Підтема 7. Синтаксичні норми української мови

1. Порядок слів у реченні.

2. Координація підмета з присудком.

Література:

[3]; [6]; [7]; [9];[15]; [17]; [23].

9.1. Порядок слів у реченні

Прямий порядок слів – це стилістично нейтральне розташування членів речення.

Непрямий, зворотний порядок слів, або інверсія, – це стилістично активне розташування членів речення. В українській мові є т.зв. вільний порядок слів, тобто всі члени речення можуть міняти своє місце. Проте переміщення членів речення спричиняє зміни синтаксичні, змістові та стилістичні.

Тобто, порядок слів має такі функції:

• синтаксичну (Брат повернувся веселий. Веселий брат повернувся);

• змістову (Я побачив викладача батька. Я побачив батька викладача);

• стилістичну (Ці хлопці мені не подобаються. Не подобаються мені ці хлопці).

Порядок слів в українській мові найчастіше виконує стилістичну функцію.

Будь-який зворотний порядок слів у тексті має бути функціонально, стилістично, естетично виправданий. Невиправдана інверсія призводить до стилістичних помилок, до спотворення значення речення.

Типовими ознаками прямого порядку слів є такі:

• підмет передує присудкові;

• узгоджене означення передує означуваному слову, а неузгоджене стоїть після слова, якого стосується;

• додаток стоїть після слова, якого він стосується;

• обставини залежно від значення та способу вираження можуть стояти перед словом, з яким пов’язуються, і після нього.

У простому реченні найбільше змістове навантаження має слово, що стоїть на початку (якщо це місце не є для нього звичайним) або в кінці речення.

Не можна використовувати інверсії без зміни змісту:

1. в реченнях, у яких форма підмета й форма прямого додатка збігаються (форма З.в. = формі Н.в.): “Запорожець” збив КАМАЗ; успіх несе радість (Радість несе успіх). Любов украла ніч.

2. у т. зв. реченнях тотожності (двоскладних реченнях, у яких обидва головні члени виражені Н.в. іменника): Студенти – веселі люди. Веселі люди – студенти.

3. в реченнях, у яких один головний член виражений інфінітивом, а другий Н.в. іменника: Добре вчитися – наше завдання. Наше завдання – добре вчитися.

4. у реченні з іменника й узгодженого з ним прикметника: Веселий хлопець (односкладне речення – номінативне). Хлопець веселий (двоскладне речення).

Місце підмета в реченні перед присудком (у розповідному реченні, коли присудок простий). Але є випадки, коли підмет стоїть після присудка й це не сприймається як інверсія:

1. в авторських словах у середині або після прямої мови;

2. у реченнях, де підмет означає відтинок часу або явище природи, а присудок є дієсловом буття, становлення, проходження дії тощо: Був весняний день. Настає осінь.

Узгоджене означення за прямого порядку слів стоїть перед означуваним словом. За наявності означень на першому місці стоїть означення-займенник. Означальні займенники передують іншим, але займенник самий стоїть завжди після вказівного займенника. Якщо означення стосується неозначеного займенника, то воно стоїть після нього: Такий глибокий твір важко оцінити одразу. Тієї самої наснаги вони й не мали. Кожен мав щось своє. Узвичаєним місцем для поширеного означення, вираженого прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, є постпозиція: Іван, схвильований після іспиту, радісно збуджений, показував друзям заліковку.

Неузгоджене означення ставлять після означуваного слова. Проте в мові є узвичаєні звороти, в яких неузгоджене означення завжди стоїть перед означуваним словом: гвардії лейтенант.

Додаток звичайно стоїть після слова, яке ним керує. Якщо є кілька додатків, то прямий передує іншим: Ти маєш узяти олівець у Наталі. Непрямий додаток особи в Д.в., як правило, стоїть одразу після слова, яке ним керує, тобто передує навіть прямому додаткові: Степан розповідав нам анекдоти.

Обставини способу дії виражені якісними прислівниками, здебільшого передують присудкові: Андрій поглянув з веселим подивом. Інші обставини можуть стояти перед присудком і після нього.

Місце слів, що не є членами речення. Вставні слова вільно розміщуються у реченні, але відтінок висловлювання змінюється залежно місця вставного слова (якщо воно стоїть на початку речення, то стосується цілого речення): Мабуть, я прийду сьогодні пізно ввечері. Я прийду сьогодні, мабуть, пізно ввечері. Я, мабуть, прийду сьогодні пізно ввечері. Я прийду сьогодні пізно ввечері, мабуть.

Звертання може займати будь-яке місце в реченні. Проте в питальному реченні воно стоїть, як правило, в кінці: Що ви робите, хлопці?

Частки також можуть займати будь-яке місце в реченні, але від їх місця залежить зміст висловлювання. Є препозитивні (чи, аби, де, що за) і постпозитивні (ж, то, бо, но, небудь).