1.4. Основні ознаки і тенденції розвитку сучасних міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини відображають ринковий характер національних економік. Ознаками міжнародних економічних відносин як сфери розвиненого ринкового господарства можна вважати:

• економічне відособлення учасників на базі світового розподілу праці та національних кордонів;

• міжнародний обмін факторами і результатами виробництва, що привів до створення та функціонування світових ринків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, технологій;

• дія законів попиту, пропозиції та вільного ціноутворення;

• конкурентна боротьба продавців, покупців, товарів і послуг;

• схильність до монополізації за мірою концентрації виробництва й збуту.

Міжнародні економічні відносини порівняно з внутрішньо національними мають і свої специфічні особливості, серед яких набагато більші обсяги обміну, незрівняно більша кількість суб’єктів, масштабніша (нерідко глобальна) і гостріша конкуренція між товарами, послугами, продавцями, покупцями, пов’язана з набагато більшими втратами під час поразки, специфічна інфраструктура функціонування міжнародних економічних відносин у виді міжнародної стандартизації та сертифікації виробництва і продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв’язку, інформаційного середовища, світового валютного ринку й інше, особлива система регулювання міжнародних економічних відносин на національному рівні (у формі зовнішньоторговельної політики держав), двосторонньому (в межах двосторонніх угод), багатосторонньому (в межах багатосторонніх угод та інтеграційних об’єднань), міжнародному (під егідою міжнародних організацій), набагато більший взаємозв’язок і взаємозалежність окремих форм міжнародних економічних відносин у межах їх системи порівняно з аналогічним зв’язком на внутрішньому ринку.

Методологія вивчення міжнародних економічних відносин містить розгляд їх особливостей на макрорівні (рівні світового господарства) і мікрорівні (рівні національних учасників зовнішньоекономічних зв’язків), їх об’єктів, суб’єктів, форм, механізму реалізації.

Міжнародні економічні відносини на макрорівні – це форми і способи зв’язків національних економік у світовому господарстві: зовнішня торгівля, міжнародна міграція факторів виробництва.

Міжнародні економічні відносини на мікрорівні – це особлива сфера діяльності національних економічних одиниць, орієнтована на зовнішньоекономічні зв’язки, заснована на міжнародному розподілі праці й інших факторів виробництва.

З позиції національних виробників і споживачів міжнародні економічні відносини розуміються як експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт товарів, послуг, капіталів, технологій, міжнародна кооперація виробництва і НДДКР, що забезпечують їх міжнародні перевезення, страхування, розрахунки й ін.

Об’єктами міжнародних економічних відносин постають товари в матеріальній формі (сировинні та продовольчі товари, готові вироби, продукція оброблювальної промисловості, машинотехнічна продукція), послуги (міжнародні інжиніринг, консалтинг, аудит, лізинг, туризм, перевезення, розрахунки тощо); технології (патентні та безпатентні ліцензії, товарні знаки); капітал (прямі й портфельні зарубіжні інвестиції, міжнародний кредит); робоча сила.

Реальними суб’єктами (контрагентами) міжнародних економічних відносин на мікрорівні є фірми, міжнародні корпорації, союзи, державні органи й організації (міністерства), що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, міжнародні організації, що здійснюють інвестиційне будівництво.

На макрорівні суб’єктами міжнародних економічних відносин постають національні уряди й інші державні органи (наприклад, Центральний банк), а також міжнародні економічні організації. Головна мета перших – регулювання міжнародних економічних відносин країни за допомогою відповідної зовнішньоторговельної, науково-технічної, валютної, податкової, інвестиційної політики. Мета ж міжнародних організацій полягає в тому, щоб виробити загальну спільну для всіх учасників нормативно-правову базу здійснення міжнародних економічних відносин у тій або іншій сфері.

Становлення і розвиток міжнародних економічних відносин обумовлені появою низки передумов на національному та міжнародному рівнях.

До передумов розвитку міжнародних економічних відносин на національному рівні слід віднести перехід від натурального типу господарювання до товарного виробництва, затвердження товарно-грошових відносин з їх головною метою – максимізацією прибутку, якісний стрибок у розвитку продуктивних сил під час промислової революції, що дозволив перейти до масового виробництва товарів понад внутрішні національні потреби.

До передумов розвитку міжнародних економічних відносин на міжнародному рівні належать нерівномірність розподілу природних і набутих факторів виробництва між країнами, що лежать в основі міжнародного розподілу праці, усвідомлення народами економічних переваг від світогосподарських зв’язків для зростання добробуту нації в цілому, створення на базі НТП інфраструктури зовнішньоекономічних зв’язків (залізниць, засобів зв’язку, транспорту тощо).

До чинників, що найбільшою мірою вплинули на формування і розвиток міжнародних економічних відносин, можна віднести наступні:

1. НТП, що значно збільшив і розширив обсяги й асортимент міжнародного товарообміну, залучив до сфери світогосподарських зв’язків обмін послугами і технологіями, забезпечив безперервне (у часі та просторі) функціонування світового фінансового ринку і полегшив й спростив процеси міжнародної трудової міграції;

2. загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної та інше), яке активізувало міжнародну співпрацю у сфері науково-дослідних робіт, сумісного освоєння надр Землі та Світового океану, охорони навколишнього середовища й ін.;

3. лібералізація зовнішньоекономічної політики практично всіх країн світу, що особливо чітко виявилася в останні роки і позначилася в ослаблені заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох країнах (особливо в країнах, які розвиваються), пом’якшенні національної міграційної політики і, безумовно, сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві;

4. зміни в системі міжнародного розподілу праці. На відміну від наголошеної раніше тези, що місце і роль країни в міжнародному розподілі праці залежить від її природнокліматичних ресурсів і географічного положення, визнається, воно залежить все більше й більше від набутих ресурсів (технологій, капіталу, якісного складу робочої сили), а також від того, наскільки та або інша країна «вписується» в стратегічні плани найбільших міжнародних корпорацій. Це значно змінило географічні потоки товарів і послуг у світовому господарстві: промислово розвинені країни перетворилися на головних світових експортерів продовольства, а країни, що розвиваються, все більше експортують машинотехнічну продукцію, одяг, взуття, інші готові вироби;

5. процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили всі без винятку континенти, неоднозначно впливають на розвиток міжнародних економічних відносин: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об’єднань, а з іншого – стримують розвиток міжнародних економічних відносин з іншими країнами;

6. зростаюче значення в світовому господарстві міжнародних корпорацій, які в сучасних умовах відіграють визначальну стратегічну роль у розвитку як окремих форм міжнародних економічних відносин, так і їх системи, а також географічній конфігурації;

7. створення і постійне вдосконалення системи світового та регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їх розвитку, що дозволило створити загальну суспільну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв’язків у виді Віденської конвенції про договори купівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду, Керівництва зі складання міжнародних договорів про компенсаційні операції, промислову співпрацю тощо;

8. формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що містить всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює в часі практичну реалізацію світогосподарстких зв’язків, породжує нові способи їх здійснення (укладання міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі інтернет, купівля-продаж товарів та послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, практично негайне здійснення міжнародних розрахунків й ін.).

Окремо можна виділити політичні чинники, такі як розпад колоніальної системи імперіалізму, СРСР, РЕВа, об’єднання Німеччини у поєднанні зі зміною пріоритетів економічного розвитку багатьма країнами світу. Змінилися місце і роль колишніх соціалістичних країн у світовій економіці, країн, що розвиваються, які не можна оцінити однозначно. Одні країни (наприклад, країни НІК, Китай, Індія) посилили свої позиції на світових ринках, інші – втратили їх.

Названі вище чинники визначили й основні тенденції в розвитку міжнародних економічних відносин на межі ХХ-ХХІ ст.

Міжнародні економічні відносини із суто комерційної діяльності перетворилися на важливе і необхідне забезпечення всіх стадій національного відтворювального процесу. Інтернаціональними стали процес забезпечення передвиробничої стадії (інвестиції, НДДКР, технології, робоча сила, устаткування, спорудження промислових об’єктів), сам процес виробництва (на базі міжнародної спеціалізації та кооперації) і процес реалізації виробленого продукту (останній досить часто і виробляється для світового ринку).

Усі форми міжнародних економічних відносин демонструють високий динамізм розвитку. Темпи зростання світової торгівлі товарами значно перевищують темпи зростання внутрішнього виробництва суб’єктів світового господарства. Так, темпи зростання зовнішньоторговельного обороту в 2004-2006 рр. майже вдвічі перевищували темпи зростання світового ВНД. Так, у США валовий національний дохід за цей період зростав у середньому на 3,5% на рік, а експорт – на 7,5%, у країнах Європейського Співтовариства (25) ці показники склали відповідно – 2,3% і 6,2%, в Японії – 2,3% і 9,5%. Ще типічнішою є картина в Китаї, де обсяги ВНД у середньому за рік зростали на 4,4%, а обсяги експорту – 13,5% (табл. 1.1). Ще більшими темпами зростає міжнародна торгівля послугами, залучаючи до світогосподарського обороту все більшу їх кількість як за обсягом, так і за видами.

Нові технології стають найважливішим об’єктом світогосподарських зв’язків, що привело до створення в 80-ті роки ХХ ст. світового ринку технологій зі специфічною структурою і механізмом функціонування. Обмін наукоємною продукцією, що втілює в собі нові технології, став серцевиною світової торгівлі: на його частку вже в середині 90-х рр. ХХ ст. доводилося майже 40% світового експорту.

Ще більший динамізм демонструє міжнародна міграція капіталів. Міжнародний грошовий оборот у десятки разів перевищує валовий продукт реальної економіки. Зростання тільки прямих зарубіжних інвестицій у 3 рази випереджало зростання товарного експорту і в 4 рази – зростання світового виробництва.

Таблиця 1.1