1. 3. Інтерактивне навчання як новітній підхід до організації навчального процесу на уроках української мови

Модернізація навчально-виховного процесу на сучасному етапі сприяє формуванню та розвитку творчої особистості, спроможної повноцінно реалізуватись в житті. Одним із шляхів підвищення ефективності уроку рідної мови є впровадження разом із традиційними методами навчання інтерактивних технологій навчання. Ефективними вважають уроки української мови з використання інтерактивних технологій навчання, які активізують процес особистісно-зорієнтованого навчання й унеможливлюють домінування одного учасника навчального процесу над іншим.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу. 

У сучасному світі неможливо одній людині знати все навіть в окремій галузі знання. Учням потрібні інші навички: думати, розуміти сутність ре­чей, осмислювати ідеї й концепції і вміти шукати потрібну інформацію, тлумачити її і застосовувати за конкретних умов. Саме цьому сприяють інтерактивні технології. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-і рр. XX ст., засвідчують, що інтерактивне навчання дає можливість збільшити відсоток засвоєння матеріалу, впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень відображено у схемі, яка має назву «Піраміда навчання» [21, c. 16].

Лекція – 5% засвоєння

Читання – 10% засвоєння

Відео/аудіо матеріали –

20 % Засвоєння

Демонстрація – 30% засвоєння

Дискусійні групи – 50% засвоєння

Практика через дію – 75% засвоєння

Навчання інших/ Застосування отриманих знань відразу

– 90 % засвоєння

Ця схема демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5 %, читання – 10 %), а найбільших – за умов інтерактивного (дискусійні групи – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90 %) [21, с. 19]. Це середньостатистичні дані, й у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в серед­ньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може побачити кожен педагог.

Однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення.  Більшість учителів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але діти нездатні сприйняти такий потік інформації. За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.

Наукові дослідження твердять, що, для того, щоб учні слухали і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно [26, с. 24] .

Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом указують на кілька проблем:

• увага учнів падає з кожною хвилиною;

• ця форма навчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;

• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;

• вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так [26, с. 38].

Використання наочності на уроках мови  збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 % поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 % менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.

Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися. 

Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє.  Дещо змінивши слова великого китайського педагога Конфуція, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю,

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок,

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.  Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання [27, с. 57]. 

Уроки рідної мови – це напружена, науково-організована й результативна праця всіх учнів у співпраці з учителем, яка розвиває творчі здібності учнів; сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання; стимулює роботу з додатковою літературою; розвиває аналітичне мислення, вміння робити узагальнення; формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності [27, с. 61].

Формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, забезпечення пріоритетного розвитку людини – ос­новні завдання, які стоять перед навчальним закладом. У зв'язку з цим основна мета вчителів початкових класів полягає у сприянні мовленнєвому роз­виткові учнів, які б уміли змістовно, зв’язко і стилістично грамотно висловлювати свої думки. Ця мета реалізується у процесі формування осо­бистості, яка володіє вміннями і навичками віль­но, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні належного рівня мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з най­важливіших умов їхньої соціалізації.

Інтерактивні методи навчання мають суттєві переваги і певною мірою сприяють формуванню ключових компетентностей. Вони одночасно дозволяють вирішувати кілька завдань, а саме: розвивають комунікативні вміння і навички, допомагають працювати в колективі, у команді, прислухатися до думки товаришів.

Використання інтерактиву, як показує практика, знімає нервове напруження учнів, дає можливість змінювати форми їхньої діяльності, переключати увагу на основні питання теми заняття.

Тож основні позитивні риси інтерактивних методів такі:

• створюють комфортні умови для навчання;

• кожний учасник має змогу повірити в свої сили;

• усі учасники мають змогу зробити свій індивідуальний внесок у загальну справу унеможливлюється домінування одного учасника навчального процесу над іншим;

• кожен має змогу розвивати свої індивідуальні здібності;

• формуються навички кооперації та співробітництва, відчуття роботи в команді. Слабкі учні почуваються більш комфортно;

• існує можливість обмінюватися знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається багатовимірне засвоєння навчального матеріалу;

• сприяють розвитку критичного мислення;

• використання інтерактивних технлогій уможливлює фахове вдосконалення, спрямовує учителя на навчання, сприяє зростанню професійної майстерності вчителя [27, с. 102].

Інтерактивні технології, в яких «школа пам’яті» поступається місцем «школі мислення», сприяють формуванню у учнів навичок, що дуже потрібні у сучасному світі: думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї, концепції і вже на підставі цього вміти знаходити необхідну інформацію, тлумачити її, застосувати за конкретних умов.

Але при застосуванні інтерактивних технологій учитель зустрічається з певними труднощами. Щоб подолати складнощі в застосуванні інтерактивних методів і перетворити слабкі сторони їх на сильні необхідно їх знати [29, с. 81].

1. Інтерактивні технології потребують значної кількості часу для підготовки учнів та вчителів. Тож необхідно починати з поступового їх використання. Учні повинні засвоїти процедуру тієї чи іншої вправи і звикнути до її.

Для забезпечення швидкого та ефективного включення учнів в інтерактивну діяльність, бажано пропонувати їм пам’ятки, які містять опис алгоритму діяльності (послідовний перелік дій, які вони мають здійснювати у тій чи іншій навчальній ситуації).

2. За великий проміжок часу розглядається невеликий обсяг інформації. З метою охоплення всього необхідного обсягу матеріалу та його глибокого вивчення учитель має старанно планувати свою роботу: дати учням завдання для попередньої підготовки (прочитати, подумати, виконати самостійно підготовчі завдання), відібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які будуть для учнів «ключем» до засвоєння теми; під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням. Учителю слід пам’ятати, що використання інтерактивних технологій – не самоціль, а спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, спосіб створення атмосфери в класі, котра сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу більш ефективно реалізувати особистісно-орієнтований підхід.

Якщо застосування інтерактивних технологій у конкретному класі дає протилежний результат – слід переглянути стратегію і обережно поставитися до вибору таких методів.

3. При використанні інтерактивних технологій контроль учителя над глибиною вивчення матеріалу зменшується. Тож для зміцнення контролю за перебігом навчання інтерактивними технологіями учитель має заздалегідь:

- глибоко вивчити і обміркувати матеріали, зокрема, і додаткові завдання для груп;

- ретельно планувати і розробляти заняття, а саме визначати хронометраж, ролі учасників, готувати питання і можливі відповіді, розробити критерії оцінки ефективності заняття і ознайомити з ними учнів.

4. Проблемою може бути дисципліна на уроці, тому що спілкування учнів не завжди може бути доцільним. Тож учителю треба:

- мотивувати учнів до вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем;

- оголошувати очікувані результати заняття і критерії оцінки роботи учнів;

- передбачати різні способи привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи на уроці.

5. Результати роботи учнів менш передбачувані. І тут теж необхідна

ретельна підготовка вчителя. Треба підбирати такі форми роботи, які б максимально враховували індивідуальні особливості учнів [29, с. 112].

У наш час, коли обсяг інформації збільшився, дидактична функція вчителя полягає не в пере­даванні знань, а у формуванні навичок здобувати їх. Процес навчання – це не автоматичне вкла­дання програмового матеріалу в голову учня. «Завдання педагога в тому, щоб підвести до две­рей, дати ключ і навчити учня користуватися цим інструментом. Ніхто, крім самого учня, не зможе ввійти у світ знання» [27, с. 43]. Сучасні підходи до навчання рідної мови вели­кого значення надають розвиткові усного та пи­семного мовлення, мовленнєвій культурі особис­тості. Комунікативно-діяльнісний підхід передбачає орієнтацію уроку на мовлення, на мо­ву як засіб спілкування й пізнання. Спілкування у комунікативній функції є особливим видом інте­лектуальної мовленнєвої діяльності. Мовець неод­мінно ставить перед собою певні завдання й на­магається їх виконати. Основним з-поміж таких завдань у спілкуванні вважають повідомлення та вплив на адресата. Від цього залежить вибір мов­них засобів, жанр і стиль висловлювань. Розв'яза­ти це завдання допоможе робота в групах, де учні роблять перші кроки до толерантного спілкуван­ня, де виховується в них повага до особистості, виробляється вміння цінувати думку опонента, пе­реконливо доводити істину, виявляти наполегли­вість в обстоюванні своєї позиції [3, с. 45].

У процесі спілкування люди користуються одні­єю і тією ж мовою, але при цьому мовлення в них різне – глибоко індивідуальне, для якого харак­терні певний словниковий запас, фонетична ви­мова, інтонація, темп, будова речень, оформлен­ня думки.

Завдання вчителя – сприяти підвищенню куль­тури мови, яка є показником рівня культури дум­ки. А щоб говорити і писати добре, правильно, треба вміти добирати в конкретній ситуації спіл­кування найвдаліші, найдоречніші мовні засоби. Маємо виплекати в душі дитини прагнення мов­ної майстерності, якій властиві образність та твор­чість. Передуватиме цьому всебічна робота над словом, структурою речення. Досягти цього мож­на тільки навчаючи, систематично спостерігати за словом, перетворювати думку на слово [3, с. 67].

Отже, для ефективного використання інтерактивних технологій в навчальному процесі учитель повинен досконально опанувати методику, важлива наявність особистого досвіду. Це можливо, якщо учитель бере участь у різного роду тренінгах, практичних заняттях, які доречно організовувати психологічною або методичною службою школи.