2.3 Види актів правозастосування

Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Петришина О.В. проводять класифікацію правозастосовних актів за наступними критеріями:

За суб'єктом прийняття:

1. акти представницьких органів дер­жавної влади;

2. глави держави;

3. акти органів виконавчої влади;

4. су­ду;

5. контрольно-наглядових органів;

6. органів місцевого самовря­дування.

За галузевою належністю норм, що застосовуються:

1. акти застосування конституційно-правових;

2. цивільно-правових;

3. адмі­ністративно-правових;

4. кримінально-правових норм та ін..

За юридичною формою:

1. укази;

У юридичному словнику розуміється під поняттям указ – акт загально нормативного або індивідуального характеру, що видається одноособово главою держави чи вищим державним колегіальним органом [3, с.937].

Указ Президента України – це правовий акт, адресований до невизначеного кола юридичних та фізичних осіб, державних органів та організацій[2, с.408].

Укази Президента України можуть бути як нормативним, так і ненормативними. До останніх належать, наприклад, укази про призначення тієї або іншої особи на відповідну посаду. Прикладом ненормативного указу може бути Указ «Про призначення О. Устименка начальником Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України» від 20 березня 2015 року №156/2015 [2, с.408].

Прикладом нормативного указу Президента України може бути Указ «Про строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» від 17 лютого 2015 року №88/2015 [2, с.408].

2. постанови;

Постанова – нормативно-правовий або індивідуальний акт, яким оформляється прийняте рішення. Виділяють зокрема постанови: а) Верховної Ради України; б) Кабінету Міністрів України; в) Пленумів Верховного суду України; г) суддів, прокурора і слідчого тощо [4, с.690].

3. розпорядження;

Розпорядження - різновид підзаконного акта, що видається оперативних та інших поточних питань, державного будівництва, економічного розвитку, сфери культури тощо. Видаються Президентом України та Урядом України , іншими органами державної влади та їх посадовими особами в межах їхньої коаметенції [3, с.813].

Розрізняють розпорядження, що мають разові правові наслідки для конкретного випадку і розпорядження довготривалої дії. Навідіну від постанови розпорядження, як правило, не має нормативного характеру. Скасувати розпорядження чи визнати його недійсним здійснється у судовому порядку або шляхом скасування вищестоящим органом [3, с.813-814].

4. накази;

Наказ – розпорядчий документ, що видається керівником підприємства, установи, організації на правах єдиноначальності або іншою посадовою особою в межах її компетенції [3, с.513].

Окремим видом є наказ суду у цивільному процесі, який може бути видано, у разі якщо:

1. заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2. заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3. заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово- комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4. заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5. заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів [7, с.44-45].

5. ухвали;

Юридичний словник трактує поняття ухвала як різновид усного або документального оформлення рішення, що приймається судовим органом, зборами, конфедерацією, з’їздом громад, організації, наукового колективу, політичної партії тощо відповідно до норм процесуального законодавства або заздалегідь обумовлених процедур [3, с.953].

З позиції норм цивільно-процесуального права ухвала – це рішення суду, яким оформлюються дії судді і суду при розгляді і вирішенні цивільних справ [5, с.649].

6. протести;

7. подання;

Подання – правова форма взаємовідносин між органам державної державної влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами. За своїм змістом постанова є клопотанням, зверненням, пропозицією, вимогою, реагуванням щодо правопорушень, інформуванням, попередженням тощо. За формою подання – це передбачений правовими нормами письмовий акт, документ [3, с.658].

Закон України «Про прокуратуру» в ст. 23 розуміє під поняттям подання - акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо:

1. усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;

2. притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;

3. відшкодування шкоди;

4. скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом;

5. припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб [9].

Подання може бути внесено Прем’єр-міністру України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам та іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, військовим частинам, громадським об’єднанням, органам державного нагляду (контролю), посадовим і службовим особам цих органів, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичним особам – підприємцям [9].

8. вироки;

Вирок – винесене іменем України рішення суду першої (в окремих випадках – апеляційної) інстанції про винність чи невинність підсудного у вчиненні злочину, про застосування чи незастосування покарання [3, с.97].

Ст.64 Конституції закріпила презумпцію невинуватості згідно з якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [6].

Вирок – найважливіший акт правосуддявін має відповідати принцпам законності, обгрунтованості, і мовивованості [3, с.97].

9. рішення та ін.

У найзагальнішому соціально-психологічному значенні – свідомий і вольовий акт особи, який передбачає вибір між альтернативними варіантами можливої поведінки у процесі досягнення певної мити. У межах діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування – правові акти, які встановлюють нові, змінюють чи скасовують діючі правові норми [3, с.806].

Кожне рішення з процесуального порядку проходить такі стадії як:

1. підготовка;

2. прийняття;

3. виконання.

Підготовка рішення полягає в обґрунтуванні варіанта для його прийняття. Ця стадія містить з’ясування проблеми та її осмислення, збір та аналіз інформації, постановка завдань, пошук шляхів її вирішення. Стадія прийняття рішення здебільшого формалізована пов’язана з процедурами обговорення і голосування. Виконання – це фактична реалізація завдань, поставлених у прийнятому рішенні. Деякі рішення реалізуються безпосередньо в момент їх прийняття – призначення на посаду, оголошення подяки чи догани тощо [3, с.806].

Крім того норми процесуального законодавства виділяють наявність рішення,яке приймається судовою гілковою влади. Рішення суду – один із видів судового рішення, яке приймають суди України за розглядом справи по суті у конституційному, цивільному, господарському судочинстві [3, с.807]. Конституційний Суд України за підсумками розгляду справи за конституційним поданням на своїх пленарних засіданнях постановляє рішення Конституційного Суду щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційного тлумачення Конституції України і законів України [3, с.807].

Загальні суди, які здійснюють судочинство, відповідно до норм ЦПК України ухвалюють: у першій інстанції рішення місцевого суду – за розглядом справи по суті; а апеляційній інстанції рішення апеляційного суду – у результаті скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення по суті чи зміни рішення; у касаційній інстанції рішення касаційного суду – у разі скасування рішення попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення по суті чи зміни оскаржених рішень, не передаючи справу на новий розгляд [3, с.807].

У цивільному і господарському судочинстві рішення по суті правових вимог поділяють на види про:

1. присудження;

2. визнання;

3. перетворення правовідносин.

Рішення про присудження підтверджують права, обов’язки і задовольняють інтереси сторін. Одній стороні суд присуджує виконати на користь іншої певні дії або утриматися від їх виконання. Рішення про визнання підтверджують наявність чи відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів. Рішення про перетворення спрямовані на зміну чи припинення правовідносин [3, с.807].

За характером правового впливу:

1. регулятивні;

2. охоронні.

Регулятивні - безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин через надання прав і покладання обов'язків на їх учасників [6]. 

Охоронні - встановлюють заходи попередження правопорушень, порядок притягнення до юридичної відповідальності, заходи відновлення порушених прав і відшкодування завданих збитків [6].

За юридичним значенням:

1. основні акти, які містять остаточ­не рішення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про на­городження);

2. допоміжні, тобто акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова про порушення кримінальної справи, ухвала суду).

За характером індивідуальних велінь:

1. ті, що управомочують;

2. ті, що зобов'язують або забороняють (наприклад, заборона обіймати відповідні посади або виконувати відповідні функції, зафіксовані вироком суду).

За характером юридичних наслідків:

1. правоконстатуючі;

2. правовідновлюючі;

3. правозмінюючі;

4. правоприпиняючі.

Кашаніна попре вище наведені критерії класифікації правозастосовних актів на види виділяє вище наведені критерії класифікації та і пропонує нові критерії класифікації .

Так за процедуро прийняття:

1. колегіальні;

2. одноособові.

За основними напрямками діяльності держави:

1. в сфері економіки;

2. війскової справи;

3. культури;