4. Методологічні труднощі й зони ризику при конструюванні ділових ігор

Більшість дослідників та розробників ділових ігор фіксують наступний ряд негараздів використанні і проектуванні ділових ігор:

– відсутність загальноприйнятої (чи навіть поділюваної більшістю дослідників та практиків) концепції ділової гри;

– некритичне запозичення технологій ділових ігор при перенесення їх у різні дисциплінарні практики;

– методологічні складнощі у оцінці ефективності різних видів ділових ігор;

– труднощі відтворення і тиражування ділових ігор, через брак їх цілісних описів

– випередження емпіричними розробками ділових ігор їхніх теоретичних описів.

Окремо можна назвати і соціально-психологічні «збої» у діловій грі. Чимало їх ми викликанідвуплановим характером гри, коли реальним і умовний плани починають «конфліктувати». Домінування реального плану над умовним планом відбувається, якщо:

а) особисті стосунки поза грою переносяться до гри;

б) конфлікт, що виник рамках ігрових ролей, зачіпає стосунки держави й поза грою;

в) хтось із учасників гри «використовує» ігрові ситуації та відносини у групі для «рішення» своїх внутрішніх, глибоко особистісних проблем.

>Отрефлексированние вище труднощі, дозволили дослідникам сформулювати такі практичну пораду викладачеві як проектувальнику і користувачеві навчальних ділових ігор:

1. Ділові гри досить трудомістка іресурсо-затратная форма навчання, тому варто використовувати лише у випадках, іншими формами і методами навчання неможливо досягти поставлених освітніх цілей. Це означає, що ділові гри можна буде залучити до тому випадку, коли важливі:

– отримання цілісного досвіду виконання майбутньому професійному діяльності;

– систематизація в цілісну систему вже наявних проблем учнів наміток до умінням і навичкам;

– отримання досвіду соціальних відносин;

– формування професійного творчого мислення.

2. Впровадження в навчальний процес, хоч б однієї гри… призводить до необхідності перебудови усієї використовуваної викладачем методики навчання.

У ділової грі не можна витрачати час на те, що студенти немає уявлення, це веде до профанації ділової гри. Це означає, щокомпетентностное участь учнів у грі вимагає завчасної підготовки в них (наприклад, слід попередньо вчити дискусії, методами аналізу ситуації, методам розігрування ролей тощо.)

3. Важливо уникнути крайності редукування ділової гри, з одного боку, дотренажу, з іншого боку, до азартній грі.

4. Викладач основну активність виявляє на етапі розробки, підготовки ігри та зовсім на етапі її рефлексивної оцінки. Чим менший втручається викладач у процес гри, тим більше у ній ознак саморегуляції, тим більша навчальна цінність гри.

5. Ділова гра вимагає зміни ставлення до традиційної уявленню щодо поведінки студентів. Головним стає дотримання правилами гри.Дисциплинарние порушення, зі звичним погляду, (наприклад, самовільний вихід із аудиторії) у діловій грі втрачають такою свого статусу.

6. Оптимальна тривалість ділової навчальної гри приблизно 4 години. Таке рамкову час дозволяє компромісно вписатися у існуючу освітню систему.