1. Підготовчий етап будівництва евс

Відповідно до Маастрихтського договору до Договору про заснування Європейського Співтовариства було додано новий розділ VII про економічну та грошово-кредитну політику. До­говір визначив трьохетапний графік розбудови ЕВС і критерії відповідності держав-членів участі в ЕВС:

• Дефіцит державного бюджету держав-членів не повинен перевищувати 3 % їхнього ВВП або рівень дефіциту повинен наближатися до встановленого критерію;

• Державний борг держав-членів не повинен перевищувати 60 % їхнього ВВП або наближатися до цього показника;

• Довготермінові відсоткові ставки не повинні перевищува­ти більше ніж на 2 % середній рівень у трьох країнах, де ці по­казники мінімальні;

• Рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень за трьома країнами, де ці показники мі­німальні;

• Валютні курси повинні коливатися в межах, визначених механізмом обмінних курсів ЄВС, як мінімум протягом двох років без девальвації;

• Центральний банк держави-члена повинен бути автоном­ним.

У1994 р. З дванадцяти країн, які входили до Співтовариства, всім критеріям конвергенції відповідав лише Люксембург.

Перший етап будівництва ЕВС ускладнювався фінансовою кризою 1992—1993 рр., викликаною низкою економічних і по­літичних чинників. Однак надзвичайна сесія Європейської Ради в Брюсселі (29 жовтня 1993 р.) Підтвердила незмінність курсу ЄС на побудову ЕВС. Європейська Рада визначила міс-цемперебування Європейського валютного інституту (ЄВІ) Франкфурт-на-Майні і призначила його головою бельгійця О. Ламфалюссі.

 

Перехідний етап формування ЕВС

Згідно з Маастрихтським договором 1 січня 1994 р. Було проголошено датою початку другого етапу формування ЕВС, основна мета якого полягала в забезпеченні широкої конвер­генції економічної політики держав-членів.

На засіданні Європейської Ради в Мадриді (15—16 грудня 1995 р.) Було ухвалено назву нової європейської валюти — "євро", визначено технічну процедуру запровадження й графік переходу до єдиної валюти. З початку третьої фази наймену­вання "євро" мало замінити назву європейської розрахункової одиниці — ЕКЮ.

На початку другого етапу було засновано Європейський ва­лютний інститут (ЄВІ) зі штаб-квартирою у Франкфурті-на-Майні як попередник Європейського центрального банку (ЄЦБ). ЄВІ мав підготувати перехід до третього етапу ЕВС.

            Третій етап будівництва ЕВС та його розвиток 1—2 травня 1998 р. У Брюсселі відбулося засідання Євро­пейської Ради, під час якого було прийнято остаточне рішення щодо створення ЕВС і введення спільної валюти — євро.

Брюс­сельські рішення спостерігачі розглядали як історичний етап у розвитку ЄС, навіть порівнюючи його з прийняттям Римського договору.

Досягнутий усіма державами-членами ЄС прогрес у реалізації "критеріїв конвергенції" дозволив Європейській Раді прийняти рішення про створення ЕВС у складі 11 держав — Австрії, Бельгії, Німеччини, Ірландії, Іспанії, Італії, Люк­сембургу, Нідерландів, Португалії, Фінляндії, Франції.

Не стали винятком Бельгія й Італія, чий державний борг переви­щував 120 % ВВП, що не відповідало маастрихтському норма­тивові. Однак Європейська Рада визнала можливим викорис­тати положення Маастрихтського договору, згідно з яким нор­матив конвергенції міг вважатися виконаним, якщо були загомі докази неухильного зниження частки державного боргу у ВВП держави-члена.

 Велика Британія, Данія, Швеція відмо­вилися на цьому етапі приєднатися до зони євро, а Греції не вдалося наблизитися до критеріїв конвергенції.

ЕВС функціонує з 1 січня 1999 р. Водночас ця дата започат­кувала третій завершальний етап його формування, який за­вершився ЗО червня 2002 р. Одинадцять країн запровадили єдину валюту і перейшли до спільної грошово-кредитної полі­тики. З 1 січня 1999 р. Було встановлено безвідзивні фіксовані курси національних валют держав — членів валютного союзу відносно евро (табл. 7.3).

Європейська рада у Фейре (Португалія) при­йняла рішення про приєднання з 1 січня 2001 р. До зони євро Греції. Підставою для цього рішення були більш успішні, ніж у 1998 р. Показники стану національної економіки Греції за підсумками 1999 р.

 

1 січня 2007 р. Тринадцятим членом ЕВС стала Словенія, в січні 2008 р. На євро перейшли Кіпр і Мальта. З 1 січня 2009 р. Членом ЕВС стала Словаччина. Відносна стабільність євро в умовах світової фінансової кризи, яка розпочалась у 2008 p., свідчить про успішність проекту ЕВС, який є одним з ключових напрямів сучасної інтеграцій­ної стратегії ЄС.

1. Співробітництво у сфері внутрішніх справ і юстиції

 

Співробітництво у сфері внутрішніх справ і юстиції відіграє ключову роль у створенні простору свободи, безпеки й закон­ності — важливого структурного елементу Європейського Со­юзу. Зростання міжнародної злочинності, незаконного нарко-трафіку, міграції, фінансово-митних махінацій, тероризму пі­сля скасування контролю на внутрішніх кордонах ЄС пере­творилось на реальну загрозу внутрішній безпеці. Для протидії цій загрозі держави ЄС змушені були перейти від співпраці на основі двосторонніх міжурядових угод до спільної політики всіх держав — членів ЄС.

У 1975 р. Була створена міжурядова група ТКЕУІ (міжна­родний тероризм, радикалізм, екстремізм, насилля) з метою координації дій у сфері боротьби з тероризмом й особливо тяж­кими злочинами, особливо у сфері нелегального обігу наркоти­ків, організованою злочинністю. Створення групи ТКЕУІ запо­чаткувало співпрацю держав — членів ЄС у сфері внутрішніх справ і юстиції. Діяльність групи була засекреченою і зводила­ся до оперативної взаємодії національних поліцій.

 

Амстердамський договір перевів усю проблематику візової політики, надання притулку, імміграції зі сфери міжурядово­го співробітництва до компетенції Співтовариства, зазначив­ши особливі умови для Великої Британії, Ірландії і Данії. Спе­ціальний протокол включив весьschengen acquisдо права Співтовариства. Рада ЄС замінила Виконавчий комітет, перед­бачений Шенгенською угодою. Секретаріат Шенгенської угоди включався до складу Генерального секретаріату Ради ЄС. Част­ковоSchengen acquisбув включений до IV розділу "Візи, надання притулку, імміграційна політика й інші напрями по­літики, пов'язані з вільним переміщенням людей" Договору про заснування Європейського Співтовариства, частково — до VI розділу Договору про Європейський Союз.

Під час саміту ЄС у Тампере (Фінляндія, 1999 р.) Було при­йнято заключний документ "Віхи Тампере", в якому визнача­лися такі пріоритетні напрями діяльності:

• Імміграційна політика й надання політичного притулку;

• Створення "європейського правового простору";

• Боротьба з організованою злочинністю.

У 2001 р. Відбувся позачерговий саміт ЄС у Брюсселі, під час якого було прийнято План дій стосовно боротьби з тероризмом. Під час саміту було ухвалено рішення про запровадження єди­ного європейського ордера на арешт і єдиного списку терорис­тичних організацій. Було також вирішено підсилити Європол спеціальним антитерористичним відділом, наділивши його пов­новаженнями для співробітництва з компетентними органами СІЛА.

У рамках співробітництва у сфері внутрішніх справ і юсти­ції функціонують два спеціальні агентства ЄС.

Європейське поліцейське відомство (European Police Office), ЄВРОПОЛ (EUROPOL)— установа, яка координує оперативно-пошукові поліцейські дії держав — членів ЄС, зби­рання та обмін інформацією про діяльність міжнародних зло­чинних організацій. Мета Європолу — підвищення ефектив­ності співробітництва компетентних відомств у справі попере­дження й протидії особливо небезпечним злочинам європей­ського масштабу.

Європол було засновано відповідно до Конвенції про ство­рення Європейського поліцейського відомства (18 липня 1995 p.), розробленої на основі Декларації про поліцейське співробітни­цтво, яка увійшла до Заключного акта Маастрихтського дого вору. Положення про поліцейське співробітництво було під­тверджено Амстердамським договором. Європол розпочав ді­яльність у Гаазі 1 липня 1999 р. Після прийняття низки до­кументів, що регламентували його діяльність.

Європол фінансують дер­жави ЄЄ відповідно до ВНП кожної з них. Штаб-квартира Єв­рополу знаходиться в Гаазі (Нідерланди).

Організація співробітництва судових органів (Євроюст)

— До складу входять прокурори, судді, офіцери поліції, коман­дировані державами-членами. Рішення про створення було прийнято в Тампере. Євроюст розпочав діяльність в Гаазі у бе­резні 2002 р. У компетенції Євроюсту — злочини, перерахова­ні в конвенції про Європол, а також комп'ютерні злочини, від­мивання доходів, злочини проти екології, корупція. Євроюст

— Колективний орган, в якому кожний представник держави має один голос.