Висновки

Наукове дослідження інституту юридичної техніки актів правозастосування проведене в межах цієї роботи надало змогу розглянути вказаний інститут, з однієї сторони, як самостійне явище, а, з іншої сторони, як елемент юридичної техніки правових актів. Окрім того, було встановлено зміст і особливості актів правозастосування; а також з’ясовано специфіку їх юридико-технічної будови.

Результати проведеного дослідження, насамперед, мають теоретико-правове значення, оскільки зроблені висновки базуються на аналізі широкого кола юридичних літературних джерел, засновані на використанні системи загальнонаукових та спеціально наукових методів, що надало змогу вивчити юридичну техніку актів правозастосування в контексті самостійного інституту, з однієї сторони, та різновиду більш загального явища – юридичної техніки, з іншої сторони.

Практичне значення зроблених висновків за результатами дисертаційного дослідження виявляється в тому, що вони націлені на вдосконалення практики правозастосування в контексті розробки та прийняття актів правозастосування, що пов’язується із уніфікацією правил, прийомів, засобів і способів юридичної техніки актів, підвищенням рівня кадрового, організаційного та правового забезпечення.

Окрім того, в межах третього розділу нами проводиться дослідження юридичної техніки актів правозастосування в аспекті їх різновидів, що відображає специфіку юридико-технічної будови найбільш практично поширених актів правозастосування котрі мають розпорядчий та процесуальний характер. Це надало змогу встановити як теоретико-правові засади їх юридико-технічної будови, так і практичні аспекти вдосконалення практики розробки та прийняття розпорядчих і процесуальних актів.

Враховуючи проаналізовані юридичні літературні джерела щодо розуміння специфіки юридико-технічної будови актів правозастосування надається та обґрунтовується понятійний апарат, а саме надається авторське визначення поняттям:

1. юридична техніка, що являє собою сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів загальнообов'язкових правил поведінки;

2. акт правозастосування, що являє собою рішення, переважною оформлене документально, яке прийняте компетентним органом на основі і у відповідності до правових норм та спрямоване на безпосереднє регулювання конкретних відносин в сфері права між чітко визначеними суб’єктами. Змістом актів правозастосування є визначення та конкретизація обов’язків як передбаченої необхідності діяти певним чином, а також вимога щодо правомірного використання наданих суб’єктивних прав;

3. структура (композиційна побудова) акту правозастосування, що характеризується як результат літературного витвору являє собою внутрішню будову словесного документу, характеризує його внутрішню та зовнішню організацію, а також є способом забезпечення взаємозв’язку складових компонентів акту;

4. розпорядчий акт, під яким слід розуміти певний офіційний, письмовий документ, що закріплює веління відносно певної особи, явища, події або предмету, змістом якого є управлінські вчинки;

У першому розділі _{дисертаційного дослідження обґрунтовуються думка про те,} що юридична техніка є самостійним інститутом, який охоплює значну кількість правил, прийомів, способів і засобів, котрі умовно можливо поділити на:

1. вимоги щодо текстуальної нормативності правового акта, які визначають його правову специфіку та регулятивний зміст, а також є показником юридико-технічної культури суб’єктів правозастосування;

2. вимоги щодо текстуальної побудови правового акта, а саме: розробка тексту акта за схемою юридико-логічних зв’язків між елементами норм права; побудова тексту за принципом мінімізації його обсягу та максимізації його нормативного змісту; дотримання структурності правового акта та послідовності викладу положень;

3. вимоги щодо забезпечення системного характеру права, а саме: мінімізація кількості правових актів з одного й того самого предмета регулювання;

4. вимоги щодо мовної зрозумілості, чіткості та доступності правового акта.

Окрім того обґрунтовується думка про те, що юридична техніка актів правозастосування є складовою частиною юридичної техніки правових актів.

Встановлено, що акти правозастосування виконують роль важливого засобу, інструменту в техніці застосування норм права, сприяючи оптимальній реалізації в поведінці людей приписів, які викладені в правові нормі. За допомогою зазначених актів відбувається матеріалізація не лише суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, але й в певних випадках також юридичних повноважень.

У другому розділі дисертаційного дослідження звертається увага на те, що розвиток як законодавчої бази, так і системи актів правозастосування в Україні має хаотичний безсистемний характер. Це пояснюється тим, що є наявними прогалини щодо єдиного використання прийомів і засобів юридико-технічної будови документів. Обґрунтовується, що застосування документальних форм та власних правових кліше забезпечує організованість і структурованість тексту. Вони сприяють не лише доступності кожної із структурних частин тексту, але і забезпечують перехід від однієї композиційної частини до іншої.

Процес правозастосування пов’язаний із побудовою змісту актів правозастосування, що здійснюється на композиційних засадах. Серед композиційних характеристик тексту, автор виокремлює його послідовність, ретроспективність, інформативність, цілісність в структурно-смисловому значенні. На нашу думку, впорядкованість розміщення частин акту правозастосування, з одного боку, забезпечує відображення логічної послідовності всієї багатогранності процесуальних операцій, здійснених в ході діяльності суб’єкту правозастосування, а з іншого – дозволяє в документальній формі узагальнити результати правозастосування, лаконічно викласти всю сукупність висновків, отриманих в процесі здійснення тієї або іншої процесуальної дії.

У третьому розділі аргументується думка про те, що сучасний розвиток практики правозастосування в Україні, з однієї сторони, вимагає неухильного дотримання певної сукупності обов’язкових вимог, які висуваються до професійної діяльності суб’єктів, а з іншої сторони – потребує чіткого підпорядкування змісту і структури актів правозастосування правилам юридичної техніки, що визначає юридико-технічну досконалість самих документів та професіоналізм діяльності суб’єктів правозастосування.

На нашу думку, процесуальний порядок створення розпорядчого акту характеризується специфічним проявом інтелектуальної роботи суб’єкту, який наділений владними повноваженнями щодо вивчення недоліків управління підвладними, вироблення певного уявлення щодо шляхів подолання невпорядкованості у діях підвладних, трансформація його у зміст та форму розпорядчого рішення з метою максимального досягнення задуманого соціального ефекту. Одним із основних критеріїв для виокремлення розпорядчих актів із системи актів правозастосування є не лише їх управлінський характер, але і певні характерні юридико-технічні особливості розпорядчих актів. Серед таких особливостей можливо виокремити наступні:

• офіційність закріплення та прояву, що визначає не лише загальнообов’язковість, конкретність та чіткість документу, але і його вагоме значення та впливовий характер на поведінку підвладних суб’єктів;

• письмовий характер документу, що уособлює в собі певну послідовність використання мови письма, з метою найбільш оперативного доведення змісту розпорядження до адресатів;

• мовленнєве навантаження розпорядчого акту має офіційний діловий стиль викладення та визначає веління однієї особи по відношенню до іншої;

• має лаконічний характер та максимально ємний зміст інформації для оперативного усвідомлення підвладним вимог владарюючого суб’єкту;

• наявність необхідних реквізитів та чіткої внутрішньої структури, що забезпечує універсальність використання розпорядчого документу та усвідомлення його змісту.

На нашу думку, юридична техніка розпорядчих актів є складовою частиною юридичної техніки актів правозастосування, що обумовлено загальним співвідношенням між феноменом розпорядчих актів та більш загальною категорією – актами правозастосування. З іншої сторони специфіка юридичної техніки розпорядчих актів визначається особливістю правового статусу суб’єктів, які приймають вказані акти, правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаного документу, особливістю його змісту, що передбачає обов’язкове виконання веління автора розпорядчого акту, а також організацією роботи підвладних структур.

В останньому підрозділі роботи встановлено, що процесуальні акти як результат розгляду певної індивідуальної справи або відображення окремих етапів розгляду справи вміщують в собі не лише висновки, які зроблені уповноваженими органами по справі, але і закріплюють всю процедурність вивчення, дослідження й аналізу матеріалів (обставин) справи, змістом якого є певний логічно-послідовний інтелектуальний процес, що здійснюється з метою встановлення істини та прийняття об’єктивного рішення в рамках вимог норми права. Правила і прийоми юридичної техніки процесуального акту є невід’ємним критерієм для забезпечення, з однієї сторони, формування досконалого за формою і змістом акту правозастосування, а з іншої сторони – є засобом закріплення процесуальних основ розгляду справи, що в подальшому надають змогу адресатам цього акту усвідомити процес розгляду справи, рівень аргументованості висновків та відповідність діяльності суб’єктів правозастосування вимогам закону.

Обґрунтовується думка про те, що юридична техніка процесуальних актів відіграє конкретизуюючу роль у побудові змісту процесуального документу шляхом втілення вимог правового припису у життєдіяльність суспільства та характеризує інтелектуальну роботу суб’єктів правозастосування у процесі трансформації вимог правових норм за допомогою юридико-технічних правил і прийомів у зміст процесуального акту.

За результатами дослідження в третьому розділі дисертації, окрім зазначених вище положень, автором виокремлюються ряд рекомендаційних узагальнюючих висновків, а саме:

1. доцільно активізувати наукове дослідження проблем юридичної техніки як багатоаспектного системного явища, взагалі, та юридичної техніки розпорядчих і процесуальних актів, зокрема, з метою вироблення методичних рекомендацій щодо практичної побудови змісту і структури актів;

2. рекомендовано активізувати процес уніфікації правил і прийомів юридичної техніки актів правозастосування шляхом його базування на наукових принципах і засадах побудови;

3. необхідно сприяти підвищенню рівня правової культури та фахової підготовки суб’єктів правозастосування в сфері отримання знань та навичок використання юридико-технічних прийомів побудови розпорядчих та процесуальних актів;

4. доцільно провести оновлення законодавчої бази з метою детальної регламентації, з однієї сторони, процесуальних аспектів діяльності уповноваженого суб’єкту правозастосування, а з іншої сторони, закріпити положення, що мають імперативний характер та націлені на правове регулювання правил і прийомів юридичної техніки;

5. необхідно підвищувати рівень правового та організаційного забезпечення розробки, обговорення та прийняття розпорядчих і процесуальних актів, з метою гарантування їх об’єктивності, повноти та відповідності правовим приписам.

Дієвість будь-якого правового або індивідуального припису є найвищим досягненням інститутів правозастосування. Приділяючи увагу теоретико-правовим та практико-прикладним аспектам юридичної техніки актів правозастосування, формується науково обґрунтована основа для формування дієвого механізму застосування норм права.