2.4. Проблеми управління державним боргом України.

Фінансування державних капіталовкладень за рахунок боргу має сенс та є доцільним, якщо нинішня вартість (сьогоднішня дисконтна вартість) майбутніх доходів є вищою, ніж теперішня вартість суми майбутнього погашення боргу процентних платежів.

За таких умов держава не лише не обтяжує наступне покоління додатковими боргами, а навпаки – поліпшує його фінансове становище, тому що доходи перевищують вартість обслуговування боргу. Оскільки визначити майбутню прибутковість таких <<інвестицій>> державного сектора надзвичайно важко, багато промислово розвинутих країн використовують простий метод: видатки держави розподіляються на споживання (адміністративні витрати, оплата праці та пенсії державних службовців тощо) та капіталовкладення. При цьому робиться припущення, що всі <<інвестиції>> держави мають позитивну прибутковість, тобто що доходи від них покривають принаймні виплату боргів та відсотків.

Отже, вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу таких <<інвестицій>>. У багатьох країнах ця вимога закріплена законодавством. Для тих країн Західної Європи, які з 1999 році ввійшли до Європейського Валютного Союзу, цю вимогу зробили ще простішою: було погоджено, що річний дефіцит бюджету країни-члена не має перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП.

Теоретично, якщо не трапиться значних потрясінь ззовні, дотримання цієї вимоги з боку держави гарантує, що на середню та довготривалу перспективу вона не матиме проблем з обслуговуванням боргу, оскільки поточний дефіцит бюджету та зростання боргу <<прив'язані>> до ВВП (який зростає тими ж темпами або вище) та зростання податкових надходжень. Втім, у випадку України фактично існує така ситуація:

• від початку перехідного етапу дефіцит бюджету набагато перевищує обсяг капіталовкладень держави;

• було здійснено мало структурних реформ, які можуть оцінюватися залученням інвестицій;

• як номінальні, так і реальні відсоткові ставки за державним боргом є дуже високими [20].

Україна дотримується поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичень шляхом збільшення термінів та зниження вартості обслуговування.

Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років дешевшими.

Детальний аналіз чинної податкової системи свідчить, що за умов її збереження досягти вказаних темпів економічного зростання неможливо. Жорсткий податковий прес, що має місце в Україні, веде до <<тінізаціі>> економіки у досить специфічному напрямі, коли у тінь виводиться не сама діяльність, а доходи підприємств і громадян.

Визначити реальний рівень приховування від оподаткування доходів досить складно. Його можна оцінити тільки опосередковано – на основі даних податкової служби про значну кількість порушень податкового законодавства і про суму донарахованих податків.

Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок.

Навіть за умови ефективного використання залучених коштів завдання, виконання яких фінансується в тому числі за рахунок позик, належать до категорії довгострокових, тобто наслідки їх організації стануть відчутними не раніше ніж за 15 років від початку впровадження проектів.

Це означає, що такі проекти не можуть бути джерелом погашення короткострокових позик, залучених на їх фінансування. Тоді необхідні кошти віднаходяться шляхом рефінансування – залучення нових кредитів для погашення старих. На жаль, ефективність використання Україною державних позик не відповідає вимогам її основних кредиторів, що значно ускладнює процес залучення додаткових фінансових ресурсів. Одночасно уряд намагається поліпшити умови надання коштів, враховуючи швидке наближення обсягів державного боргу України до межі, за якою – тільки дефолт [15, стор. 64 – 65].

У структурі державного боргу значно переважає зовнішня заборгованість. Подібна статистика прояснюється і динамікою самого державного боргу, і динамікою корельованих з ним макроекономічних показників. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Так, у 1997 році було анульовано заборгованість перед НБУ, кредитні емісії якого досить довго були мало не єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету України.

З іншого боку, на питому вагу внутрішньої заборгованості в загальному заліку державного боргу вплинула девальвація української грошової одиниці. Відносно вигідні тоді умови зовнішніх позик сьогодні істотно програють порівняно з внутрішніми.

Обслуговування такого державного боргу для бюджету України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним. Кожного року на 20 років вперед у бюджет закладатимуться видатки з обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Серед непопулярних методів полегшення тягаря державного боргу, номінованого в гривнях – кредитна та грошова емісія, яка зменшує реальну суму державного боргу і одночасно усуває ефект перерозподілу доходів на користь заможних громадян. Його відносять до недоліків існування ринку державних запозичень [19].

Розрахунки свідчать про те, що співвідношення між державним боргом та ВВП ніяк не гарантує уникнення ризику невиконання боргових зобов'язань. По-перше, стрімке зростання процентних виплат вимагає скорочення всіх інших видатків, незважаючи на дефіцит бюджету. По-друге, значна частка надходжень від експорту має направлятися за межі країни. Якщо зовнішній світ втратить довіру до спроможності держави здійснювати ці заходи – наприклад, у ситуації, коли зростає співвідношення між дефіцитом зовнішніх рахунків та ВВП – можливо, виникне потреба у подальшій девальвації.

РОЗДІЛ.3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ