Мета і завдання виховання з позицій сьогодення

Сучасна вітчизняна педагогічна теорія та практика виділяє такі цілі виховання:

- загальні цілі виховання — це вироблення ціннісно-важливих, необхідних якостей, притаманні усім людям, незалежно від національної, релігійної приналежності, віку, країни, соціального статусу. Це такі якості, як доброта, порядність, милосердя, працьовитість тощо;

- індивідуальні цілі виховання передбачають виховання певної людини з урахуванням її індивідуальних особливостей (спадковості, середовища, активності особистості);

- перспективні (ідеальні) цілі виховання — формування гармонійно, всебічно розвинутої особистості.

- реальні (ближні) цілі виховання — допомогти кожній людині сформувати базові культурні цінності та орієнтації, які забезпечили б їй можливість самореалізації та творчого саморозвитку в сучасному суспільстві.

Основні закономірності та принципи виховання

Закономірності виховання як стійкі, повторювальні зв’язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

У процесі виховання важливі такі закономірності: 1)зв’язок виховання з суспільними потребами та умовами виховання; 2)взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів); 3)опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів; 4)результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення); 5)визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.

Система принципів щодо формування цілісної особистості:

- народності. Сутність його полягає в єдності національного й загальнолюдського. Йдеться про національну спрямованість виховання, оволодіння і використання рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв народів, що населяють Україну;

- природовідповідності виховання. Він передбачає врахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей студентів, їх психологічних, національних і релігійних особливостей;

- гуманізації. Сутність його полягає у створенні умов для формування кращих якостей і здібностей молодої людини — гуманності, щирості, людяності, доброзичливості, милосердя тощо. Передбачає він також гуманізацію взаємин між викладачами і студентами, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї;

- демократизації. Це усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості студента як вищої суспільної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності; глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;

- етнізації. Полягає він у наповненні виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Йдеться про створення можливості для всіх молодих людей навчатися рідною мовою, виховання в них національної гідності, національної свідомості, почуття етнічної причетності до свого народу, відтворення менталітету свого народу, виховання їх як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків;

- культуровідповідності виховання. Він передбачає органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими традиціями, народним мистецтвом, ремеслами та промислами, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь;

- поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю студентства, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення. Він передбачає безпосередню участь студентів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів;

- безперервності і наступності виховання. Він ґрунтується на тому, що формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковою сукупністю епізодичних впливів;

- єдності свідомості і поведінки у вихованні. Сутність його полягає у правильному співвідношенні методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у свідомості і поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до негативних впливів, готовності протистояти їм;

- диференціації та індивідуалізації виховного процесу. Він передбачає врахування у. виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності розкриття творчої індивідуальності кожного;

- цілеспрямованості виховання. Зорієнтований він на підпорядкування усіх виховних заходів загальній меті формування висококваліфікованого спеціаліста. Усвідомлення мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості особистості;

- єдності виховних впливів усіх учасників виховного процесу. Реалізується він у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів та інші принципи.