3. Організаційна структура державних органів управління трудовими ресурсами в Україні

Механізм управління трудовими ресурсами являє собою систему органів управління, засобів, методів, спрямованих на реалізацію соціаль­но-економічної політики держави у сфері забезпечення ефективного відтворення людських ресурсів.

Виходячи з основних принципів управління та організаційно-пра­вових норм, закріплених у Конституції України та створених на її основі нормативних актів, розрізняють органи державного управління: загаль­ної, спеціальної і галузевої компетенції.

До органів загальної компетенції належать Кабінет Міністрів Украї­ни та державні обласні адміністрації і Ради народних депутатів, які здійснюють координаційну діяльність підсистем управління економікою на державному та регіональному рівнях.

Органами спеціальної компетенції є міністерства, відомства, депар­таменти, комітети, які забезпечують міжгалузеву координацію з спеціаль­них питань, що мають загальний для всіх галузей характер.

Органи галузевої компетенції вирішують спеціальні питання галузей, ці органи представлені галузевими міністерствами і підпорядкованими їм об'єднаннями та підприємствами.

Державна система управління трудовими ресурсами України вклю­чає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади і управлінь, що централізовано регулюють основні соціально-еко­номічні відносини в країні, а також методи управління і механізм їх ви­користання. Завданнями державної системи управління є прийняття за­конів, контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та ре­комендації з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації праці та вирішення конфліктних ситуацій.

В умовах ринку державне регулювання соціально-трудових відносин має обмежений характер і, як свідчить досвід розвинутих країн, стосується тільки питань трудового законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо.

Законодавча влада приймає закони з питань зайнятості населення, соціально-трудових відносин, оплати праці. Вона представлена Верхов­ною Радою України, де сформовані комітети з питань оплати, зайнятості населення, соціального захисту.

Виконавчу владу здійснює уряд (Кабінет Міністрів України), який формується Президентом України. Уряд формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Виконавча влада реалізує виконання законів.

Судові органи здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів, по­в'язаних з застосуванням трудового законодавства. До судової влади на­лежать суди: Конституційний, Верховний, Арбітражний, а також Міністерство юстиції.

У вирішенні соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Багато проблем з управління трудовими ресурсами розгля­дається з урахуванням рекомендації МОП, членом цієї організації є і Ук­раїна.

Центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення єдиної державної політики з зайнятості, соціального захисту є Міністерство праці та соціальної політики України, а також відділи праці обласних і район­них Рад народних депутатів.

Міністерство праці та соціальної політики України працює у взає­модії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя та з громадськими організаціями.

Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України є:

- розробка політики в соціально-трудовій сфері;

- координація всієї роботи соціально-трудової сфери країни;

- розробка основних напрямків соціальної політики уряду;

- формування правової й нормативної бази регулювання соціально-трудових відносин;

- участь у підписанні Генеральної та галузевої угод;

- регулювання ринку праці та зайнятості населення.

Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики

Сфера діяльності	Напрямки діяльності
1	2
Оплата й мотивація праці працівників у виробничих галузях та в бюджетній сфері	Вивчення перспективних і міжгалу­зевих проблем оплати праці в різних виробничих галузях; підготовка пропозицій про мінімальний рівень оплати праці; встановлення тариф­них ставок та посадових окладів для працівників бюджетної сфери
Рівень життя і со­ціальний захист населення	Проведення моніторингу рівня жит­тя, доходів, умов і охорони праці, аналіз структури й динаміки дохо­дів, розробка мінімальних спожив­чих бюджетів та соціальних пільг, компенсацій; вивчення загальних питань пенсійного забезпечення
Політика на ринку праці й зайнятості населення	Аналіз і регулювання ринку праці, розробка політики зайнятості, ви­вчення й прогнозування міграції населення та соціальних проблем зайнятості
Організація праці	Розробка форм і методів організації та нормування праці, тарифікація праці
Підготовка і пере­підготовка кадрів	Розробка видів і методів підготовки, перепідготовки кадрів для ринкової економіки, прогнозування ринку професій та профорієнтації насе­лення, розробка міжрегіональних і міжгалузевих програм у цій сфері
Охорона та умови праці	Розробка та узгодження норм і пра­вил з охорони та умов праці
Соціальне страху­вання	Розробка методичного й норматив­ного забезпечення соціального стра­хування, розвиток страхування від нещасних випадків, професійних захворювань, планування пільгових пенсій
Трудові відносини та соціальне парт­нерство	Розробка порядку укладання Гене­ральної та галузевих угод. Організа­ція соціального партнерства, вирі­шення трудових конфліктів; розро­бка нормативно- методичних доку­ментів з питань трудових відносин і соціального партнерства
Правове регулю­вання праці і соці­альних питань	Підготовка та експертиза проектів нормативних актів, систематизація та аналіз трудового законодавства
Міжнародне спів­робітництво	Розробка пропозицій з питань дво­стороннього співробітництва, коор­динація робіт з МОП, вивчення про­ектів зарубіжної технічної допомоги

Підвідомчими організаціями Міністерство праці та соціальної пол­ітики України є Державна служба зайнятості, Національна академія праці, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин у м. Лугансь­ку; Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та ін.

Поряд із системою Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни визначені функції управління трудовими ресурсами виконують інші міністерства та відомства України (Міністерство освіти і науки, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет з мо­лодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я і підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації).

Державні органи влади при розробці програм економічного та со­ціального розвитку забезпечують збалансований розвиток економіки, комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, раціональне використання виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, прискорення реалізації науково-технічних винаходів та розро­бок, спрямованих на підвищення темпів росту продуктивності суспіль­ної праці та якості продукції. В народногосподарських програмах визна­чаються також галузеві та територіальні пропорції формування робочих місць і трудових ресурсів, темпи розвитку соціально-побутової інфра­структури.

Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування нау­кових та науково-педагогічних кадрів в Україні. Воно ж здійснює керів­ництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдину державну політику в галузі підго­товки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств та відомств у цій галузі та ін.

Галузеві міністерства та відомства України в царині управління тру­довими ресурсами:

• створюють і забезпечують надійне функціонування економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання;

• визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств;

• вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підвищення їх кваліфікації, проводять активну кадрову політику в умо­вах виборності керівників на підприємствах і формування резерву на ви­сування;

• розробляють і реалізують заходи внутрішньогалузевого перероз­поділу вивільнених працівників;

• створюють галузеві інформаційні банки даних вакантних робочих місць, а також по працівниках, що звільняються, для їх внутрішньогалу­зевого перерозподілу.

Головна роль в управлінні трудовими ресурсами належить Державній службі зайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням, але й регулює процеси зайнятості населення по те­риторії, веде профорієнтаційну роботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в період тимчасової незайнятості. Служба зай­нятості таким чином бере на себе турботу від імені держави щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питань професійної орієн­тації і підготовки тимчасово вивільнених людей до нової роботи.

Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першу чергу вирішують завдання забезпечення надійного функціону­вання районних і міських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою за­безпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кад­рами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному рівні пе­редбачається вирішення таких завдань:

• прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб у них галузей народного господарства облас­тей, районів і міст;

• розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне викори­стання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості тру­дових ресурсів і робочих місць;

• розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчан­ня працівників, що звільняються;

• координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком;

• створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць.

Управління обласними ланками єдиної системи управління трудо­вими ресурсами країни проводиться органами та організаціями місце­вих Рад, включаючи галузеві головні управління, управління і відділи державної статистики, а також обласні Ради профспілок.

Важливого значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні її продуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах.

Трудові колективи підприємств (об'єднань) складають первинну лан­ку системи управління трудовими ресурсами країни, а також регіональ­них і галузевих систем, основними завданнями яких є:

• визначення потреб в кадрах, їхньої чисельності і професійно ква­ліфікаційного складу, джерела працезабезпечення;

• формування стабільних трудових колективів, здатних добиватися високих кінцевих результатів;

• забезпечення відповідності кадрів вимогам сучасного виробницт­ва, організація підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

• розробка заходів ефективного використання створеного виробни­чого потенціалу на підставі введення багатозмінного режиму роботи ус­таткування, в першу чергу унікального і такого, що дорого коштує; про­ведення атестації та раціоналізації робочих місць, скасування зайвих і неефективних робочих місць;

• реалізація заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці і побуту працівників.

Свою діяльність підприємства (об'єднання) і організації проводять в тісній взаємодії з місцевими державними органами управління, активно беруть участь в роботі із забезпечення комплексного економічного та

Опального розвитку території; разом з місцевими органами з працев­лаштування проводять підбір нового місця роботи працівникам, що звільняються, організовують внутрішньогалузевий перерозподіл. Управ­ління на даному рівні здійснюється адміністрацією, радою трудового колективу, профспілковим комітетом.

Отже, управління трудовими ресурсами здійснюється на трьох рівнях: державному, регіональному та місцевому. Для того, щоб політика управ­ління з питань відтворення та використання трудових ресурсів була ефек­тивною, необхідно досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях.