2.2. Механізм управління державним боргом України.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Загрозу економіці становить не стільки сам по собі державний борг як його абсолютний показник, особливо якщо він не значно відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих макроекономічних показників, стільки зростання суми витрат на його обслуговування [10].

Статистика державного боргу в Україні свідчить про кілька етапів у його формуванні.

Перший етап – період з 1991 по першу половину 1994 років характеризувався залученням виключно прямих кредитів Національного банку та утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. На початок 1994 року державний борг склав 4,8 млрд. дол. США, з яких 25 % становив внутрішній державний борг.

До другого етапу можна віднести період з другої половини 1994 року по нинішній час. В цей період поряд з наданням урядових гарантій за кредити державний борг формувався також за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. На цьому етапі була врегульована заборгованість України за енергоносії, розпочався випуск облігацій внутрішньої державної позики та поступове заміщення ресурсами, що отримані від цих облігацій прямих кредитів Національного банку України [25].

Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики здешевлення кредитних ресурсів, що проводилась в Україні, було зниження вартості залучення позичкових коштів на внутрішньому ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

На основі аналізу управління державного зовнішнього боргу виділяють такі основні цілі:

1) економічні цілі – це мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які залучаються, покращання умов рефінансування і переоформлення заборгованості;

2) зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу;

3) підвищення ефективності використання залучених ресурсів;

4) політичні цілі управління зовнішнім боргом – полягають у підтримці стабільності функціонування політичної системи;

5) соціальні цілі – це своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності та соціальної справедливості.

В Україні з усіх способів можливого використання залучених ресурсів значного поширення набув найменш ефективний спосіб – нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування зовнішнього боргу.

В зв'язку з цим важливим є питання про можливість використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які використовуються в світовій практиці і знайти способи переходу від відстрочки платежів до скорочення боргу, це буде сприяти урегулюванню проблеми зовнішньої заборгованості і забезпечення ефективності економіки України.

В умовах нездатності країни виконувати зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу і процентів по ньому виникає загроза її економічної незалежності. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому створюють значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни.

Для визначення стану зовнішнього державного боргу використовують такі основні показники:

1) відношення зовнішнього державного боргу до ВВП країни (див. додаток 1, рис. 1, табл. 1);

2) відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни;

3) коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються три групи країн-боржників:

1) країни з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60 %;

2) країни з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80 % і 220 % відповідно, але вищі 60 %;

3) країни з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80 % та 220 % відповідно (див. додаток 1, рис. 1, табл. 1).

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 % %, межею підвищеної небезпеки – 25-30 % %.

В Україні недостатньо на сьогодні своїх узаконених напрацювань по критичних показниках економічної безпеки країни по державному боргу. За більшістю показників боргової безпеки Україна поки що перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП наближається до критичної межі. Потенційну загрозу економічній безпеці держави становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування зовнішнього державного боргу.

В зв'язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості нинішній рівень економічної безпеки в Україні явно недостатній. Це дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України [24].

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності тобто можливості країни позичати кошти;

• оцінку платоспроможності або здатністю обслуговувати борг;

• контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• контроль за складом зовнішнього боргу.

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні [12].

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій та ін. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів та ін.

З метою досягнення позитивного впливу державного боргу на розвиток економіки необхідно проводити зважене управління його обсягами, структурою та динамікою. Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Метою управління державним боргом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін. Для досягнення поставлених цілей використовуються певні методи управління державним боргом. В умовах перехідної економіки задачі такого управління значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

1. мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом) джерелами;

2. організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів;

3. здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками;

4. організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком; накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством); продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки; проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності.

За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний.

Активний борг – це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, і збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін.

Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання [23, стор. 207 – 209].