2. Основні завдання

• Визначення взаємоузгодженої політики з показниками Державної стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр.;

• створення основи для розроблення програм районів та міст області;

• забезпечення прозорості прийняття розпоряджень обласної державної адміністрації, рішень обласної ради щодо розвитку сільського господарства регіону і можливостей для громадського контролю;

• докорінного поліпшення добробуту населення регіону, стабілізації та забезпечення подальшого зростання рівня споживання сільськогосподарської продукції;

• створення нових робочих місць, поліпшення зайнятості сільського населення та підвищення його доходів;

• забезпечення дієвості громадських організацій по захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників всіх форм господарювання.

3. Методи реґулювання діяльності і розвитку аґрарного сектору

Регіональне регулювання у сфері аґропромислового комплексу має забезпечувати:

• своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення, суспільного виробництва у продуктах харчування та отриманні послуг;

• захист прав громадян під час їх роботи на підприємствах аґропромислового комплексу та при наданні послуг;

• захист інтересів власників землі і майна;

• безпечне функціонування підприємств;

• додержання необхідних темпів і структурних пропорцій розвитку аґропромислового комплексу області;

• створення рівних умов для розвитку господарської діяльності усіх суб’єктів аґропромислового комплексу;

• обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

• координацію роботи галузей аґропромислового комплексу;

• охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу;

• удосконалення діяльності громадських організацій з питань розвитку сільського господарства та захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

2. Сільські території в системі новітнього стану розвитку аґрарного сектору

2.1 Вихідні положення формування новітньої аґрарної політики

2.1.1 Започаткування породженого Майданом політичного оновлення України означає одночасно настання новітнього етапу розвитку сільського господарства. За своєю сутністю, механізмами здійснення і кінцевими результатами він покликаний стати відроджувальним. Мається на увазі не відновлення того, що у тій чи іншій формі колись вже було, а винятково виведення сільського господарства, села і сільського способу життя на істотно, незрівнянно вищі рівні порівняно з тим, що маємо наразі.

2.1.2 Ставши спадкоємцями згубної щодо сільського господарства, села і селянства аґрарної політики недавно держава в особі її найвищих владних структур взяла на себе зобов’язання і відповідальність за те, що новітній етап розвитку сільського господарства матиме у своїй основі новітню аґрарну політику.

2.1.3 Найважливішими відмінностями новітньої державної аґрарної політики від усього того, що видавалось за аґрарну політику ще недавно і результати якої країна та її громадяни відчувають, мають стати наступні. Передусім гармонізація в аґрарній політиці інтересів країни і зайнятих у сільськогосподарському виробництві селян, за якої інтереси селян були б не віртуальними, декларативними, а реальними повинна включати:

• запуск в дію функціонування всієї необхідної низки політичних, правових, соціальних, економічних, організаційних, управлінських та інших складових, кожна з яких і всі вони разом будуть діяти на найсучасніших властивих їм механізмах.

• усвідомлення того, що подолати системну аґрарну кризу можна лише шляхом консолідованого багатофакторного активного впливу на все те, що її спричинило і гальмує вихід з неї.

Відповідно до закону Лібіха кінцевий результат залежить від фактора, що знаходиться в мінімумі, тобто недооцінка здавалось би найменш важливого фактора негативно впливає на кінцевий результат. Цей закон сформований до фізіологічних основ формування врожаю сільськогосподарських культур, має право на сприйняття його в аґрарній економіці.

Не ставши на шлях системного забезпечення потреб сільського господарства, ми дуже швидко спричинимо ще більшу поразку в цій галузі, ніж маємо зараз.

2.1.4 Ще один аспект системності новітньої аґрарної політики базується на вченні видатного радянсько-російського економіста-аґрарника О.О. Ніконова про сільськогосподарське виробництво як про надскладну біолого-соціально-економічну суперсистему, або, по-іншому кажучи, про нерозривну єдність у ній біологічної, соціальної і економічної підсистем.

З огляду на те, що в сучасних умовах у цій суперсистемі все помітніше місце посідає (точніше, вже посіла) її екологічна складова, її виправдано розглядати як біолого-соціально-екологічно-економічну. Якщо ж у цьому відношенні йти далі, прийдемо до висновку, що її серцевиною є соціальна складова (людина, соціум), заради інтересів якої вона (суперсистема) формується і діє, а її функціонування знаходиться у повній залежності від соціального чинника, сукупності громадян (певної величини соціуму), які живуть і працюють у ній, формують і розвивають, забезпечують її конкретну соціально-економічну результативність.

Похідним від цього є висновок щодо того, що винятково важливою у новітній аґрарній політиці має стати забезпечення оптимальної співвідносності її соціального, біологічного (у даному випадку її можна розглядати як сукупність усього того, що становить безпосередньо виробничо-господарську діяльність і використання землі, вирощування сільськогосподарських рослин і тварин тощо), екологічного і економічного елементів (складових). Кожний з них у свою чергу є поліформний, що у кінцевому рахунку зумовлює велику складність забезпечення ефективного розвитку аґропродовольчого сектора економіки.

2.1.5 Винятково важливим у розробленні і функціонуванні новітньої аґрарної політики має стати її наповнення і виведення у ній на чільні місця нетрадиційних для нашої науки і практики економічних категорій: управління по результатах, сталий розвиток сільського господарства, людський капітал села, сільські території. Якщо перші з них у тій чи іншій мірі вже досліджено, то цього не можна сказати про категорію сільська територія (сільські категорії, сільські місцевості).