1.3. Умови формування життєстійкості старшокласників

У кожному віковому періоді людини існують деякі внутрішні ресурси, які дозволяють оптимально справлятися з життєвими труднощами, проте ці ресурси можуть залишитися незатребуваними, якщо своєчасно не сфокусувати увагу на їх виявленні та розвитку.

Вікові зміни в проявах життєстійкості пов'язані, в першу чергу, з соціальними факторами: сімейне виховання, вплив позитивних прикладів життєстійкості дорослих, научіння володіти своїм темпераментом і вихованням свого характеру.

Знаючи механізми розвитку психологічних структур можна звернути увагу на сензитивні періоди в розвитку тієї чи іншої психологічної властивості, пов'язаної з проявом життєстійкості, відзначити різні прояви феномена життєстійкості в різних вікових періодах.

Слід відмітити, що старшокласнику важливо показати його можливості, допомогти їх осмислити, сформулювати мету, а вже потім це призводить до дії в обраному напрямку [9, c. 309].

Загальні якості життєстійких старшокласників:

1. Висока адаптивність. Такі юнаки соціально компетентні і вміють себе вести невимушено, як в товаристві своїх однолітків, так і серед дорослих. Вони вміють розташувати оточуючих до себе.

2. Впевненість у собі. Труднощі тільки підбурюють їх. Непередбачені ситуації не бентежать.

3. Незалежність. Такі люди живуть своїм розумом. Хоча вони уважно прислухаються до порад дорослих, але вміють при цьому не потрапляти під їх вплив.

4. Прагнення до досягнень. Такі юнаки прагнуть демонструвати оточуючим свою високу успішність в школі, спортивні успіхи, художні або музичні здібності. Успіх приносить їм радість. Вони на власному досвіді переконуються, що можуть змінити ті умови, які їх оточують.

5. Обмеженість контактів. Зазвичай їх дружні і родинні зв'язки не дуже тісні. Вони встановлюють лише кілька стійких і постійних контактів з іншими людьми. Мала кількість зв'язків сприяє їх відчуттю безпеки і захищеності [10, c. 285].

Розглядаючи умови формування життєстійкості у старшокласника, важливо відзначити роль значимого дорослого. Дорослий створює розвиваюче середовище, що сприяє активізації психологічних ресурсів дитини. Дорослий виступає посередником між дитиною і сукупністю соціальних цінностей, установок, норм, форм відносин і діяльностей.

Розвиток усіх психічних функцій старшокласника допомагає сформувати адекватну самооцінку, що дозволить освоїти йому різні стратегії опанування труднощів, тактики саморегуляції власного емоційного стану, а через навички взаємодії з оточуючими, розвинути комунікативну компетентність.

Старшокласник формує установку на активну взаємодію зі світом, на включення в ситуації подолання труднощів, регулює свої емоції (значущими компонентами розвитку життєстійкої поведінки є формування „Я можу”, що опосередковується оптимальним для віку розвитком звичок, навичок) [11].

Необхідно відмітити, що для формування життєстійкості потрібно:

- навичок інтелектуальної діяльності: позитивний аналіз важких ситуацій життя; рольові ігри − „програвання” ситуацій стресу; розширення кругозору, внутрішньої культури;

- комунікативних навичок: соціальна підтримка; прохання; вміння сказати „ні”; адекватне реагування на справедливу і несправедливу критику;

- навичок поведінки: самоприняття і самоповагу; впевненість в собі; вольові зусилля.

У юнацькому віці найбільш типовим є прагнення до емоційного вирішення життєвих труднощів − це вік, коли відбувається зміна ціннісних установок і „розрівнюється майданчик” для майбутнього „сенс-будівництва”; час, коли співіснують парадоксально протилежні смисли, час конгломерату смислів, які ще не стали стійкою ієрархією, але істотно обумовлюють характер подальшого „сенс-будівництва” [13, c. 105].

Поступово життєстійкість особистості старшокласника починає зміцнюватися за рахунок виникаючих смислів, що формуються з цінностей, які є базою для підтримки власної стійкості в світі.

Для вирішення вікових криз і розвитку життєстійких навичок молода людина повинна бути забезпеченою психологічними засобами:

1. Розвиток соціальних умінь, що створюють високий рівень „Я можу”.

2. Спільна діяльність зі значимим дорослим [57].

3. Почуття „виключення” з соціуму, з існуючих форм колективності, „це відхід від зовнішнього функціонування, самозаглиблення − необхідна фаза особистісного розвитку”. Така усвідомленість своєї особистості допомагає людині зберігати свою самостійну цілісність [65].

Процес формування життєстійкості особистості в юнацькому віці відображають самосвідомість і ціннісні орієнтації.

Самосвідомість в юнацькому віці передбачає: різні заходи, шкільне життя, відчуженість від значущих дорослих.

Самосвідомість в раній юності передбачає:

- самоаналіз, конструктивність якого допомагає старшокласнику в прояві його потенційних можливостей;

- рефлексія власних почуттів, яка дає можливість юнаку більш усвідомлено приймати життєві ситуації, усвідомлювати свою позицію, цілеспрямовано розвивати дії по досягненню мети. Ці аспекти поведінки протистоять почуттю безпорадності, розгубленості, і як наслідок − бездіяльності, безглуздою активності або девіантною діям у важких ситуаціях;

- бажання вдосконалюватися, яке має певні образи-стимули (ідеальні образи героїв кінофільмів і книг; спілкування з конкретними людьми; жорсткі соціальні вимоги дорослих − догани, покарання; внутрішній стан − „резерви душі”, „почуття впевненості”) [68, c. 66].

При недостатній розвиненості смислової сфери старшокласника, прояв життєстійкості часто пов'язано з агресивними діями, так як оптимальні тактики поведінки або усвідомлюються, або не приймаються, а самоствердження у своєму середовищі є значущим аспектом життя юнака.

У юнацькому віці активізуються особистісні структури, пов'язані з компонентами життєстійкості: активний пошук осмисленості їх сьогоднішнього життя, розвитку самооцінки на основі свідомої рефлексії, вироблення відносин до різних життєвих ситуацій і відносин до своїх переживань цих ситуацій.

Поведінковий аспект життєстійкості пов'язаний у старшокласників, насамперед, з активно-агресивними способами самозахисту і захисту своєї думки, що відповідає типовим раній юності реакцій і є важливою стадією проходження соціалізації. У юнацькому віці здатність людини чинити опір зовнішнім обставинам спирається, насамперед, на „сильний” характер і проявляється в гіпертимно поведінці. В процесі дорослішання слабшає зв'язок життєстійкості зі спонтанністю і агресивністю [72, c. 35]. Зняття агресивного самоствердження можливе через включення юнака в значимі види діяльності, що приносять йому почуття впевненості, що знімає емоційну напруженість.

Формування життєвої стійкості юнаків обов'язково включає розвиток ціннісних установок.

У старшокласників на рівень самих значущих цінностей виходять „життєрадісність”, „освіченість”, „раціоналізм”, „сміливість у відстоюванні своєї думки, поглядів”, „тверда воля”.

Тимчасова перспектива необхідна молодій людині для власної самореалізації (пов'язана з розвитком мотиваційної сфери). У юнацькому віці зміст часової перспективи визначається двома факторами: індивідуальними прагненнями, бажаннями та очікуваннями найближчого оточення − батьків, однолітків [61]. У старшокласників з „групи ризику” тимчасова перспектива менш сформована присутнє почуття „укороченого майбутнього” [59].

У юнацькому віці, коли виникають критичні життєві ситуації, пов'язані з міжособистісними відносинами (любов, нерозуміння близьких, зрада друзів, самотність) складно переоцінити конфліктну ситуацію, щоб знайти новий сенс в усьому що відбувається.

Таблиця 1.1.