2. Основні закони і закономірності системи управління трудовими (людськими) ресурсами

Наукове управління людьми не є тільки вольовою, суб'єктивною дією, що базується на правилах і принципах, сформованих у результаті узагаль­нення багаторічної практики. Воно передбачає розкриття сутності уп­равлінських процесів, пізнання і використання об'єктивних законів роз­витку суспільства.

До основних законів управління людськими ресурсами відносять:

• закон спеціалізації управління, суть якого полягає в тому, що уп­равління на державному рівні здійснюється певними державними орга­нами — міністерствами, відомствами, що спеціалізуються на вирішенні окремих проблем (Міністерство освіти і науки України, Міністерство праці та соціальної політики України);

• закон інтеграції управління. Необхідність інтеграції визначається потребою відтворення людських ресурсів і управління, яке не може здійснюватись без координації діяльності більшості державних органів;

• закон оптимального поєднання централізації і децентралізації уп­равління. Використання даного закону передбачає, з одного боку, цент­ралізоване, сконцентроване управління, з іншого - необхідність пере­дачі окремих функцій управління на регіональний рівень;

• закон демократизації управління, який відображає співвідношен­ня влади і підпорядкованості;

• закон економії часу в управлінні, що виступає як закон управління робочим часом.

Ці закони є ніби обмеженнями в практиці управління соціально-еко­номічними системами. Тому тільки при врахуванні дії об'єктивних за­конів можна успішно досягнути поставлених цілей.

Управління людськими ресурсами також враховує дію економіч­них законів (закон вартості, попиту й пропозиції, закон розширеного відтворення тощо), законів соціології, психології і використовує найбільш загальні закони кібернетики (закон зворотного зв'язку, закон оптимізації, закон пристосування систем до зовнішнього середовища).

Отже, управління - це вміння добиватися поставлених цілей, вико­ристовуючи працю, інтелект, мотиви, поведінку людей.

У науковому управлінні використовуються його закономірності, в яких проявляються закони суспільного розвитку.

Рівень управління визначається глибиною пізнання й здатності дот­римуватись в практичній діяльності «вимог» законів й закономірностей створення, функціонування та розвитку системи управління людськими ресурсами.

Загальною закономірністю є єдність системи управління, стабільність внутрішніх зв'язків, характер їх формування та розвиток. Ця зако­номірність проявляється в єдності принципів управління, системи інте­ресів, методів і техніки управління. Всі елементи системи управління взає­мопов'язані між собою і повинні відповідати один одному. Це потрібно враховувати в процесі проектування, удосконалення системи, передба­чати одночасні зміни всіх основних її елементів.

Закономірність пропорційності виробництва та управління реалізуєть­ся за допомогою планування раціональних міжгалузевих, міжрегіональ­них пропорцій відтворення й використання трудових ресурсів, підтримання певного співвідношення кількості працівників вищої та середньої квалі­фікації та працівників певних спеціальностей.

Специфічною закономірністю є співвідношення керуючої та керо­ваної систем.

В управлінні існують й інші закономірності, що характеризують ок­ремі його сторони. Знання закономірностей дає можливість не тільки правильно оцінити управлінські процеси, а й прогнозувати їх розвиток.