Можливі особливості реагування старшокласників на кризову ситуацію

Симптоми	Допомога
Погляд з боку, сором, вина, страх	Спонукання до обговорення події, пов'язаних з нею почуттів
Соматичні скарги	Допомогти ідентифікувати випробувані під час події тілесні відчуття, зняття м'язової напруги, відновлення дихання, релаксація
Тривожне осмислення своїх страхів, почуття уразливості і інших емоційних реакцій, страх здаватися ненормальним	Допомога в усвідомленні своїх почуттів у розумінні того, що здатність переживати такий страх − ознака дорослості; заохочення розуміння і підтримки в середовищі однолітків
Посттравматичні зриви (зловживання алкоголем, наркотиками, конфліктна поведінка)	Допомога в розумінні того, що така поведінка спроба блокувати свої реакції. Допомога в усвідомленні реакцій, розширення уявлень про форми належної поведінки
Різкі зміни в міжособистісних відносинах	Обговорення можливих труднощів у відносинах з однолітками та сім'єю
Заперечення труднощів, пов'язаних з пережитими подіями	Дати інформацію, де може отримати допомогу у разі потреби. Відстеження стану
Радикальні зміни життєвих установок, що впливають на формування ідентичності	Зв'язати зміни установок з впливом травми

Отже, у юнацькому віці на перший план у розвитку життєстійкої поведінки виходять навички саморегуляції (самоконтроль).

Внутрішній ресурс старшокласників, що допомагає успішно справлятися з життєвими труднощами, пов'язаний з гнучкістю мислення, особливостями емоційного реагування. Це проявляється у швидкому освоєнні нових стандартів, оволодінні навичками, перемиканням уваги з однієї ситуації на іншу, захисної роботі уяви. Однак не можна переоцінювати значення внутрішніх ресурсів юнака. Значення зовнішніх факторів подолання важких життєвих ситуацій для старшокласників набагато більше, ніж внутрішніх. Саме соціальна і емоційна підтримка значущих людей є важливим чинником у юнацькому віці для подолання важких життєвих ситуацій.

1.4. Особливості життєстійкого опанування труднощів

Потрапляючи у важку життєву ситуацію людина намагається пристосуватися до труднощів, розробити шляхи долання проблем та вирішення труднощів.

Складна, іноді екстремальна ситуація автоматично запускає адаптаційні механізми, механізми психологічного захисту, що виконують функцію зняття внутрішнього конфлікту, вирішують конфлікт між свідомістю та несвідомістю [60].

Психологічні захисти можуть бути спрямовані на опанування почуття провини перед власною совістю, ідеалами та цінностями, невротичної тривоги перед власними пристрастями та бажаннями, звільнення від дійсного страху перед реальною небезпекою зовнішнього середовища.

Страх і тривога спочатку спонукають людину несвідомо вмикати механізми захисту. Потім людина починає діяти усвідомлено та цілеспрямовано. Психологічні захисти діють тільки тоді, коли є страх і тривога. Якщо їх немає – немає і захисних механізмів. Психологічні захисти є механізмом регуляції поведінки, врівноваження внутрішніх конфліктів, та життєстійкості особистості.

Як тільки людина починає аналізувати та розуміти ту ситуацію в яку вона потрапила, перед нею з’являються орієнтири для вирішення труднощів. Про ефективне опанування говорять, коли використовується:

- спроба розв’язати проблему самостійно;

- пошук соціальної підтримки;

- зміна власних установок по відношенню до ситуації;

- об’єктивна оцінка ситуації;

- самоконтроль;

- прийняття відповідальності [55, c. 98].

Потрапляючи у нові складні ситуації, людина виробляє нові способи опанування. Копінг-поведінка залежить як від об’єктивних обставин, що викликають життєві труднощі (втрата близької людини, невиліковні хвороби) так і від нашого ставлення до ситуації.

Від того як ми сприймаємо події життя, як ми на них реагуємо залежить успішність долання стресу. Якщо особистість схильна сприймати події, що з нею відбуваються у негативному забарвленні, вона скоріше за все життєві труднощі буде сприймати як катастрофічні, як такі, що неможливо подолати. Таке сприйняття життєвих труднощів часто призводить до підвищення внутрішньої напруги, появі тривалих тривожних переживань, і як наслідок веде до виникнення соматичних хвороб. Отже, вирішальну роль у сприйманні подій як загрози відіграють наші переконання.

Характер реалізації поведінкових стратегії обумовлює стиль опанувальної поведінки. Поведінкові копінг-стратегії поділяють на активні та пасивні, адаптивні, відносно адаптивні та дезадаптивні, продуктивні та непродуктивні.

До активних стратегій належать всі варіанти поведінки, спрямовані на вирішення проблемної або стресової ситуації, пошук та отримання соціальної підтримки.

До пасивної копінг-поведінки відносять стратегію уникання, хоча, в залежності від ситуації, деякі форми уникання можуть мати і активний характер.

Цікавим є сучасні тенденції щодо переважання стилів опанувальної поведінки. За результатами досліджень [51] у молодого покоління переважає соціальний (екстернальний) стиль опанувальної поведінки, а саме звернення за допомогою та очікування допомоги від інших. Хоча такий стиль і можна назвати продуктивним, постійні звернення до інших як до ресурсу говорять про соціальну залежність та незрілість сучасної молоді.

Найбільш конструктивними серед стратегій опанування є трансформаційні копінг-стратегії. Розвиваючи трансформаційні копінг-стратегії людина може впливати на зовнішні фактори, послаблюючи їх негативний тиск. Конструктивність трансформаційного опанування стресу в тому, що така стратегія передбачає відкритість новому, готовність діяти та активність у стресовій ситуації.

В основі трансформаційної моделі опанування стресу лежать виявлені С. Мадді механізми життєстійкості, які здатні зменшити вплив стресових факторів [40, c. 9].

Основними механізмами життєстійкості є:

- здатність оцінювати життєві зміни як менш стресові;

- формування мотивації до трансформаційного опанування;

- підвищення відповідальності щодо власного здоров’я;

- спрямованість на пошук соціальної підтримки.

Як ми вже зазначали, за Мадді, життєстійкі переконання дозволяють ефективно долати дистрес. Вони впливають на оцінку ситуації, роблячи її менш травмуючою та сприяють активному подоланню труднощів. Життєстійкість стимулює турботу про власне здоров’я та благополуччя, наприклад, щоденні фізичні вправи, дотримання дієти та інше. За рахунок дії механізмів життєстійкості, напруження та стрес не переростають у хронічні соматичні захворювання.

Кожна людина має прийняти реальність такою як вона є, враховуючи власні обмеження. Навряд чи знайдеться хтось без певного багажу недосконалостей, обмежень, котрі проявляються у конкретних обставинах. Нам часто приходиться опановувати внутрішнє напруження, тривогу, невпевненість. Дехто відчуває дуже сильне хвилювання, навіть виникають соматичні проблеми, котрі ускладнюють опанування складних життєвих обставин. Але дехто з легкістю опановує складні ситуації, і здається, що їх вирішення нібито приходить само по собі. Такі люди постійно рухаються уперед, швидко ставлять нові цілі та завжди досягають їх.

І навпаки, ми часто витрачаємо дуже багато зусиль задля вирішення якихось дрібничок, ніби топчемося на місті, постійно відчуваючи погіршення здоров’я та виснаженість. Знаходячись у такому стані ми бачимо навколо себе тільки проблеми, які здаються нездоланними.

Стреси очікують на нас відусюди. Бажаємо ми того чи ні зміни відбуваються навколо нас, з нашою участю або без неї. Ми не можемо зупинити розвиток суспільства, розвиток інформаційних технологій, не можемо цілком відгородитися від тих нових вимог, що з’являються у нашому житті. Але ми можемо перетворити зміни, що повстають на нашому шляху у нові можливості особистісного розвитку.

Кожна людина переживає складну ситуації по-різному. Вона може зруйнувати людину, призвести до життєвої кризи, і навпаки може надати життю нового смислу, наповнити його новим змістом. Але в будь-якому разі зіткнення зі складною ситуацією є досить болючим і неминуче змінює ставлення людини до життя, смерті, до самого себе, до власних цінностей. Такі неминучі зміни і формують різні життєві стратегії опанування кризових ситуацій [7 c. 87].

Але подолати кризу набагато легше, коли людина має життєстійку позицію, а саме − позитивне ставлення до життєвих подій, позитивну життєву філософію, з повагою ставиться до себе, до свого внутрішнього світу, до власних переживань та емоційних станів. Життєстійка позиція дозволяє ставити високі цілі, наполегливо працювати, продуктивно використовувати свій час, міркувати, планувати власне майбутнє та досягати поставленої мети. Така людина не пасує перед труднощами, списуючи свою бездіяльність на нездоланні перешкоди або на недостатність власних здібностей щодо їх подолання.

Не зважаючи на те, що діється навколо, людина повинна намагатись зрозуміти, усвідомити те, що не зважаючи на обставини, життя гідне того щоб його прожити. Якщо людина має досить високий рівень включеності, то у скрутних обставинах вона не буде замикатися та уникати контактів з оточуючими.

Віра в те, що можна впоратись з будь-якими проблемами, робить складну життєву ситуацію не такою страшною. Якщо людина впевнена, що може якось впливати на події, вона не буде проявляти бездіяльність у важки часи.

Прийняття ризику дозволяє людині вчитися на власному житті, власному досвіді, а не очікувати на легке безтурботне життя.

Всі ці настанови у життєстійкої позиції дозволяють протистояти неприємним подіям, приймати їх та творчо переробляти.

Життєстійкість мобілізує перш за все когнітивні ресурси задля переусвідомлення складної ситуації, отримання нового розуміння ситуації розширити власні життєвих контекстів.

Змінюючи ставлення до ситуації, ми змінюємо наше самоставлення. Наполегливість та відповідальність за власне життя актуалізують почуття власної гідності, самоповаги, ціннісне ставлення до себе, до свого здоров’я.

Життєстійка позиція також актуалізує пошук активної соціальної підтримки. Відбувається зміна характеру взаємин між людьми, зароджується поняття соціальної підтримки життєстійкості. Навички життєстійкого опанування змінюють наші уявлення про взаємини між людьми. Коли ми надаємо підтримку іншим та отримуємо від них допомогу, розширюється наше розуміння буття. Життя стає більш цікавішим, складним, диференційованим. Ми стаємо більш чутливими до власних переживань та переживань інших, до відчуття власної суб’єктності. Як каже А.Адлер, у людини розвивається „соціальне почуття” що включає в себе усвідомлення членства в людському суспільстві, відчуття ототожнення з людським родом та його кожним конкретним представником. Спілкування стає більш відкритим, взаємини будуються на почутті поваги, любові та довіри [3, c. 82].

Позитивне ставлення до свого фізичного та психологічного стану, забезпечує необхідну мотивацію для постійної турботи про власне здоров’я, спрямовує діяльність людини на оптимізацію здорового образу життя.

Таким чином, життєстійкість спонукає особистість турбуватися за власне здоров’я та включатися у підтримуючу соціальну взаємодію, що є передумовою формування екзистенційно ефективних способів опанування труднощів.

Ще однією перевагою життєстійкості є збереження задоволеності життям у ситуації пристосування до життєвих змін, під час долання труднощів. Життєстійкість вчить нас бути щасливим та досягати успіху всупереч стражданням.

Як говорить Т.О. Ларіна „страждання є невід’ємною частиною існування людини. Страждання певним чином загартовує людину, дає можливість отримувати позитивний досвід долання труднощів” [39, c. 131].

Прикладом мобілізуючого впливу страждання є люди, які здатні плідно та цілеспрямовано діяти на фоні страждання, вони навіть потребують страждання, щоб діяти. Це так звані героїчні люди, котрі безперервно долають труднощі та самих себе. Однак, існує інша група людей, які стають абсолютно паралізованими найменшими неприємними переживаннями, але на фоні благополуччя здійснюють так би мовити „дива продуктивності” [54].

Але як надмірна мобілізація, так і загальне блокування у кінцевому рахунку мають негативні наслідки. Перша веде до того, що людина буде намагатися постійно вступати у бій із собою, перемагати себе. А друге – до пасивного чекання на кращі часи, сприятливі умови. Однак, „на одному героїзмі далеко не заїдеш”. Потрібна гармонія, певна рівновага емоційних станів. Для цього слід „знати та вміти передбачати власні внутрішні стани, вміло використовувати внутрішні важелі”. Людина повинна терпіти напруження та вміти робити життя легким і приємним. Щоб досягти емоційної рівноваги та стійкості, потрібно навчитися бути у злагоді із собою [54].

Т.О. Ларіна каже „якщо, ви поставили перед собою ціль, здійснюєте вольові зусилля, щоб терпіти перешкоди і врешті-решт не отримуєте задоволення, ви чините насильство над своєю сутністю”. Радощі, що переживає людина у процесі подолання труднощів, є зворотнім сигналом того, що її вольові зусилля спрямовані у вірне русло [39, c. 135].

Отже, життєстійкість особистості виступає як регулятивний механізм, який забезпечує розгортання власного потенціалу, зберігаючи життєвий ресурс, тобто підтримуючи внутрішню рівновагу особистості.

Висновки до Розділу 1. У першому розділі дипломної роботи, ми розглянули теоретичні аспекти дослідження психологічних чинників формування життєстійкості старшокласників.

Слід відмітити, що юність − це період стабілізації особистості. Старшокласники визначаються з громадянською позицією, обумовленою появою нової соціальної ситуації „Я і суспільство”. Основна спрямованість особистості − зосередження в майбутнє.

Кризовим моментом юнацького віку, на думку К. Юнга, є зіткнення школяра з вимогами реального життя, які не завжди відповідають його власним уявленням. Якщо у нього є ілюзії, що контрастують з дійсністю, то відразу наступають і проблеми. Часто це пов'язано з дуже великими очікуваннями, з недооцінкою зовнішніх труднощів, з необгрунтованим оптимізмом або, навпаки, негативізмом.

Старшокласник починає поступово усвідомлювати, що світ − це не тільки щастя і задоволення, починається розпад його дитячої віри і оптимізму. Але нерідко юнаки досить довго продовжують чіплятися за дитячу позицію, чекаючи, що все прийде саме собою і відповідно до бажань.

Ідентичність − психосоціальна тотожність − дозволяє особистості усвідомлювати себе в усьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки.

Зауважимо, що формування ідентичності носить соціальний характер та визначається багатьма чинниками.

Необхідно відмітити, що життєстійкість, з одного боку, впливає на оцінку ситуації − завдяки готовності активно діяти і впевненості в можливості впливати на ситуацію вона сприймається як менш травматична, з іншого боку, життєстійкість сприяє активному подоланню труднощів за рахунок продукування нової конструктивної поведінки і перетворення компонентів життєздатності.

Відмітимо, що у юнацькому віці на перший план у розвитку життєстійкої поведінки виходять навички саморегуляції (самоконтроль).

Внутрішній ресурс старшокласників, що допомагає успішно справлятися з життєвими труднощами, пов'язаний з гнучкістю мислення, особливостями емоційного реагування.