Розділ 3. Напрямки удосконалення процесу управління формуванням та використанням фінансових ресурсів на підприємстві

3.1. Оптимізація джерел формування фінансових ресурсів на підприємстві

Трактування поняття “структури фінансових ресурсів” в найбiльш унiверсальному видi характеризується всiма закордонними та вiтчизняними економiстами як спiввiдношення всiх форм власних та позичених фiнансових коштiв, якi використовуються пiдприємством в процесi своєї господарської дiяльностi для фiнансування активiв.

Iснує двi основнi схеми: змiшане фiнансування передбачає формування капiталу як за рахунок власних, так i за рахунок позичкових коштiв, що залучаються у рiзних пропорцiях; повне самофiнансування передбачає формування капiталу пiдприємства лише за рахунок власних його видiв, що вiдповiдають органiзацiйно-правовiй формi пiдприємства.

На сьогодні не має єдиного універсального методу оптимізації структури фінансових ресурсів, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом.

 На думку І.О. Бланка, оптимальна структура капіталу становить таке співвідношення використання власних і позикових коштів за умови якого забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [14, с.213].

 В.О. Подольська та О.В. Яріш вважають, що оптимізація структури капіталу «таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства» [26, 355].

 Таким чином, оптимізація структури капіталу – це важливий етап стратегічного аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою у кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за умови якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

 Мета управління структурою капіталу – мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Виходячи з того, що основною метою оптимізації структури капіталу є пошук оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом, можна сформувати основні завдання оптимізації структури капіталу:

• формування необхідної структури капіталу, яка б забезпечила сталий розвиток підприємства;

• забезпечення умов, за яких підприємство отримуватиме максимальну суму прибутку.

 Звичайно, оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

 Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Аналіз економічної літератури свідчить, що більшість авторів виділяють три методи оптимізації структури капіталу:

– оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності. Цей метод ґрунтується на багатоваріантних розрахунках рівня фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу) при різній структурі капіталу. Остання виражається через такий показник, як ефект фінансового важеля;

 – оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації її вартості. Метод ґрунтується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за різних умов їх формування, обслуговування та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу і, таким чином, пошуку найбільш реальної ринкової вартості підприємства;

 – оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Він пов’язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових активів підприємства: необоротних активів, оборотних активів (з розбиттям їх на постійну і змінну частини).

Проведемо оптимізацію фінансових ресурсів за допомогою методу оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод передбачає процес диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства.

Залежно від поглядів засновників створеного підприємства обирається варіант фінансування активів. Цей метод, на нашу думку, дозволяє врахувати особливості кожного підприємства та погляди засновників.

 Отож, для СТОВ «Словечне» за 2012-2014 роки спочатку визначимо на основі минулих трьох років системну і змінну складові оборотних активів (табл. 3.2).

 Таблиця 3.1

 Динаміка оборотних активів СТОВ «Словечне» за 2012-2014рр., тис.грн.

Показник	2012р.	2013р.	2014р.
Оборотні активи	1295	1130	1325
Системна складова оборотних активів	1130	1130	1130
Змінна складова оборотних активів	165	0	195

Отже, системна складова – це мінімальне значення обсягів оборотних активів і тому вона складає 1130 тис. грн. Змінна складова варіювалась кожного року, оскільки вона відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас.

НА - 50

ВК - 58,1

СЧОА- 43,6

ДПК - 36,5

ЗЧОА- 6,4

ППК - 5,4

 Рис. 3.1. Статичне подання консервативного підходу фінансування активів у 2012 році

Як видно з рисунка 3.1 для фінансування оборотних коштів у 2012 році було характерним застосування консервативного підходу. При цьому необоротні активи, системна частка оборотних активів та частина сезонних потреб фінансуються за допомогою довгострокових зобов’язань і власного капіталу. За рахунок короткострокових зобов’язань фінансується лише частина сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним.

НА - 50

ВК – 56

СЧОА- 42

ДПК -34,8

ППК – 10,2

ЗЧОА- 7,3

 Рис. 3.3. Статичне подання агресивного підходу фінансування активів у 2014 році

Згідно рисунку 3.2 ми визначили, що ситуація на підприємстві у 2008 році характеризувалася перевищенням поточних позикових коштів над змінною частиною оборотних активів. За рахунок поточних позик було профінансовано близько 10,2% системної частини оборотних активів. В даному випадку можна говорити про агресивний підхід, коли необоротні активи і лише частина мінімального рівня оборотних активів покривається за рахунок довгострокових зобов’язань і власного капіталу. Всі сезонні потреби, а також частина мінімального рівня оборотних активів покриваються за рахунок короткострокових позик. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.[38,c.86-88]

 Отже, залежно від того, як фінансові менеджери відносяться до ризику, залежить вибір підприємством особливих підходів до фінансування своїх активів. Якщо підприємство впевнене в тому, що короткострокові зобов’язання будуть легко поновлені, то, застосувавши агресивний підхід, воно заощадить значні кошти на оплаті запозичень. З іншого боку, коли немає впевненості, що можна буде постійно підтримувати зобов’язання на визначеному рівні (що характерно для вітчизняної економіки), поміркований підхід, або навіть консервативний, буде ефективнішим.[21, c.216]

 Оптимізація структури фінансових ресурсів є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті.

 Ураховуючи ці результати, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

 Отже, дослідження поняття методики оптимізaції структури кaпітaлу дaло змогу зробити тaкі висновки:

 1. Оптимізaція структури кaпітaлу – це вaжливий етaп стрaтегічного aнaлізу кaпітaлу, який полягaє у визнaченні тaкого співвідношення між вaртістю, втіленою в кошти підприємствa, які йому нaлежaть і приносять прибуток, тa вaртістю, інвестовaною в грошові кошти, що зaлучaються нa основі їх повернення, зa якого досягaється мaксимaльнa ефективність діяльності підприємствa.

 3. Оптимaльним співвідношенням між влaсним і позиковим кaпітaлом визнaчaється для кожного підприємствa індивідуaльно в зaлежності від його особливостей.