3.3. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції: а) фіскальна – залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий – це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучасним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Більше того кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать,що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки – цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище самовідтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання – витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних.[6]

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування чергових зобов’язань держави в рамках визначених бюджетним законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.[20]

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.[2]

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.[16]

ВИСНОВКИ

В курсовій роботі науково обґрунтовано економічну природу державного боргу, виявлено основні тенденції і специфічні особливості формування державного боргу в Україні, обґрунтовані концептуальні засади щодо вдосконалення механізму його управління та обслуговування в умовах перехідної економіки України. В результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки:

1) дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України. Державний борг – це сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів та сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках. Державний борг є структурним компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими відносинами.

2) обґрунтовано зміст поняття <<управління державним боргом>>. Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

3) розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів. Вирішення проблеми заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.

4) дослідження динаміки і структури державного боргу України дало змогу систематизувати етапи його формування. Перший етап характеризується залученням кредитів Національного банку України та утворенням зовнішнього боргу шляхом отримання іноземних кредитів під гарантії уряду. Другий етап – отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики з поступовим заміщенням цими облігаціями кредитів НБУ.

Останнім часом запозичення уряду диктувались, насамперед, необхідністю погашення та обслуговування накопиченого боргу. Можливості залучення коштів з внутрішнього грошового ринку були майже вичерпані. Незважаючи на відносно низьку ефективність внутрішньої державної позики в Україні, державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат. Для вдосконалення механізму функціонування державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів, виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти необхідно використовувати в інвестиційних цілях; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій та забезпечення їх дохідності.

5) крім класичної форми державного внутрішнього боргу в Україні в 1994 – 2004 роках утворився специфічний внутрішній борг держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, що є вкрай небезпечним для держави і може призвести до соціальної напруги. Для недопущення в майбутньому заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат потрібно насамперед вдосконалювати нормативно-правову базу, яка повинна передбачати майнову і адміністративну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати та використання нетрадиційних джерел погашення заборгованості.

6) зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з точки зору їх обсягу і з позицій ефективності використання. При неефективному використанні ресурсів потреба у їх кількості стає необмеженою. Це обумовлює необхідність встановлення межі залучення кредитів. Питання подальшого залучення зовнішніх фінансових ресурсів, необхідно вирішувати, перш за все, з позицій ефективного їх використання для економічного розвитку країни.

7) зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

8) нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на триваючу тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, недостатній. Розміри державного боргу в своїх абсолютних значеннях можуть досягати досить великих розмірів, проте борг завжди мусить знаходитися в певній залежності відносно величини ВВП. Перевищення показника державного боргу відповідно розмірів ВВП, а відтак й інших (скоординованих з ВВП) макроекономічних показників, починає становити загрозу економічній безпеці країни.

Хотілося б зробити ще декілька висновків, а саме підсумувати чим обумовлена боргова криза в Україні:

• слабе законодавче та нормативне поле, неоптимальна організаційна структура управління державним боргом;

• неузгодженість фіскальної та монетарної політики;

• неузгодженість фіскальної політики в частині регулювання бюджетним дефіцитом та політики управління державним боргом;

• майже повна відсутність аналізу використання залучених з зовнішніх джерел коштів.

Проаналізувавши динаміку зведеного бюджету України, можна зробити висновок, що він постійно зростає.

В Україні гостро постає проблема дефіциту бюджету.

Залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Основну масу зовнішнього боргу було накопичено до 1999 року.

Закінчуючи мою курсову роботу треба вказати на основні проблеми в Україні стосовно цих питань.

Основною проблемою є відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства, що викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків.

Серед них найнегативніший вплив мають:

• постійне недонесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв’язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

• відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов’язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

• послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

• неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.

Щоб говорити про якусь стабілізацію економіки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішувати ці проблеми.

Підсумовуючи, слід звернути увагу на те, що навіть до 1999 року спостерігався такий рівень показників, які характеризують рівень державного зовнішнього боргу України як безпечний та спроможність його відповідного обслуговування. Це дозволяє зараховувати Україну в коло країн, з малоймовірною можливістю виникнення боргової кризової ситуації.

В той же час зменшення частки залучення коштів з боку міжнародних фінансових організацій, несприятливі умови запозичення коштів з боку міжнародних фінансових організацій, несприятливі умови запозичення коштів з зовнішніх ринків капіталу, слабкість внутрішнього ринку капіталу надає особливої гостроти виникненню боргової кризи, що підтверджується зменшенням кредитних рейтингів України та висновками міжнародного фінансового співтовариства щодо ризикового стану державних фінансів України. Таким чином, поточна боргова криза в Україні в першу чергу обумовлена наступними чинниками:

• слабе законодавче та нормативне поле, неоптимальна організаційна структура управління державним боргом;

• неузгодженість фіскальної політики в частині регулювання бюджетним дефіцитом та політики управління державним боргом;

• майже повна відсутність аналізу використання залучених з зовнішніх джерел коштів.

Це і є основні проблеми сучасного несприятливого становища України, і щоб рухатись далі ми перш за все повинні справитись з наведеними вище проблемами.

Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України.

І на кінець моєї роботи є непогані новини: показник співвідношення державного боргу до ВВП знижується. Це відбувається як за рахунок росту економіки країни, так і за рахунок проведення виваженої боргової політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України (див. додатки – інформаційну довідку щодо державного та гарантованого державного боргу України за станом на № 212-VIII від 02.03.2015 року).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від № 5-рп/2014 від 15.05.2014р. [стаття 92].

2. Бюджетний кодекс України від № 212-VIII від 02.03.2015 р. [статті 2 (п. 14), 11, 14 (ч. 2), 15 (ч. 4, 5), 17 (ч. 3)].

3. Закон України <<Про державний внутрішній борг України>> від 16.09.92 р. [стаття 8].

4. Закон України <<Про Державний бюджет України на 2014 рік>> [статті 7, 8, 16, 17, 20, 21, 24, 25].

Декрет Кабінету Міністрів України від 04.07.2014, ВВР, 2014, N 33, ст.1162 <<Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів>>.

1. Наказ Міністра фінансів України про Порядок ведення Міністерством фінансів України обліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним від 24.12.2012  № 1407 .

2. Положення про Міністерство фінансів України, затвердженим Указом Президента України від 24.12.2012  № 1407.

3. Указ Президента України про функції Державного казначейства України щодо управління державним боргом від 17 січня 2013 р.  за № 130/22662 р.

4. Балабанов А., Балабанов І. Фінанси. – Санкт-Петербург, 2013 [стор. 239 – 240].

5. Бєскова И.А. Управління державним боргом. М: Фінанси. – 2012. [234 стор.]

6. Бондарук Т. Г., Степаненко В.О. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу. Фінанси України. – 2014 [стор. 96 – 97].

7. Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування . Фінанси України. – 2014 [стор. 176 – 178].

8. Василик О. Д. Державні фінанси України. КНУ ім. Т. Шевченка – К.: ЦУЛ, 2013 [стор. 278 – 280].

9. Василик О. Д. Теорія фінансів. – К., 2013 [389].

10. Вахненко Т. П. Державний борг України та його економічні наслідки. Інститут економічного прогнозування. – К.: Альтепрес, 2014 [стор. 64 – 65].

11. Василишин Р. Взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу України. Вісник УАДУ, 2014, № 4 [стор. 37–39].

12. Василишин Р. Державний борг України та управління ним. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. – Випуск 1. – К.: Вид-во УАДУ, 2012 [стор. 437 – 438].

13. Епіфанов А. О., Сало І. В. та ін. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник – К: Наукова думка, 2014 [301].

14. Козюк В.В. <<Ефект витіснення>> як наслідок державного боргу в перехідній економіці України. Вісник ТАНГу, 2010. Вип. 9 [стор. 132 – 133].

15. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України. Фінанси України, 2013. № 5 [стор. 85 – 90].

16. Козюк В. В. Макроекономічний аналіз зовнішнього боргу України за ринкової трансформації. Вісник ТАНГу, 2013. Вип. 7 [стор. 29 – 37].

17. Корнєєв В. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. Економіка України. – К., 2014 [стор. 30 – 34].

18. Кудряшов В. П. Фінанси. Навчальний посібник. – Херсон: Олді-плюс, 2012 [351 стор.].

19. Кучер Г.В. Удосконалення механізму управління зовнішнього державного боргу. Економ. вісник націон. гірничої акад. України. – Дніпропетровськ: РИК НГА України – 2014 [стор. 43 – 44].

20. Кучер Г. В. Управління державним боргом та економічна безпека України. Актуальні проблеми міжнародних відносин – К.: ВПЦ <<Київський університет>>, Інститут міжнародних відносин. – 2014 [стор. 83 – 85].

21. Онищук Я.В. Вплив боргової та фіскальної політики на соціально-економічний розвиток. Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку) – Ірпінь: Академія ДПС України, 2014 [стор. 143 – 144].

22. Дані офіціального сайту Міністерства Фінансів України: http://minfin.kmu.gov.ua/.