10 Кг у рік на душу населення в Африці, 42 кг - в Океанії та Південній Америці
Розподіл світового споживання цукру по регіонах світу
У більшості провідних країн світу спостерігається тенденція до зниження споживання цукру, що пов’язано із впливом низки чинників, основними з яких є: уповільнення темпів приросту населення; поступове його старіння; зниження темпів росту доходів у більшості держав; розширення використання замінників; підвищення роздрібних цін на цукор.
зростає та зване «приховане» споживання за рахунок цукромістких продуктів - шоколаду, печива, бісквітів.
споживання печива. перевага за цим показником у світі належить Нідерландам, де наприкінці XX століття в середньому на душу населення споживали 19,6 кг, у Великобританії - 18,0 і Франції 14,0.
на початку і в середині 60-х років XX ст. приблизно половина цукру споживалася у домашньому господарстві і така ж частина використовувалася кондитерською промисловістю, то наприкінці 90-х років на виготовлення кондитерських виробів залучається 70 % і тільки 1/3 споживається домашніми господарствами.
замінників натурального цукру
появою кукурудзяного сиропу внаслідок цукрової кризи 1974 p., коли через високі світові ціни багато країн вимушені були підвищити роздрібні ціни на цукор.
Отже, зростання цін стимулювало виробництво підсолоджувачів.
типу натурального цукру, який одержують у крохмальній промисловості. в результаті гідролізу з цього цукру можна одержати розчини із різною концентрацією глюкози, тобто цукристі сиропи, які традиційно використовуються у харчовій промисловості. Основний їх недолік - нижча (приблизно на 30%), порівняно із сахарозою, цукристість. Вирішила цю проблему поява ферменту, який 30 років тому було відкрито в Японії і названо ізомеразою, що перетворює глюкозу у фруктозу. Продукт, який одержують із використанням цього ферменту, назвали ізолюкозою. Можливості нового продукту становлять великий інтерес для країн, які виробляють недостатню для задоволення внутрішніх потреб кількість цукру, але в яких вирощується кукурудза, зернові та картопля як джерело одержання крохмалю. До цих країн належать США, Канада, Японія. Виробництво замінників цукру для використання у харчовій промисловості зростає і в Західній Європі найбільшому виробникові бурякового цукру, серед країн (Бельгія, Німеччина, Нідерланди і Великобританія).
Поряд із замінниками цукру, які виділені із кукурудзи, нині виробляють й інші їхні види, які найближчим часом посядуть вагоме місце на ринку підсолоджувачів. Серед них такі, як аспартам, ацесульфат, талій, столій.
Цьому сприяє, насамперед, збільшення витрат на його виробництво, передусім внаслідок зростання вартості енергії, оскільки цукрова промисловість - одна з найбільш енергомістких галузей економіки. Так, на її частку в Бельгії припадає 23,8% загальних енергозатрат в індустрії, у Франції 23,0, у Німеччині 23,5, в Данії - 14,3, у Великобританії - 11,0, в Іспанії - 31,0%. Крім того, збільшуються й витрати на інші компоненти виробництва цукру.
споживання цукру [54, 55].
100 Кг коренеплодів цукрових буряків містить 26 кг корм. Од. І 1,2 кг перетравленого протеїну, 0,5 кг кальцію і 0,6 кг фосфору.
В 300 ц коренеплодів і 150 кг гички, зібраних з гектара, міститься 10 500 корм. од. у Західній Європі коренеплоди цукрових буряків не згодовуються тваринам через високу вартість кормових одиниць.
цукрові буряки забезпечують найвищий вихід кормових одиниць на 1 га (рис. 2.1).
Рис. 2.1 Вихід кормових одиниць на 1 га різних сільськогосподарських культур у Данії, в середньому за 1982-2004 pp.
значення у тваринництві бурякосійних країн має побічна продукція - гичка, а також відходи цукроваріння – меляса.
Гичка цукрових буряків як високопоживний корм
Таблиця 2.4
Ефективність використання силосу гички цукрових буряків у різних видах відгодівлі великої рогатої худоби
За вмістом перетравленого протеїну серед кормів гичка буряків переважає, а за вмістом сухої речовини поступається лише турнепсу.
цукрові буряки є джерелом дешевої енергії та білка.
у бурякосійних господарствах Франції в період збирання врожаю цукрових буряків частка гички у раціоні великої рогатої худоби може досягати 20-25 % [56,57].
в останні роки найперспективнішим кормом бурякового походження є жом. Його згодовують переважно у трьох видах: пресованому, сушеному і силосованому. Найбільша частка серед цих видів припадає на пресований жом, як найбільш поживний і економічний.
У західноєвропейських країнах, особливо у Німеччині, Великобританії, Бельгії, Нідерландах, Данії, пресований жом у більших кількостях згодовують худобі.
Пресований жом містить 1-3% лігніна, 25-30% целюлози, карбонодратні сполуки, які швидко засвоюються.
перетравлюваність понад 90% свідчить про високу енергетичну цінність корму, яка наближається до аналогічного показника в ячменя. Так, 55% сухої речовини пресованого жому - вуглеводи, 11% - протеїн.
Отже, 5 кг пресованого жому можуть за кормовою цінністю замінити 1 кг ячменю або сухої меляси, 1,5 кг сіна середньої якості та 7 кг кормових буряків.
З огляду на високу енергетичну цінність, пресований жом може успішно замінити у раціоні «крохмалисті корми».
при згодовуванні жому підвищується жирність молока у корів.
пресований жом бідніший деякими білковими сполуками і фосфатами, тому при його згодовуванні в раціон доцільно включати збагачувальні добавки.
За концентрацією енергії пресований жом посідає проміжне місце між кукурудзяним силосом і зерновими.
при годівлі корів пресований жом може досягти до 40% раціону, при відгодівлі бичків - до 50%. Пресований жом є відносно дешевим кормом. Так, у Німеччині, наприклад, середня ціна його продажу цукровими заводами становить 7,5 євро/т. Вартість його транспортування на ферми коливається від 0,7 євро/ц на відстань до 20 км до 2,50 євро/ц при доставці на 100 км. Складування і зберігання бурякового пресованого жому обходяться в Німеччині у середньому 0,2-0,3 євро/ц [58].
Про високу ефективність відгодівлі великої рогатої худоби на жомі із додаванням у раціон необхідної кількості концентратів і білково-мінеральних добавок свідчать дані британських дослідницьких тваринницьких ферм (табл. 2.5).
Таблиця 2.5
Варіанти відгодівлі великої рогатої худоби при збагаченні денного раціону концентратами із розрахунку 3,5 кг/гол.
найбільш перспективних напрямів використання бурякового жому як корму є: його силосування.
інтерес до силосування пресованого жому пояснюється тим, що з метою збільшення вмісту сухих речовин (з 9 до 24%) для вилучення 1 л води необхідно витратити ккал енергії, тоді як при сушінні 772 ккал.
Втрати при силосуванні пресованого жому становлять лише 5-6% загальної маси, а не пресованого 25%.
у силосованого жому в середньому містилося 22% сухої речовини, 11% сирого протеїну, перетравленого протеїну - 6,1%, клітковини 28,5%, азотистих екстрактивних речовин - 55,2%.
Перетравлюваність органічної речовини силосованого жому досягає 88,5% проти 83,8% сухій речовині.
Через нестачу в жомі протеїну, фосфору і мікроелементів на цукрових заводах Франції, Бельгії та Нідерландів перед відвантаженням його фермерам-тваринникам жом збагачують сумішшю із мочевини, меляси і мінеральних речовин.
У дослідах, проведених німецькими зоотехніками, при згодовуванні збагаченого жому (із додаванням у раціон 1 кг соломи) молодняку великої рогатої худоби середньодобовий приріст живої ваги досягав 1,370-1,470 кг [58].
У тваринництві на корм широко використовують сушений жом, який характеризується високим вмістом поживних речовин, добре зберігається
Кілограм сухого жому містить 0,9-1,0 корм. од.
При зберіганні його втрати поживних речовин не перевищують 2-3%.
після п’яти місяців зберігання вологого жому рівень сухої речовини знижується на 35-40%.
внаслідок великих витрат енергії на приготування (для одержання 1 корм. од. із вологого жому шляхом сушіння необхідно витратити 1 кг умовного Палива) багато країн поступово відмовилося від використання у тваринництві сухого жому або зменшило його використання, віддаючи перевагу силосованому і пресованому.
Введення в раціон силосу із гички буряків збагачує корм поживними елементами й здешевлює його.
силосована гичка у денній нормі не більше 30 кг/гол. у день є найефективнішим варіантом раціону годівлі великої рогатої худоби
введення до раціону продуктів буряківництва, передусім жому і меляси, може успішно замінити окремі види кормів, такі як силос із кукурудзи.
витрати на виробництво 1 т тонну свіжого силосу були такими: витрати на вирощування кукурудзи - 10 ф.ст., витрати на приготування - 2 ф.ст. Вартість жому дорівнюватиме 20 ф.ст., (із них: середня ціна надходження їх від цукрових заводів 15 ф.ст., розвантаження на ферму - 3 ф.ст., витрати на приготування - 2 ф.ст.).
згодовування обох видів корму в обсязі 200 т коштує відповідно 2400 і 4000 ф.ст.
використання силосу із кукурудзи дешевше на 1600 ф.ст.
віддаючи перевагу жому, фермер вивільняє приблизно 8 осіб, які зайняті виробництвом силосу.
вивільняється площа у разі відмови від кукурудзи на силос, яку фермер може зайняти іншими сільськогосподарськими культурами.
раціони великої рогатої худоби, із вмістом 1,4 кг сіна бобових трав і 6 кг пресованої соломи, коштували 18 пенсів, поєднання 1,3 кг подрібненої соломи і кг пресованого жому обходиться у 16 пенсів, 1,75 кг амонізованої соломи і 1 кг сухого жому - 13 пенсів [55].
побічної продукції бурякоцукрового виробництва мелясі, жому, дефекату. Останній використовується у багатьох країнах (Франція, Німеччина, Данія) як вапнякове добриво для нейтралізації надлишкової кислотності ґрунтів і підвищення родючості.
У Німеччині, наприклад, багато буряківників вносять у грунт дефекат разом із мікроелементами - міддю і марганцем, що значно підвищує засвоюваність їх рослинами.
використовували на намулі на фоні мінеральних добрив при вирощуванні цукрових буряків. Доза внесення становила 20 т/га на фон приораної подрібненої соломи попередника - ячменю. Урожайність при цьому зросла із 406 до 441 ц/га. Використання дефекату, який містить 75% СаСОЗ, 6% азотистих речовин і 5% органічних речовин і невелику кількість фосфорного борошна, визнано перспективним, особливо на ґрунтах із кислою реакцією.
це дає змогу роз’язати завдання реалізації відходів цукрового виробництва.
Меляса використовується, крім кормових цілей, у спиртовій промисловості, виробництві дріжджів, а продукти її розкладу - в текстильній, поліграфічній, фармацевтичній та інших галузях.
Бродіння меляси при температурі 20-25°С дозволяє одержати спирт і вуглекислий газ.
Із 100 кг сахарози, які містяться у мелясі, одержують 58-60 л спирту.
Відходи спиртового виробництва – барду, в деяких країнах світу, зокрема Німеччині та Нідерландах, спалюють, одержуючи бардяне вугілля, а з нього - поташ К2СОЗ, який є калійним добривом.
молочну кислоту, яку одержують із меляси, широко використовують в кондитерській, хлібопекарській та фармацевтичній промисловості, для виробництва фруктових напоїв. Під впливом пліснявих грибків із цукру меляси виділяється лимонна кислота, яка необхідна для різноманітних виробництв харчової промисловості.
Сировинна цінність меляси визначається високим вмістом сахарози і різноманітністю хімічних компонентів. Меляса цукрових буряків містить до 30% сахарози, 11-12% мінеральних речовин, до 10% глюкози, 12% азотистих речовин.
меляса широко використовується для годівлі тварин у західноєвропейських країнах. Так, у Франції щорічна витрата її на корм досягає 470-480 тис. т. При згодовуванні до меляси висуваються високі вимоги. Так, за нормами, прийнятими у країнах ЄС вміст цукру в буряковій мелясі має бути не менше 45%, істотні обмеження є вмісту деяких мікроелементів. Наприклад, концентрація ртуті не повинна перевищувати 0,1 мг/кг меляси, миш’яку - мг, свинцю - 10 мг, фтору - 150 мг/кг [59].
технологія вилучення із меляси лізину. В 1976 р. у Франції був введений у дію завод з виробництва лізину потужністю 21 тис. т у рік. Виробництво цієї амінокислоти дало змогу значно скоротити витрати сої та інших високобілкових кормів у раціонах тварин.
Побічні продукти виробництва лізину - бінарні добрива і розчин із 45% вмістом протеїну - знаходять широке використання у сільському господарстві (передусім у Франції та Нідерландах).
У багатьох країнах меляса - важливе джерело сировини для виробництва вітаміну В12, оскільки бетанін, який міститься у мелясі, сприяє його біосинтезу. Меляса також є сировиною для виробництва миючих засобів. Додавання 0,3-0,5% меляси у глину значно підвищує її якість і технологічні властивості при виробництві цегли. У Франції меляса як один із компонентів використовується для виготовлення форм у ливарному виробництві, що сприяє кращому зчепленню піску, уповільнює затвердіння форми на 2-3 год., поліпшує процес вилучення із неї готового продукту.
Однією із новітніх тенденцій є його використання бурякового жому як енергоносія. Дослідження, проведені у Франції, підтвердили безперечну перспективність такої утилізації жому двома шляхами. Перший - переробка жому на метан (СН4) із подальшим його спалюванням. Другий шлях - спалювання органічних компонентів жому. Французькі вчені розрахувати, що 1 т сухих речовин жому при спалюванні виділяє 112500 калорій.
Із 10 тис. м3 вологого жому, з якого одержано 42 тис. м3 газу із вмістом СН4 (метану) 60%, що дало змогу зекономити твердого палива.
збереження енергії за рахунок використання жому [60,61].
використання цукрових буряків як сировини для виробництва етанолу, пального
цукровими буряками, в яких 40-50% біомаси міститься у вигляді цукру, що на 15-20% вище, ніж у цукрового сорго або цукрової тростини.
Комбіноване пальне складається із 5% етанолу, 14% звичайного газоліну і 81% супергазоліну.
з метою забезпечення 5% добавки етанолу для внутрішньої потреби країни в пальному без зменшення експортних поставок (2,5-3 млн. т) при рівні урожайності 60 ц/га та цукристості 17% потрібно збільшити частку цукрових буряків у структурі посівів із 3,4 до 4,1% і довести площу до 5 тис. га, переважно за рахунок зменшення площ зернових [62].
Виробництво пального із біомаси цукровмісних культур нині здійснюється, наприклад у Бразилії, де щорічно виробляється понад 400 тис. т етанолу із цукрової тростини, а його частка у комбінованому пальному для автомобілів досягла 33-35% [63,64].
Наприкінці XX століття у країнах ЄС основним видом сировини для виробництва етанолу була меляса (за винятком Франції, де сировиною переважно були коренеплоди цукрових буряків).
Етанол використовується в основному як сировина для виробництва акрилу.
укрові буряки як одне з основних джерел для виробництва цукру, цінний корм із високим рівнем утилізації побічної продукції та відходів цукроваріння, а також знаходять застосування в багатьох галузях індустрії країн - харчовій, поліграфічній, медицині, мікробіології.
В умовах нестачі енергії жом цукрових буряків може розглядатися у деяких країнах як джерело тепла при спалюванні його у котельнях цукрових заводів, а також переробки на біогаз.
Отже, серед галузей сільського господарства у бурякосійних країнах буряківництво є однією з найдохідніших, а за напрямами використання продукції перевершує будь-яку з них.
буряківництво є ознакою високого рівня інтенсифікації землеробства, оскільки вимагає відповідної матеріально-технічної, досконалих організаційно-економічних і технологічних заходів.
підвищенні їх якості, збільшення виходу цукру з одиниці площі, стали можливими завдяки удосконаленню селекції й насінництва культури.
поліпшення селекційної роботи і насінництва як чинника, що визначає розвиток галузі на найближчу й віддалену перспективу.
Домінування багаторосткових сортів посівах буряків зумовило низку проблем, основною з яких є трудомісткість формування оптимальної густоти насаджень.
Використання гербіцидів і обробленого насіння забезпечило підвищення продуктивності праці, але не розв’язало цієї проблеми.
Створення одноросткових сортів цукрових буряків стало революційним досягненням у галузі. Метою вирощування одноросткових сортів є економія затрат праці. Перехід до одноросткових сортів розглядається у провідних бурякосійних країнах як комплексний процес, який включає роботу селекціонерів, насіннєзнавців, виробників сільськогосподарської техніки і засобів хімічного захисту рослин.
при заміні багаторосткових сортів буряків одноростковими (механічним поділом зародків багаторосткових форм) затрати праці на 1 га знижувалися в середньому на 65% (від 95 до 38 люд. год). При використанні генетично одноросткових сортів економія була відчутнішою (від 95 до 7 люд. год/га) [65,66].
на Заході вперше одноросткові сорти почали виводити у 50-х роках XX століття, переважно в США. Спочатку ця робота виявилася не продуктивною, оскільки із найкращих одноросткових сортів одержували урожайність нижче 50% від рівня багаторосткових сортів. Однак до початку 60-х років у країні були створені нові високоврожайні одноросткові сорти.
До 1974 р. одноросткові сорти в західноєвропейських країнах майже повністю витіснили багаторосткові.
в основних бурякосійних країнах Європи одноросткові сорти висівають на 100% площ, і лише у Данії й Італії багаторосткові сорти становлять незначну частку в офіційному каталозі насіння цукрових буряків. Однак, якщо в Данії багаторосткові сорти є лише вихідним матеріалом для виведення перспективних одноросткових форм, то в Італії через специфічні природні умови багаторосткові насіннєві форми дають змогу одержувати більш високі урожаї.
Іншою особливістю насінництва буряків є поширення дражування насіння. Нова технологія вирощування цієї культури без затрат ручної праці передбачає наявність дражованого насіння, що дає змогу: забезпечити зародок поживними речовинами на початковому етапі розвитку; уніфікувати розмір посівного матеріалу, що є обов’язковою умовою при висіванні формування визначеної відстані та глибини; уникнути небезпеки проникнення шкідників і хвороб у насіння через внесення певної кількості пестицидів.
Дражоване насіння дозволяє одержати економію праці при посіві цукрових буряків.
у різних країнах Європи затрати праці при посіві звичайним одноростковим насінням становлять 43-50 люд.год/га, а дражованим одноростковим - 2-10 люд.год/га [67,68].
створенню гетерозисних гібридів.
виведення сортів із високою цукристістю.
сортами стійкими до ризоманії й церкоспорозу, важливим напрямом у найближчі роки буде виведення сортів, стійких до зараження нематодом, кагатною гниллю, борошнистою росою.
основним у боротьбі із хворобами буде удосконалення агротехнічних заходів.
сорти цукрових буряків поділяють на кілька напрямів; урожайний (тип Е), сумісний (тип N), цукросумісний (тип NZ) і цукровий(тип Z).
Нині світовий ринок насіння цукрових буряків належить 9-10 компаніям, які фактично поділити сферу впливу в основних бурякосійних країнах (рис. 2.2).
найбільшу частку ринку насіння контролює німецька компанія KWS, одна із насіннєвих компаній, яка зберегла до теперішнього часу свою незалежність.
Колишні великі селекційно-насіннєві фірми - шведська Hilleshog, датська Danisco, голландська Van der Have, є нині підрозділами великих міжнаціональних компаній, в основному хімічних - Novartis, Advanta та ін.
Рис. 2.2. Частка основних товаровиробників на ринку насіння цукрових буряків
Головним підприємством KWS є KWS SAAT AG, велика селекційна компанія із давніми традиціями. Компанія представлена у 65 країнах світу, в усіх бурякосійних регіонах має свої дочірні підприємства, представництва або бере участь у капіталі місцевих підприємств.
тривалий час підвищення врожайності у провідних бурякосійних країнах забезпечувалося за рахунок внесення високих доз азотних добрив. Наприклад, британські буряківники у 70-х роках одержували 35-40% збору врожаю за рахунок збільшення доз азотних добрив, при цьому окупність 1 кг діючої речовини становила в середньому, наприклад по Великобританії, 12,5 кг коренеплодів [69].
Разом з тим численні дослідження свідчать, що внесення добрив у Дозах понад 1000-120 кг д.р./га сприяє накопиченню в коренеплодах камінного азоту що є обов’язковим при прийманні сировини цукровими заводами.
У Нідерландах із 1988 р. на переробних підприємствах кооперативного об’єднання Suiker Unie передбачено оцінку цукрових буряків за коефіцієнтом вилучення цукру із сировини, рівень якого в основному визначається вмістом у коренеплодах а-амінного азоту, коефіцієнт вилучення цукру обчислюється як відношення фактичного виходу цукру із буряків до цукристості при прийманні.
Базисний коефіцієнт вилучення цукру встановлено на рівні 85%.
У разі перевищення цього рівня на 1% передбачена надбавка до ціни у розмірі 0,04% від її рівня при стандартній цукристості (16%), за зменшення на 1% - знижка у тому ж розмірі [70].
Цей порядок приймання сприяв поліпшенню використання фермерами надлишкових доз азотних добрив.
Так, у 1989 р. буряківники провінції Барабант знизили внесення азоту на 50-55 кг/га і додатково одержали за рахунок надбавки до ціни 200 тис. гульденів.
У Данії та Великобританії також зменшують дози внесення азотних добрив.
у Великобританії середня доза внесення під цукрові буряки азотних добрив зменшилася з 1981 до 2000 р. від 152 до 104 кг/га, або більш як на 30% [59,70].
У країнах ЄС, США і в Японії велику увагу приділяють внесенню мікродобрив, які сприяють збільшенню цукристості коренеплодів.
Наприклад, в Австрії і Франції, де найвищі показники вмісту цукру, вносять вищі норми натрію, магнію та бору в розрахунку на 1 га. Так, в Австрії у середньому за 1981-2004 pp. середня цукристість цукрових буряків дорівнювала 18,9%, за розрахунками фахівців, частка мікродобрив у прирості цукристості може досягати 40%.
У Великобританії в 1975 р. магнієві добрива під буряки вносили на 12% площі, у 1984 р. - на 32%, а у 2002 р. - 48% [59].
Дослідженням встановлено, що нині у провідних країнах світу спостерігається збільшення використання пестицидів.
у Німеччині витрати на гербіциди зросли у 4,7 раза, при цьому витрати на прополювання посівів цукрових буряків зменшилися на 81-82%.
Хімічна обробка - найбільш ефективний спосіб боротьби із бур’янами, хоча виробничі витрати при цьому є дуже високими.
у Нідерландах витрати на гербіциди у буряківництві досягають 700 євро/га, в середньому по інших сільськогосподарських культурах - 320 євро/га [63].
У країнах ЄС гербіциди під цукрові буряки використовують у мінімальних, але досить ефективних дозах, що пояснюється не лише вимогами охорони навколишнього природного середовища, а й економією витрат.
В останні роки засоби захисту рослин вносять в основному після появи сходів. Внесення гербіцидів до сходів не дає гарантованого ефекту в боротьбі з бур’янами і, крім цього, сприяє накопиченню у коренеплодах і листках рослини токсинів, що є збитковим для буряківників.
Зменшення доз гербіцидів, які вносяться до появи сходів, спостерігається у багатьох країнах, передусім у Великобританії, Швеції, Данії й Австрії.
Згідно з даними британських внесення гербіцидів після сходів дає змогу зекономити на 1 гектарі до 16 л дизельного палива [70.
використання засобів захисту рослин використання екологічно чистих гранульованих Р-пестицидів, які забезпечують ефект у процесі періоду вегетації цукрових буряків.
удосконалення технології у буряківництві є ведення спеціалізованих сівозмін.
У більшості західноєвропейських країн і США цукрові буряки висівають після зернових попередників.
У Великобританії пшеницю як попередника цукрових буряків.
сівозміну: пшениця - цукрові буряки - картопля;
висівають буряки після ячменю або пшениці: пшениця - ячмінь - цукрові буряки - картопля; пшениця - цукрові буряки - кукурудза на силос.
У Німеччині серед попередників найбільшу частку мають озимі зернові, бобові, ячмінь, картопля.
У франції в основних зонах бурякосіяння практикують такі типи сівозмін: озима пшениця - цукрові буряки ячмінь люцерна - люцерна: озима пшениця - цукрові буряки - кукурудза; озима пшениця - цукрові буряки - озима пшениця [71].
Удосконалення технології вирощування цукрових буряків передбачає максимальне зменшення затрат ручної праці.
Формування оптимальної густоти насаджень без використання ручної праці - нова тенденція у світовому буряківництві.
застосування одноросткового насіннєвого матеріалу
використання пунктирних сівалок, обладнаних системою подвійного контролю, щоб досягти рівномірної схожості й розвитку рослин.
використання нової технології дозволяє знизити затрати в розрахунку на 1 га посіву на 35-40%.
використання розсади як посівного матеріалу. Розроблена в Японії
в результаті висаджування вже сформованих ростків збільшується площа листя буряків, що в свою чергу забезпечує швидке накопичення цукру за рахунок інтенсивнішого фотосинтезу.
спочатку в теплицях вирощують розсаду цукрових буряків у паперових горшках до 6-7 тижнів. Після цього за допомогою спеціальної посадкової машини розсаду висаджують на полі, де ростки швидко зростають.
густота насаджень при розсадному способі вирощування цукрових буряків 80-83 тис. росл./га.
У структурі витрат на вирощування цукрових буряків найбільша частка припадає на вартість паперових горшків, амортизацію основних засобів і витрат на насіння.
Зазначимо, що найбільш поширений розсадний спосіб вирощування цукрових буряків у Японії (96 % площ), з європейських країн у Бельгії, Нідерландах, Великобританії, Ірландії і Фінляндії.
Досліди з впровадження у виробництво розсадного способу проводять у Швейцарії, Данії та Іспанії.
у досліді, який проводився в Нідерландах у 1984 р. на кількох бурякосійних фермах додаткові витрати становили 1500 євро/га. При тодішньому рівні цін ця сума мала відшкодовуватися надбавкою врожайності у розмірі 12 т/га. Фактичний розмір надбавки за 1983-1985 pp. дорівнював 14,3 т/га [72].
У Великобританії багато фермерів, які вирощують цукрові буряки розсадним способом, одержують високі доходи при забезпеченні виходу цукру на 1 га у межах 10-14 т [69].
Незважаючи на переваги нового способу, він набув обмеженого поширення, оскільки при цьому набагато зростають порівняно з традиційним способом затрати ручної праці на підготовку грунту у теплицях, висіву насіння у горшки, догляд за розсадою.
Крім того, потрібно забезпечити бурякосійні ферми комплексом машин для впровадження цієї технології.
Подальший розвиток цього способу стримує й висока вартість посадкової техніки, що виробляється у Японії.
найбільше зменшення затрат праці досягнуто на операціях прополювання та прорідження посівів, а також при збиранні.
Таблиця 2.6
затрати на виконання основних технологічних операцій при вирощуванні цукрових буряків у Великобританії за 1997-2000 рр, люд.год/га
Рис. 2.3. Динаміка прямих затрат праці у буряківництві Великобританії, люд.год/га
створення економічних умов, які б забезпечили можливості товаровиробникам придбати необхідну сільськогосподарську техніку чи сприяли створенню посередницьких структур, які б надавали послуги з виконання технологічних операцій при вирощуванні цукрових буряків.
точний висів насіння на встановлену відстань і глибину. Для цього необхідні сівалки, оснащені системою контролю за рівномірністю висіву. З початку 80-х років минулого століття практично у всіх країнах ЄС і США використовуються сівалки, які забезпечують точний висів насіннєвого матеріалу.
Нарощується випуск сівалок із збільшеною рядністю.
починаючи із 1982 р. у багатьох країнах, і насамперед у Великобританії та Франції, поширення набули 24-рядні сівалки типу Monocenta.
Збільшився також випуск агрегатів із розміщенням на одному агрегаті кількох пристосувань для декількох технологічних операцій.
створені нині конструкції бурякозбиральної техніки орієнтовані на поліпшення якості цукрових буряків, підвищеної продуктивності праці, зменшення чисельності персоналу та кількості машин, які залучаються до збирання врожаю.
У західноєвропейських країнах, США та Японії в основному використовуються багаторядні високопродуктивні машини.
із середині 90-х років у Франції понад 2/3 площ збиралося 4- і 6-рядними комбайнами, тоді як у 1970 р. - не більше 15%.
У Великобританії однорядними комбайнами у 1970 р. збирали 97% площ, зайнятих під цукровими буряками, у 1984 р. - 40%, у 1994 р. - 12%.
В Італії, протягом 1975-1994 р. частка площ, зібраних 6-рядними бурякозбиральними машинами, зросла із 4 до 56% [69].
У Франції переважає однофазне збирання, оскільки вважають, що при цьому більш як у двічі знижуються затрати праці на цю операцію. У Данії, Великобританії, Німеччині цукрові буряки в основному збирають у дві фази, оскільки при цьому досягається вища чистота коренеплодів. В Італії трифазне збирання врожаю: зрізання гички - збирання і укладення їх у повздовжні валки навантаження коренеплодів із рядків у транспортні засоби.
підвищення ефективності використання техніки
збільшення строку служби машин та їх сезонної продуктивності.
При використанні шестирядного комбайна з 8-годинним навантаженням продуктивність за сезон може становити 185 га, при його використанні 12 год/добу вона може досягти 270 га.
Собівартість збирання врожаю цукрових буряків нижча у тих господарствах, де краще використовується техніка.
за розрахунками, у Німеччині витрати на збирання при сезонному навантаженні на одно комбайн 10 га становили 96,5 євро/га. при навантаженні 20 га, 30 га - 46,8, 40 га – 40,4 євро/га [73].
у країнах Західної Європи мережа фірм, які надають техніку на час збирання врожаю або які самостійно здійснюють цю операцію.
Фермери, які уклали контракти з підрядниками, визначають вид робіт, терміни їх виконання і порядок оплати послуг.
Для запобігання усиханню та замерзанню цукрові буряки укладають у контейнери і накривають соломою або поліетиленом
поставках сировини на переробні підприємства
Рис 2.4. Частка площ цукрових буряків, збирання врожаю яких здійснювалося за контрактом, %
Рівень спеціалізації бурякосійних господарств визначається природно-кліматичними умовами зон бурякосіяння, спеціалізацією сільського господарства регіону і країни в цілому, ефективністю виробництва цукрових буряків у даному регіоні.
в Бельгії, Нідерландах (15-17% від загальної кількості бурякосійних господарств), Данії - 11%.
ефективного поєднання культур у сівозмінах.
у більшості фермерських господарств Великобританії та Ірландії разом із цукровими буряками вирощують зернові культури і картоплю, у Швеції - рапс, ячмінь і картоплю, у Фінляндії - кормові культури, у Німеччині, Франції, країнах Бенілюксу, Данії, Австрії - зернові. У Греції, Італії та Іспанії, де цукрові буряки в основному вирощують на зрошуваних землях, супутніми галузями землеробства є овочівництво, виробництво олійних культур і зернове господарство.
В бурякосійних господарствах США у структурі посівів найбільшу частку мають зернові культури, насамперед пшениця. кукурудзу і сою.
У Туреччині та Ірані, де понад 90% посівів цукрових буряків зрощується, їх вирощують у сівозмінах із овочевими культурами
у більшості країн переважають дрібні бурякосійні ферми. Найбільшу частку становлять господарства площею 2-10 га. Більші ферми, де вирощують цукроз буряки на площі 10-20 га, розташовані у Франції. У Великобританію та Франції також поширені великі господарства індустріального типу, в яких під цукровими буряками зайнято від 20 до 50 га і більше.
бурякосійні ферми в США с найбільшими у світі. найбільшу частку (близько 27%) становлять господарства площею 50-60 га. на площі 130-180 га.
У Туреччині, Ірані та Японії цукрові буряки вирощують в основному на дрібних фермах площею 1-1,5 га [74].
у Франції з 1970 по 1996 р. кількість бурякосійних господарств зменшилася на 30%, середній розмір площі посіву цукрових буряків збільшилася на 4,2 га і досяг 14,5 га, у Німеччині при скороченні кількості господарств удвічі середній розмір площі під буряками зріс у 2,2 раза і становив га.
У Великобританії, яка має найбільші у країнах ЄС бурякосійні ферми, частка господарств із площею посіву понад 20 га зросла за досліджуваний період із 41 до 78% від загальної кількості.
Протягом 1970-1999 pp. у США кількість бурякосійних господарств скоротилася на 37,6% при збільшенні посівної площі на одне господарство на 26,3%, або до 48,9 га [69].
підвищилася забезпеченість товаровиробників сільськогосподарською технікою, органічними і мінеральними добривами, засобами захисту, інтенсивніше здійснювалося впровадження наукових розробок у практичну діяльність фермерів.
Таблиця 2.7
Таблиця 2.8
Одним з основних показників аналізу ефективності виробництва цукрових буряків є рівень й структура витрат, оскільки у них відображаються ступінь інтенсивності вирощування буряків і стан матеріально-технічної бази бурякосійних господарств.
групи витрат: виробничі та економічні.
Виробничі витрати включать дві великі групи витрат - змінні та постійні.
До групи змінних витрат входять витрати на насіння, добрива, пестициди, пально-мастильні матеріали, поточний ремонт і т.д.
Постійні витрати включають в себе накладні витрати, пов’язані з управлінням і загальногосподарською діяльністю, податки та страхові платежі, процент на позичковий капітал.
Економічні витрати охоплюють всі грошові витрати (за винятком процентів на позичковий капітал), амортизацію основних засобів, а також розрахункові відрахування на власні вкладення.
До особливостей вирахування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції слід виділити віднесення частини прибутку до витрат у вигляді податків, страхових платежів, орендної плати, проценту по боргах.
Таблиця 2.9
Рівень і структура витрат на виробництво цукрових буряків у США (розраховано заданими USDA)
порядок калькуляції витрат
Таблиця 2.10
у 1985 р. в Нідерландах частка найманої праці у структурі затрат становила 22,3%, у 2005 р. - %, у Німеччині - відповідно 17,5 і 29,8%.
у 2005 р. в Бельгії витрати на оплату праці в сільськогосподарському виробництві зросли на 18%, у Франції - на 27, в Італії - на, у Великобританії - на 22, у США на 12% [75].
За 1999-2005 pp. середня заробітна плата некваліфікованих працівників зросла в Австрії на 4, Бельгії на 2, США на 8, Ірландії - на 6, Швеції - на 9, у Великобританії - на 5% [54,68,76].
У Данії протягом 1993-2005 pp. середньорічний темп росту цін на азотні добрива становив 36,3%, у Німеччині - 17,5, Фінляндії 8,7, Італії 6, у Великобританії - 5,3% [77].
ціни в середньому за рік зростали в Бельгії на 5,9%, у Франції - на 10, Нідерландах - на 7,2, США - на 2% [75]
витрати на насіння, поточний ремонт і амортизаційні відрахування.
Збільшення оптових цін на насіння пов’язано з удосконаленням сортового складу буряків і підвищенням гарантійних зобов’язань насіннєвих фірм.
Так, всесвітньо відомі шведська насіннєва фірма HILLESHOG АВ (нині входить до групи NOVARTIS) і німецька KWS за останні 10-12 років запропонувала на ринок 18 нових сортів цукрових буряків, які характеризуються високим потенціалом урожайності та цукристості.
Разом з тим ціни на насіння зросли в середньому на 7 10%.
Оскільки понад 60% сортів, які використовуються у країнах Західної Європи, походять із Швеції та Німеччини, тому нескладно пояснити збільшення витрат на насіння в розрахунку на одиницю продукції - у середньому на 4-5% [75].
Ціни на техніку для буряківників за 10 років зросли майже на 50%, у тому числі по збиральній техніці - на 60-65%.
Амортизація основних засобів - одна із найбільших статей витрат на виробництво цукрових буряків.
у Франції її частка в сумі матеріально-грошових витрат на 1 га посіву цукрових буряків становила 25,6%. у Німеччині - 20,6, у Нідерландах - 19,0% [78,79].
Слід зазначити, що значне зростання витрат у буряківництві в країнах світу зумовлює необхідність підтримки бурякосійних ферм з боку держави шляхом встановлення мінімальних цін і різних форм субсидій.
Так, середня ціна реалізації цукрових буряків на переробку складаються із таких складових частин: базисної закупівельної ціни, яка встановлена на даний період, надбавок (знижок) за фактичний вміст цукру в зданих на заводи буряках, компенсаційні виплати за доставку сировини на переробку буряківниками, надбавок за забрудненості цукрових буряків порівняно з нормативами.
рис. 2.5. Структура середньої реалізаційної ціни 1 т цукрових буряків у Фінляндії у 2006 p., %
у Великобританії прийнято порядок, відповідно до якого доставку цукрових буряків здійснюють за рахунок коштів цукрових заводів, у Данії та Бельгії передбачено прогресивні надбавки за зберігання сировини у місцях виробництва, в Ірландії та Швеції - прямі субсидії бурякосійним господарствам, що розміщені у несприятливих грунтово-кліматичних умовах, у Швеції буряківники, які вирощують буряки на островах Балтійського моря, одержують субсидії у розмірі до 500 євро на кожний гектар посіву.
різних рівнях цукристості коренеплодів (табл. 2.11).
Економічна ефективність виробництва цукрових буряків у США залежно від цукристості (при оптовій ціні реалізації цукру 480 дол/т і урожайності 400 т/га)
у країні діють контракти, які передбачають, що всі розрахунки власників цукрових заводів із фермерами за сировину здійснюються на основі чистої реалізаційної ціни за рафінований цукор з урахуванням процента цукристості зданої сировини.
Чиста реалізаційна ціна обраховується вирахуванням із валової виручки за цукор, проданий за певний період (із 1 жовтня по 30 вересня), витрат на транспортування, упаковку, зберігання, суми торгових знижок, а також накладних витрат.
у 2005 р. в Каліфорнії валова виручка за продаж 1 ц рафінованого цукру становила 59,6 дол., сума витрат, перерахованих вище - 5,6 дол. Отже, чиста реалізаційна ціна дорівнювала 4 дол.
розраховують частку фермера і власника цукрового заводу в загальній виручці за цукор.
при реалізаційній ціні за 1 ц фасованого цукру 54 дол. і 15% вмісті цукру буде наступною. В 1 т очищених цукрових буряків при 15% цукристості має міститися 150 кг цукру. Якщо коефіцієнт вилучення цукру на заводі дорівнюватиме 86%, то фактичний вихід цукру із сировини буде 129 кг (150 кг х 86% = 129 кг). Загальна виручка за цукор становитиме: 129 кг х 54 дол. = 69,66 дол. При рівні фермерської ціни (за даної чистої реалізаційної ціни та цукристості) частка власника цукрового заводу становитиме 34,29 дол.
Отже, у загальній виручці від реалізації цукру частка фермера дорівнюватиме 50,8%, частка цукрового заводу - 49,2 %.
Таблиця 2.13
Шкала оплати цукрових буряків при різному рівні цукристості коренеплодів
Таблиця 2.14
Розрахунок часток фермера і власника цукрового заводу в загальній виручці за реалізований цукор
РОЗВИТОК РИНКУ ЦУКРУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ
Світовий ринок цукру й місце України на ньому
цукор є одним із життєво необхідних, найбільш популярних продуктів харчування серед населення планети.
вирощування цукрової сировини - цукрової тростини і цукрових буряків, з огляду на природно-кліматичні умови, можливо не на всій території планети
цукор - ідеальний продукт для довгострокового зберігання та транспортування.
світове виробництво цукру у 2006/07 рр. становило 160,2 млн. т, або зросло на 4,9% порівняно із 2005/06 маркетинговим роком.
світові обсяги споживання цукру за період дослідження зросли лише на 2,15%, що зумовило збільшення запасів на ринку.
кінцеві запаси цукру становили 62,87 млн. т, або 44% обсягів споживання.
Рис. 3.1. Динаміка світових цін
Таблиця 3.1
Баланс світового ринку цукру, млн. т
ціни світового ринку цукру мають тенденцію відображати витрати виробництва у найефективніших країнах-експортерах цукру.
поточний рівень світової ціни, який приблизно дорівнює 10,5 центів/фунтів, вище вартості виробництва у Бразилії.
50% світового виробництва цукру забезпечують Бразилія, країни Європейського Союзу, Індія та Китай.
70% світового експорту цукру надходить із Бразилії, країн-членів ЄС, Австралії й Таїланду, а 25% світового імпорту забезпечується за рахунок Росії, країн ЄС, США та Індонезії [82].
Обсяг світового виробництва цукру в останні роки зріс і в 2006/07 маркетингових роках (МР) становив 161,8 млн. т цукру (рис.3.2).
обсяги споживання цукру збільшуються у 2006/07 МР проти 2005/06 МР на 3,8 млн. т.
внаслідок значного перевиробництва цукру в попередні роки Міжнародна організація по цукру оцінює світові його запаси в обсязі 65,1 млн. т, що становить 45% річного споживання у світі.
Рис. 3.2. Світове виробництво та споживання цукру, млн. т
Найбільші товаровиробники цукру через використання експортних субсидій вдаються до демпінгу своєї надлишкової продукції на світовому ринку. В результаті таких дій світові ціни на цукор досягають майже половини вартості його виробництва. У світовому вимірі ціни на цукор на внутрішньому ринку в середньому вдвічі перевищують світову демпінгову ціну (рис. 3.3).
Нині цукор виробляють 120 країн світу.
Цукрову тростину вирощують на площі понад 15 млн. гектарів, цукрові буряки на 10 млн. га. На цукор із тростини припадає 3/4 обсягів виробництва, решта - із цукрових буряків (рис. 3.4).
Рис. 3.3. Середні оптові ціни на цукор в окремих країнах світу
Світове виробництво цукру у 2008 р. становить близько 170 млн. т, а обсяги споживання - 160 млн. т. у 2015 р. повинні становити 190 млн. т.
у 2008 р. приблизно 130 млн. т цукру вироблено із цукрової тростини, 40 млн. т - із цукрових буряків.
Основні світові товаровиробники цукру представлені у таблиці 3.2.
Світове виробництво цукру з цукрового буряка та цукрової тростини
Обсяги виробництва цукру основними країнами світу у 2007-2008 МР
основні товаровиробники виробляють 67% світового обсягу виробництва цукру.
Обсяги світового споживання цукру у 2008 р. становитимуть 160 млн. т, при дуже строкатому розподілі по регіонам світу.
середньодушове світове споживання цукру у рік становить 22,5 кг цукру, 10 кг у рік на душу населення у Африці, 42 кг у рік на душу населення в Океанії і в Південній Америці.
Розподіл світового споживання цукру у розрізі регіонів
Таблиця 3.4.
Основні країни-імпортери цукру
Країни, які мають значні виробничі можливості для переробки цукру-сирцю тростинного, наприклад, Об’єднані Арабські Емірати.
Основні світові експортери (понад 1 млн. т у рік) у 2007 р. наведено в таблиці 3.5.
Таблиця 3.5
Основні країни-експортери цукру
Світової організації торгівлі (СОТ).
ступінь протекціонізму [83].
протягом 80-90-х років Бразилія використовувала близько 65% цукрової тростини для виробництва спирту, а решту 35% - для виробництва цукру.
З 1999 року уряд країни відмовився від значної частини заходів щодо контролю за виробництвом етанолу, оскільки в країні спостерігалося перевиробництво цього продукту. Тому в останні роки частка цукрової тростини збільшується до 49%, яку переробляють на цукор.
охорони навколишнього природного середовища [84, 85].
За останні роки обсяг виробництва цукру в Бразилії збільшувався в середньому на 9% у рік.
Одним із факторів, що забезпечує зростання обсягів виробництва цукру в цій країні, є наявність земельних угідь, придатних для вирощування цукрової тростини.
великим товаровиробником цукру у світі є Індія. Уряд цієї країни щорічно встановлює мінімальну ціну на тростину. У 2003/04 МР вона становила 620 Rs (12,78 дол. США) за 1 т, а у 2002/03 МР - 645 Rs (13,24 дол. США). Ця ціна передбачає вихід цукру 8,5%. Ціни підвищують, якщо вихід цукру перевищує встановлений показник. На 2004/05 МР при перевищенні норми виходу цукру за кожний 0,1% передбачалася надбавка до ціни у розмірі Rs [84].
Від усіх цукрових заводів вимагають поставляти частину виробленої продукції за ціною, нижчою порівняно з ринковою (levy sugar).
Цей цукор продається урядом через систему громадського розподілу споживачам, що знаходяться за межею бідності. Решту цукру цукрові заводи повинні продати за ринковими цінами в обсягах, передбачених періодичними квотами.
Основне завдання цього механізму - підтримувати цінову стабільність на ринку.
Частки цього цукру поступово зменшувалися: від 40 д0 30% станом на 1 січня 2000 p., від 15% станом на 1 лютого 2001 р. до 10% - на 1 квітня 2002 р.
в майбутньому уряд зможе закуповувати цукор на ринку для субсидованого продажу через торгівлю на основі ф'ючерсних угод, що дасть змогу стабілізувати ціни.
Індія здійснює політику підтримки вітчизняного товаровиробника через митні збори та квоти по імпорту.
Щоб скоротити величезні запаси цукру, уряд стимулює експорт наданням субсидій на транспортування цукру від заводу до порту в розмірі 12-13 дол. США за тонну, звільненням від стягнення податку й акцизних зборів.
З метою підтримки фермерів уряд Індії встановив державну (мінімальну) ціну на цукрову тростину.
цукрова промисловість ЄС виробила понад 18 млн. т цукрових буряків, що пояснюється високою врожайністю цієї культури - понад 50 т з гектара.
Десять років тому вихід продукції з 1 га становив близько 45 т. Підвищення урожайності було досягнуто за рахунок інтенсифікації процесу вирощування цукрових буряків [86].
Країни ЄС мають обмежений рівень виробництва цукру з тростини у заокеанських колоніях Франції та Іспанії. У Великобританії, Франції і Португалії спеціалізовані рафіновані заводи імпортують цукрову сировину з тростини за пільговими домовленостями, в основному з Африканських, Карибських і Тихоокеанських країн, що співпрацюють з ЄС відповідно до Лондонської конвенції.
Серед основних виробників цукру в Європі найбільшу активність через Лондонську та Франкфуртську біржі виявляють компанії Subzuker (Німеччина), Berghin-Say (Франція), British Sugar (Великобританія), Danisco (Швеція), Pfeiffer and Langer (Німеччина) (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Структура розподілу квот виробництва цукрових буряків серед переробних компаній країн ЄС
У Китаї на тростину встановлено мінімальні ціни, які визначаються як собівартість вирощування плюс середній валовий прибуток, одержуваний по інших альтернативних сільськогосподарських культурах.
Уряд країни домагається збільшити попит на цукор шляхом встановлення контролю за поставками на ринок штучних підсолоджувачів.
Згідно з умовами вступу до СОТ Китай погодився встановити квоти на імпорт цукру: у 2003 р. - на 1,852 млн. т, у 2004 р. до 1,945 млн. т.
захист внутрішнього ринку [85].
Головним чинником, що впливає на збільшення попиту на цукор є зростання чисельності та доходів населення.
Середньорічне зростання обсягів споживання цукру в Китаї становило 9%
населення Китаю збільшується в середньому на 10 млн. осіб на рік.
На душу населення споживання цукру зростає приблизно на 25% з кінця 90-х років минулого століття
прогнозується збільшення імпорту цукру на 13% у рік, що досягне 3 млн. т до 2009-2010 pp.
Виробництво цукру в Таїланді здійснюється за трьома квотами: „А” - 1,85 млн. т для внутрішнього споживання, „В” - 100 тис. т для погашення довгострокових зобов’язань щодо експортних поставок і „С” - цукор для експортних поставок.
визначення ціни на цукрову тростину передбачає, що встановляться початкова ціна, яка узгоджується із світовими цінами, визначається середня ціна, на основі якої встановлюють кінцеву ціну на тростину.
початкова ціна на 2003 р. дорівнювала 450 батів (близько 11 дол. США) за 1 т, що нижче минулорічного рівня на 15,1%, який становив 530 батів.
Якщо кінцева ціна вища за початкову, то фермери одержують доплату, а якщо нижча, то доплату виплачують цукровим заводам через Фонд виробництва тростини і цукру.
Через цей фонд уряд кредитує переробну сферу для придбання сировини за нижчими процентними ставками (у 2003 р. 7% річних).
Уряд Таїланду встановлює квоту на імпорт цукру згідно з умовами СОТ [87].
У країні середньорічне зростання обсягів виробництва цукру в останні роки становило в середньому близько 9%, хоча в сезоні 2004/05 МР вони зменшилися через несприятливі погодні умови.
Аргентина застосовує 20 %-ний тариф на імпорт цукру.
обкладає імпорт цукру з Бразилії митними зборами, які досягають майже 60 дол. США за тонну. Податок на експорт на рівні 5% створює перешкоди у вивезенні цукру з Аргентини. У перспективі виробництво цукру в цій країні досягатиме 1,44 млн. тонн, що задовольняє лише внутрішню потребу [85].
За останні 10 років середньорічне виробництво цукру із цукрових буряків у Чилі становило 481 тис. т, що забезпечує 66% внутрішнього споживання. За даними Міжнародної цукрової організації, за 1994-2000 pp. до Чилі було ввезено 31,4% цукру з Аргентини, 29,4% - з Гватемали та 17,4% - із Бразилії [87]. Уряд Чилі підтримує цукровий сектор економіки через ціновий діапазон.
рівні цінових діапазонів оголошуються товаровиробникам до закладання урожаю, з метою надання їм інформації про те, на який рівень підтримки вони можуть розраховувати.
Мінімальна ціна імпортованого цукру є вищою за світові ціни та ціни на внутрішньому ринку цукру країни.
Коли світові ціни нижчі за мінімальний рівень цінового діапазону, стягується додаткове мито на імпорт.
Якщо світові ціни перевищують максимальний рівень цінового діапазону, застосовується знижка до мита на імпорт.
Цінові діапазони, які діяли з 1.04.03 р. по 31.03.04 р. такі: найнижча ціна за тонну - 375 дол. США, найвища - 406 дол.