Розділ 1 теоретико-історичні аспекти використання казки у роботі з дітьми дошкільного віку

1. Аналіз основних понять теми

Для того щоб сформувати цілісне уявлення про досліджувану проблему бакалаврської роботи, необхідно висвітлити основні поняття: “казка”, “пізнавальна активність”, “дитина”, “дитина дошкільного віку”. Відомо що, одним з ефективних засобів формування пізнавальної активності є казка, оскільки вона відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої емоційності, уяви, творчості. Казкові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини. В українському педагогічному словнику надається таке поняття “казка – це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажів, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки” [20, с. 33-35]. Відомий педагог В.Сухомлинський писав про казку: “Я тисячу разів переконувався, що, наповнюючи світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не лише красу, але й істину. Без казки, без гри уяви дитина не може жити, без казки оточуючий світ перетворюється для неї в красиву, але все ж намальовану на полотні картину; казка змушує цю картину ожити. Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки” [53, с. 33-35]. Зокрема, дослідниця Н.Бібко вивчала методичні особливості опрацювання народних казок і казок змішаного (перехідного) типу [6, с. 13], Р.Бурова аналізувала казковий матеріал з точки зору його можливостей для розвитку мовлення дитини дошкільного віку [14, с. 23], С.Дорошенко визначив загальні методичні особливості опрацювання казки на уроках читання [22, с. 13], Н.Ігнатенко наголошував на специфіці матеріалу казок у плані осмислення їх змісту [29, с. 14]. Директор Інституту казкотерапії, доктор психологічних наук Т.Зінкевич-Євстігнеєва, авторка унікальних методик роботи з казкою для дітей, охарактеризовує казку, як “вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку персонажів” [28, с. 14]. Дослідник В.Гнатюк розуміє казку, як вигадану історію із як правило щасливим кінцем і обов’язковою перемогою добра над злом. Найчастіше в казках присутня чарівництво й різні неймовірні у звичайнім житті пригоди. Недоступне стає доступним, нереальне реальним. Саме тому казки люблять і діти, і дорослі. У кожного народу є свої казки з їхніми особливостями – національними героями, побутом [18, с. 15]. На думку науковця В.Проппа “казка – це один з основних жанрів фольклору. Будь-яка казка з наукового погляду являє собою епічний, прозаїчний твір з побутовим, авантюрним або чарівним нахилом, побудований на основі вигаданого сюжету. Очевидно, що казка виросла з міфу. Але, якщо героями міфів є всілякі боги, то героями казок можуть бути звичайні люди й тварини” [48, с. 55]. Дослідниця М.Чумарна зазначає, що “казка – це спосіб передачі знань про духовний шлях душі та соціальну реалізацію людини. Ця виховна си­стема відповідає духовній природі людини та допомагає орієнтуватися в житті” [62, с. 49-55]. Наступним важливим поняттям бакалаврської роботи, яке необхідно визначити є поняття “дитина” та “дитина дошкільного віку” у конвенції ООН Про права дитини від 20.11.1989 р. визначається поняття “дитина як людська істота, що не досягла віку вісімнадцяти років” [32]. Але пріоритет у цій сфері залишається за національними законодавствами. У Сімейному кодексі України від 10.01.2002 р. вказано, що “правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття”, і відповідно “неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років”, “малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років” [51]. У педагогічному словнику визначено поняття “дошкільного віку” як особу віком від 3 до 7 років. Дошкільний вік характеризується, як особливо відповідальний період у вихованні, оскільки є віком початкового становлення особистості дитини. У цей час у спілкуванні дитини з однолітками виникають досить складні взаємини, що істотно впливають на розвиток її особистості [52, с. 5]. Закон України “Про дошкільну освіту” від 11.07.2001 р. надає таке поняття “дошкільний вік – це базовий етап фізичного, психічного та соціального становлення особистості в суспільстві” [27]. Автори соціально-педагогічного словника пояснюють таке поняття “дошкільний вік – це період дитинства від 3 до 6 років. Відзначається високою здатністю до навчання. У цей період підвищується точність і осмисленість сприйняття, зростає стійкість уваги, вдосконалюються процеси пам’яті. Характер мислення – конкретний, наочно образний. Виробляється вміння підкоряти свої дії словесно сформульованим завданням, хоча дошкільник ще не здатний до тривалих зусиль і часто діє імпульсивно. Психологічний розвиток дитини в дошкільному віці досягає різного рівня в залежності від умов життя і виховання” [61, с. 14]. Автори психологічного словника визначають “дошкільний вік – це період, протягом якого відбувається колосальне збагачення і впорядкування чуттєвого досвіду дитини, оволодіння формами сприйняття і мислення, бурхливий розвиток мовлення, уяви, формування початків довільної уваги і смислової пам’яті. Пізнання дитиною зовнішнього світу включено в основні види її діяльності, і розвиток пізнання відбувається всередині цих видів діяльності” [50, с. 24]. Дослідниця О.Авраменко надає таке поняття “дошкільний вік – це період для формування особистості дитини, набуття нею першого соціального досвіду. В цьому віці вона оволодіває загальними знаннями та уміннями, в набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, сприйманням, уявою, мисленням, орієнтацією в просторі і часі). Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізнавальної активності, самостійності та творчості” [1, с. 6]. … Одним з провідних визначень теми бакалаврської роботи є “пізнавальна активність” психолог Т.Ткачук в своїй книзі “Радість пізнання” говорить про те, що “феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, оскільки взаємодія людини із навколишнім світом можлива тільки завдяки її активності та діяльності. Під пізнавальною активністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв’язати завдання, що постають перед нею у конкретних життєвих ситуаціях” [56, с. 10]. … Психолог М.Марусинець зазначає, що пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами, а саме про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага й особлива зацікавленість; емоційне ставлення (подив, стурбованість, сміх тощо); дії, спрямовані на з’ясування будови та призначення предмета (тут особливо важать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього об’єкта. Діти дошкільного віку добре розуміють мораль казки, диференціюють, де добро, а де зло, й активно приймають сторону добра. Також М.Марусинець у своїй книзі “Розвиток пізнавальної активності” розповідає, що пізнавальний розвиток дітей від трьох до шести років характеризується формуванням образного мислення, яке дозволяє дитині думати про предмети, порівнювати їх у розумі навіть тоді, коли він їх не бачить. Дитина починає формувати моделі тієї дійсності, з якою має справу, будувати її опис. Вона робить це за допомогою казки. Чотири-п’ять років – апогей казкового мислення. Казка – це така знакова система, за допомогою якої дитина інтерпретує навколишню дійсність. Термін “казка” у педагогів і психологів має позитивне забарвлення, мабуть, тому що є найдавнішим методом виховання і навчання. Таким чином, завдання казкотерапевта це знайти метод навчання для тих, хто хоче пізнати [43, с. 16]. Термін “пізнавальна активність” пов’язують із розглядом діяльності, в якій діти, пізнаючи оточуючий світ, як активний суб’єкт, намагаються показати власну самостійність, індивідуальність, спрямувати енергію, волю та дії на досягнення позитивного результату. Отже, пізнавальна активність – це риса особистості, яка проявляється у її ставленні до пізнавальної діяльності, передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння дитиною соціального досвіду, накопичених людством знань та способів діяльності, знаходить свій вияв у пізнавальній діяльності. Пізнавальна активність проявляється у процесі сприйняття, мислення, та запам’ятовування [50, с. 21]. ……Отже, проаналізувавши основні поняття, можемо зробити висновок, у цілому терміни висвітлені на достатньому рівні, зокрема такі терміни, як “казка”, “дитина”,“дошкільний вік” та “пізнавальна активність”.