2. Управління трудовими ресурсами в системі управління економікою держави

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Щоб зрозуміти сутність поняття "трудові ресурси", треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

- осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

- осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки - від 16 до 59 років, чоловіки - від 16 до 64 років включно);

- осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки -з 60, чоловіки - з 65 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці - це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці - це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

- населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);

- працюючі особи пенсійного віку;

- працюючі особи віком до 16 років.

Одним із головних напрямів організації суспільств різних типів є по­літика управління, що своєрідно реалізується на кожному конкретно-історичному етапі і розрахована на тривалий період його розвитку. Уп­равління людськими ресурсами є складовою управління розвитком сус­пільства, адже економіка держави - це цілісна система і єдиний організм, а не набір розрізнених ресурсів. Практично розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх якісним складом, віком, рівнем освіти, професіоналізмом та здатністю і готовні­стю до ефективної праці.

Механізм управління трудовими ресурсами в Україні сформувався в умовах екстенсивного розвитку суспільства, на основі незмінної техніч­ної бази, високої частки ручної праці та низького рівня її продуктивності. В умовах ринкової економіки, підвищення рівня індустріалізації та інте­лектуалізації праці виникла необхідність пошуку нових форм і методів управління людськими ресурсами, оскільки суб'єктом і об'єктом управ­ління виступають люди.

За своїми характеристиками людські ресурси істотно відрізняються від усіх інших ресурсів, які використовуються в суспільстві, а тому вима­гають специфічних підходів управління.

Специфіка людських ресурсів виражена в слідуючому:

- по-перше, люди наділені інтелектом, їхня реакція на зовнішнє управління емоційно усвідомлена, а не механічна, отже, процес взаємодії між суб'єктом та об'єктом є двостороннім;

- по-друге, люди здатні до постійного удосконалення та розвитку;

- по-третє, трудове життя людини триває протягом 35-50 років, тому відношення людей до системи управління мають довготерміновий харак­тер.

Як об'єкт управління людські ресурси виступають одночасно як ви­робником, так і споживачем матеріальних та духовних цінностей. Тому особливістю управління людськими ресурсами є необхідність всебічного вра­хування інтересів особистості, суспільства, окремого регіону, забезпечення їх органічного поєднання.

Суб'єктом управління людськими ресурсами виступає держава, яка розробляє комплекс соціально-економічних, організаційно-правових заходів, спрямованих на раціональне відтворення людських ресурсів, їх формування та використання.

Управління на державному рівні здійснюється на основі законів Ук­раїни та програм уряду. Функцію управління людськими ресурсами здійснюють державні органи, профспілки, підприємницькі структури та трудові колективи.

Основним завданням управління людськими ресурсами на рівні дер­жави є:

- формування якісного складу людських ресурсів, забезпечення на­лежного рівня життя людей;

- забезпечення народного господарства кваліфікованим персоналом, тобто цілеспрямована, збалансована підготовка, перепідготовка праців­ників, безперервне підвищення їх професійного рівня та освіченості;

- забезпечення ефективної зайнятості населення, його оптимальне розподілення між регіонами, галузями та раціональне його використання;

- створення рівних можливостей для одержання освіти, професії та працевлаштування для всіх соціальних груп населення;

- створення належних умов праці та її безпеки;

- забезпечення гарантованої оплати праці.

Отже, управління людськими ресурсами є одним із основних на­прямів діяльності держави і складовою загальнодержавної соціально-еко­номічної політики, оскільки безпосередньо спрямоване на відтворення й активізацію людського фактора, реалізацію економічних та соціальних програм.

Управління людськими ресурсами включає комплекс заходів, спря­мованих на відтворення, формування, розподіл й перерозподіл та вико­ристання людських ресурсів і здійснюється як:

• демографічна політика, яка спрямована на управління процесами демографічного розвитку населення в державі та її регіонах;

• політика в галузі освіти, що має вплив на всебічний розвиток лю­дей, їх розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних цінностей, формування громадян, які спроможні усвідомлено робити свій професійний вибір і на цій основі забезпечити народне господарство ква­ліфікованими, конкурентоспроможними працівниками;

• політика зайнятості - пов'язана із забезпеченням працездатного населення робочими місцями. Основна мета цієї політики - створення матеріально-технічних, соціально-економічних умов для працевлашту­вання кожного члена суспільства за його бажанням;

• політика праці та заробітної плати - спрямована на здійснення контролю за мірою праці і мірою споживання матеріальних та духовних цінностей, регулювання трудових відносин і оплати праці, матеріально­го заохочення, покращання трудової та виробничої дисципліни;

• соціальна політика - спрямована на створення сприятливих умов для розвитку особистості, її здібностей, знань та умінь за рахунок всебічного покращання умов праці і побуту, організації охорони здоров'я, соціально­го забезпечення, розвитку культури та мистецтва.

Такі соціальні фактори, як характер, зміст і умови праці, її організа­ція, культура виробництва, соціально-побутове обслуговування, органі­зація відпочинку безпосередньо впливають на формування, розвиток та якісний склад трудових ресурсів. Державне управління дає можливість поєднати і узгодити управлінські дії всіх державних структур.

Управління людськими ресурсами — це система цілей, завдань і спо­собів, спрямованих на якісне відтворення та використання людських ре­сурсів держави, і є складовою управління економікою, оскільки всі ре­форми проводяться через людей і для людей.