1.4 Історична трансформація поглядів на соціальну справедливість у суспільстві

Соціальна справедливість є узагальненою моральною оцінкою суспільних відносин, яка включає соціально-психологічне сприйняття принципів і форм організації суспільства. Соціальна справедливість є базовою формою соціальної взаємоузгодженості суспільства та у значній мірі визначає поведінку організації з позиції її соціальної відповідальності.

Зміст базових принципів соціальної справедливості у суспільстві окреслює, що при цьому здійснюється справедливий розподіл:

• діяльності, доходів, праці;

• соціальних благ (прав, можливостей, влади, винагород, визнання);

• рівня та якості життя;

• інформації та культурних цінностей.

Згідно теорії економіки добробуту соціальна справедливість як міра рівності й нерівності в розподілі матеріальних, духовних благ у суспільстві, стані життя різних суспільних груп, ототожнюється з соціальною рівністю. Таким чином, справедливим можна було б вважати розподіл, що відповідає двом умовам:

• по-перше, воно повинно бути рівноправним, тобто жоден із суб'єктів суспільства не претендує на товарний набір іншої особи на користь власному товарному набору;

• по-друге, воно повинне бути ефективним за Парето, тобто ресурси розподілені оптимально і ніхно не може покращити свого становища не погідруючи становища іншого. Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність втрати ресурсів. Парето оптимальним розподілом ресурсів є такий розподіл, за якого будь-які подальші ефективні зміни є неможливими.

У науковій літературі мають місце чотири погляди на соціальну справедливість: егалітаристська, утилітаристська, роулсіанська і ринкова.

Егалітаристська концепція (фр. е§а1іїе - рівність), яка обґрунтовує справедливий зрівняльний розподіл соціальних благ, тобто коли всі члени суспільства отримують рівні блага.

Роулсіанська концепція, яка окреслює необхідність диференціації доходів і при якій відносна економічна нерівність припустима лише тоді, коли вона сприяє досягненню більш високого абсолютного рівня життя найбіднішими членами суспільства.

Утилітарна концепція обумовлює, що головним завданням держави є забезпечення найбільшої кількості соціальних благ для максимально великої кількості членів суспільства. Однак функції корисності в різних людей неоднакові, тобто здатність до насолоди в результаті володіння якоюсь кількістю благ у кожної людини своя, тому одержувати при цьому більшу частку суспільного багатства має той, хто корисніший для суспільства.

Ринкова концепція припускає відповідність доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту, отриманого від даного фактора. Соціальна справедливість при цьому встановлюється ринком і його регуляторами. Таким чином, у цьому випадку припустима значна нерівність при розподілі доходів.

Вибір принципів соціальної справедливості в перерозподілі доходів визначається в кожному суспільстві по-своєму, виходячи з духовних підвалин і вироблених національних стандартів, що формувалися протягом усього попереднього історичного розвитку даної країни. Наприклад, українське суспільство, що формувалося під впливом складних історичних подій, природних особливостей і якому були нав'язані й прищеплені принципи егалітаризму (у вигляді колективістських засад), у значній своїй більшості не сприймає філософію індивідуалізму. Тому прогресивні принципи соціальної справедливості в Україні необхідно впроваджувати на спільних засадах формування соціальної ринкової економіки та громадянського суспільства в цілому.