий статус ма­ють Співтовариства, які є незалежними суб'єктами права із са­мостійною компетенцією, незалежною від держав-членів. Кла­сичне зображення ЄС представляє Європейський Союз у вигля­ді споруди, в якій спільний фронтон опирається на три опори (колони або стовпи), які, головним чином, різняться між собою характером прийняття рішень (рис. 7.1).

            Першу колону, най­важливішу, становить сфера Співтовариств, значно розширена Маастрихтським договором.  

            Діяльність Співтовариств охоп­лює внутрішній ринок, зокрема умови праці й безпеку спожи­вачів; конкурентну політику; економічну й валютну політику; торгову політику; сільське господарство; рибальство тощо.  

 

            «ПЕРША ОПОРА» - ДІЯЛЬНІСТЬ ЄС В ЕКОНОМ. І СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРАХ, ЩО ПЕРЕДАНІ ЗГІДНО З УСТАНОВЧИМИ ДОГОВОРАМИ У ПОВНУ АБО ЧАСТКОВУ КОМПЕТЕНЦІЮ ОРГАНІВ ЄС, ЯКІ ВИСТУПАЮТЬ ЯК НАДНАЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ І КОНТРОЛЮ ЗА ЇХНІМ ВИКОНАННЯМ З БОКУ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ, ЮРИДИЧНИХ І ФІЗИЧНИХ ОСІБ.

            «ДРУГА ОПОРА» - ДІЯЛЬНІСТЬ ЄС У СФЕРІ СПІЛЬНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ І ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ, ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗГІДНО З ПРИНЦИПАМИ МІЖДЕРЖАВНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА.

 

            «ТРЕТЯ ОПОРА» - ДІЯЛЬНІСТЬ ЄС У СФЕРІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ І ЮСТИЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗГІДНО З ПРИНЦИПАМИ МІЖДЕРЖАВНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА.

 

            Дві інші опори утворюють відповідно спільна зовнішня політика й політика безпеки, а також співробітництво у сфері юстиції і внутрішніх справ, які керуються нормами міжурядового спів­робітництва. Однак "Союз має єдину інституційну структуру" (ст. З Договору про Європейський Союз), що забезпечує згурту­вання всіхсекторів ЄС попри різний характер їхнього функціо­нування.

Маастрихтський договір визначив такі цілі Союзу:

• Сприяння соціально-економічному прогресу, зокрема шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, поси­лення економічного й соціального згуртування й утворення Економічного і валютного союзу з уведенням із часом єдиної валюти;

• Утвердження ідентичності ЄС на міжнародній арені, зок­рема шляхом проведення спільної зовнішньої політики й по­літики безпеки, у тому числі визначення з часом політики спільної оборони;

• Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-членів шляхом установлення громадянства Союзу й розши­рення тісного співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Обсяг нововведень визначив і великі розміри документа, що складається із семи розділів. У першому викладені загальні принципи; у другому — положення, що вносять зміни до До­говору про CEC із метою утворення Європейського Союзу; у третьому — зміни до Договору про ЄОВС; у четвертому — зміни до Договору про Євратом; у п'ятому — положення про спільну політику у сфері зовнішніх відносин і безпеки; у шостому — положення про співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ; у сьомому — прикінцеві положення. Отже, Мааст­рихтський договір поєднав, охопив і модифікував попередні установчі договори, започаткував новий етап у процесі ство­рення ще тіснішого союзу між народами Європи.

 

Основні положення Маастрихтського договору

Маастрихтський договір увів у ранг п'ятого інституту Спів­товариства Палату аудиторів, створену в 1975 р., що сприяло демократизації інституціональної системи ЄС, заснував Комі­тет регіонів суто консультативного характеру й посаду Омбудсмена з метою посилення захисту прав громадян ЄС.

Урахування інтересів держав-членів — практична умова іс­нування Співтовариства і правовий принцип, який знову під­твердив Маастрихтський договір. У свою чергу, держави-члени взяли на себе зобов'язання дотримуватись інтересів Співтова­риства, що набуло відображення в ідеї субсидіарності, яку Ма­астрихтський договір визначив як фундаментальний принцип функціонування ЄС (ст. 5 Договору про заснування Європей­ського Співтовариства). Принцип субсидіарності передбачає, що коли в питаннях, на які не поширюються виключні повно­важення Співтовариства і цілі не можуть бути досягнуті відпо­відними діями держав-членів, в інтересах справи використову­ється спільна політика Співтовариства.

Договір передбачив заснування Економічного і валютного союзу, а також запровадження єдиної валюти в межах ЄС. План утворення ЕВС передбачалося виконати протягом трьох етапів, зміст яких дещо відрізнявся від передбаченого у плані Делора.

• Перший, підготовчий етап, який збігся у часі з процесом підготовки й підписання Маастрихтського договору, мав за­вершитись наприкінці 1993 р. Він передбачав лібералізацію фінансового ринку; поліпшення координації економічної полі­тики держав-членів і створення механізму багатостороннього контролю за перебігом цієї координації; розвиток співробітниц­тва між центральними банками держав-членів; участь усіх держав-членів в обмінному механізмі ЄВС із тісною маржею коливання.

• Другий етап формування економічного й валютно-фінансового союзу передбачалося розпочати з 1 січня 1994 р.

• Маастрихтський договір передбачив, що перехід до тре­тього етапу розпочнеться з 1 січня 1999 р., якщо до кінця 1997 р. Не будуть визначені інші терміни. На цьому етапі мав відбу­тися перехід до єдиної європейської валюти.

Важливе значення в Договорі про Європейський Союз має розділ V, в якому сформульовані юридичні поняття в галузі спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗПБ).

. Було виокремлено го­ловні пріоритетні напрями, в яких застосовувалися спільні за­ходи:

1) Процес ОБСЄ;

2) Розробка, контроль, нерозповсюдження атомної зброї;

3) Економічні аспекти безпеки (контроль за переданням вій­ськових технологій країнам, що не є членами Співтовариства; контроль за експортом озброєнь).

У перспективі передбачалось розширення спільних дій дер­жав ЄС.

Нововведенням стали положення про співробітництво у сфері юстиції і внутрішніх справ, виокремлені в Договорі про Європейський Союз в окремий розділ. Співробітництво в цій сфері стосувалося насамперед проблем, пов'язаних із розбудо­вою "вільного простору без кордонів": охорона зовнішніх кор­донів ЄС, імміграційна політика, надання притулку, візовий контроль, юридичне співробітництво, співробітництво органів охорони правопорядку, боротьба проти міжнародної злочин­ності, наркобізнесу, тероризму, корупції та шахрайства тощо. Співробітництво органів правопорядку спирається на органі­зовану в масштабі Союзу систему обміну інформацією, створе­ну в Європейському поліційному управлінні — Європолі. Маастрихтський договір закріпив інститут громадян­ства Європейського Союзу, яке згідно з Договором доповнює національне громадянство і гарантує свободу пересування й проживання на території держав-членів кожному громадяни­ну Союзу.

Таким чином, Маастрихтський договір започаткував важ­ливий етап у євроінтеграційному процесі, спрямувавши дина­міку Співтовариства в напрямі розбудови Економічного й ва­лютного союзу, а також посилення соціально-економічного згуртування. Водночас він надав імпульс процесу запрова­дження спільної європейської валюти. Маастрихтський дого­вір створив інституційні й правові передумови для зміцнення єдності в рамках інтеграційних процесів, а також сприяв роз­ширенню й поглибленню федералістських тенденцій у розвит­ку Співтовариства і ЄС. Також Договір про ЄС виявився досить далеким від сподівань поборників федералізму. Зокрема, вна­слідок опозиції Великої Британії до преамбули Договору не по­трапило положення про федеративну мету європейського бу­дівництва. Водночас, хоча договір досить детально визначив хронологічні межі й зміст етапів створення ЕВС, він не містив чітких положень щодо проблематики політичного союзу. Біль­ше того, саме визначення "політичний союз" не потрапило до тексту Маастрихтського договору. Нечітко визначеним у Дого­ворі був і характер відносин між ЄС і НАТО. Договір передба­чав можливість інтеграції ЗЄС у Європейський Союз і визна­чення в перспективі спільної оборонної політики, яка могла сприяти формуванню спільної оборони. Проте у двох додатко­вих протоколах, прийнятих на вимогу Великої Британії і Ні­дерландів, йшлося про те, що політикаЄС не повинна завдава­ти шкоди особливому характеру політики безпеки та оборонної політики держав-членів і не суперечити політиці НАТО. Вели­ка Британія домоглася застереження, яке звільняло її від учас­ті в третьому етапі ЕВС, відмовилася приєднатися до програми дій Співтовариства в соціальній сфері і, єдина з держав-членів, відмовилась підписати Угоду про соціальну політику, прийня­ту в Маастрихті. У цілому Маастрихтський договір його учас­ники розглядали як рамковий документ, який передбачав по­дальші конкретизацію, доповнення, узгодження. Договір про ЄС в останньому розділі передбачив скликання нової міжуря­дової конференції в 1996 р. Для перегляду Договору з метою ви­значення шляхів подальшого розвитку євроінтеграційних про­цесів.