7. Забезпечення рівня соціальної спрямованості комплексної програми в сільському господарстві

Беручи до уваги, що 58 % населення Івано–Франківської області – сільські жителі, сталість і динамічність розвитку соціальної сфери села є однією з визначальних складових аґрарної політики. Проте її формування та функціонування є надзвичайно складним.

Позитивні зрушення в сільському господарстві, які розпочалися у 2000 р. завдяки реформуванню аґрарного сектора, поки що не забезпечили належного поліпшення умов життєдіяльності сільського населення.

Депопуляційні процеси охопили майже всю сільську територію області. Зростає демографічне навантаження працюючих осіб пенсіонерами, трудовий потенціал скорочується і старіє. Із 296,2 тисячі працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 36,8 тисяч - незайняті та безробітні, 137,6 тисяч - зайняті лише в особистих підсобних господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом сукупного доходу яких залишаються надходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. Загострюються проблеми бідності, знижується життєвий рівень селян.

Високими темпами підвищується трудова міграція сільського населення, особливо у приміських зонах. Серед загальної кількості мігрантів переважає молодь. Поряд з обезлюдненням і старінням селянство втрачає духовність і культуру.

Різке зменшення всіх видів фінансування на утримання та розбудову об’єктів соціальної інфраструктури посилило негативні явища в існуючій їх мережі. Внаслідок цього вона невпинно скорочується, занепадає і руйнується. Практично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування, припинилося оновлення матеріальної бази соціальної інфраструктури. Усе це негативно позначається на соціально-демографічній ситуації на селі.

Перевищення смертності над народжуваністю у 2001 р. досягло 3269 осіб. Майже в 70 % сіл області протягом останніх п'яти років кількість померлих перевищила кількість народжених, у 8 % за цей час не народилося жодної дитини.

Основною причиною занепаду соціальної сфери села стала економічна криза 90-х рр., зокрема спад виробництва і зниження доходів суб'єктів господарювання в сільському господарстві. Безробіття і бідність сільського населення не стали предметом належної уваги з боку відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Керівниками сільськогосподарських підприємств не виконуються вимоги законодавства щодо розміру і дотримання строків виплати заробітної плати. За рівнем середньомісячної заробітної плати (122 грн.), яка становить лише 47 % середнього рівня заробітної плати у виробничих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Кількість працівників, які перебували у вимушених адміністративних відпустках, становила 1,4 тисяч осіб.

Внаслідок фізичного зносу матеріальної бази сільськогосподарського виробництва збільшується рівень травматизму, в тому числі зі смертельними наслідками, залишається високим рівень травматизму невиробничого характеру.

Передача у комунальну власність закладів соціальної інфраструктури, що належали реформованим сільськогосподарським підприємствам, не підкріплюється відповідним наповненням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для утримання цих закладів.

На відміну від командно-адміністративної системи, коли весь комплекс соціальних проблем на селі розв'язувався сільськогосподарськими підприємствами, в умовах становлення приватного сектора в аґрарній сфері ці проблеми повинні розв'язуватися спільними зусиллями центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та населення (споживачів відповідних послуг). При цьому держава згідно із законодавством створює умови для розв'язання соціальних проблем на рівні відповідних нормативів.

Програма є першим кроком до формування високо розвинутої соціальної інфраструктури на селі як системи підприємств, організацій, установ, що надаватимуть відповідні послуги сільському населенню, забезпечення зростання добробуту селян, створення у кожному сільському поселенні належних умов праці, відпочинку та проживання, способу життя людей.