- •2. Іменники і відміни у діловому мовленні.
- •3. Іменники іі відміни у діловому мовленні.
- •4. Іменники ііі відміни у діловому мовленні.
- •5. Іменники іv відміни у діловому мовленні.
- •6. Використання форм родового відмінка однини іменників іі відміни у професійному мовленні.
- •7. Рід відмінюваних і невідмінюваних іменників.
- •8. Рід та особливості вживання назв осіб за професією, званням, посадою тощо.
- •9. Утворення кличного відмінка.
- •10. Правопис та особливості відмінювання складних іменників. Віддієслівні іменники.
- •11. Розряди прикметників. Прикметники у про. Мовленні
- •12. Ступені порівняння
- •13. Творення і правопис прикметників.
- •14. Загальні вимоги до мовних засобів ділових паперів
- •15. Дієслово, правопис особових закінчень дієслів і та іі дієвідміни.
- •16. Неозначена форма дієслова, особливості використання у діловому мовленні.
- •17. Безособові форми на –но, -то, особливості використання в діловому документі.
- •18. Творення і вживання деяких форм дієслова у професійному мовленні.
- •19. Вставні слова і вирази у професійному мовленні.
- •20. Дiєприкметником називається особлива форма дiєслова, що означає ознаку предмета за дiєю I вiдповiдає на питання який? ( оздоблений, випечений).
- •29. Правопис прислівників.
8. Рід та особливості вживання назв осіб за професією, званням, посадою тощо.
Офіційні назви посад, професій, звань - іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок. Це пов'язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило, обіймали особи чоловічої статі.
2. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.
3. Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив...
4. Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор - авторка, аспірант - аспірантка, вихованець - вихованка, дисертант - дисертантка, поет - поетеса, студент - студентка, учень - учениця, спортсмен -спортсменка.
5. Лише жіночий рід має слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці; друкар - працівник друкарської справи).
6. Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично: Суддя Іванова оголосила вирок. Суддя Іванов повідомив про наслідки розслідування. Голова Коляда оголосила подяку. Голова Коляда ознайомив присутніх з планом роботи фірми.
7. У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб за місцем проживання, роботи, статусу: сільчани - жителі села, освітяни - працівники освіти, заводчани - заводські робітники, циркачі - артисти цирку, зв 'язківці - працівники відділень зв в'язку, городяни - мешканці міста.
9. Утворення кличного відмінка.
1) Кличний відмінок іменників І відміни
Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення -о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м'якої групи у кличній формі мають закінчення -є (-є): нене, закрійнице, Насте, Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок іменників м'якої групи, що означають жіночі пестливі імена та назви жінок: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.
2) Кличний відмінок іменників II відміни
2.1. Закінчення -у мають:
а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-): братику, хлопчику, синку, батьку, внучку, Петрику, Івасику;
б) іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Алі-ку, Гайку, Олегу, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху;
в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж): викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю, товаришу (але каменяре).
2.2. Закінчення -ю виступає у іменників м'якої групи: вихователю, дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю.
2.3. Закінчення -є мають:
а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче, друже, пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе (але: діду, сину, тату);
б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -іст-, -ор-, -тор-, -атор-, -ер-, -ир-: радисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре, адміністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире;
в) іменники м'якої групи із суфіксом -ець-: молодче, хлопче, кравче (але: бійцю, знавцю, добровольцю);
г) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре, кресляре, стороже.
3) Кличний відмінок іменників III відміни
У кличному відмінку іменники III відміни мають закінчення -є: розкоше, радосте, Любове, Аделе, Нінеле.
4) Кличний відмінок імен по батькові
Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.
5) Звертання, що складаються з кількох назв
5.1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно, пане Максиме, друже Іване, тітко Маріє.
5.2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соко-ловський.
5.3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму обов'язково має перше слово, друге може виступати у формі як називного, так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово (голова), товаришу майоре (майор).
